Насильство як засіб домінування і панування

План

1. Політика: ідеологія і практика

2. Природа і механізм гри

3. Класифікація ігор. Тенденції розвитку

Питанням насильства вжитті людей присвячено багато праць, вони є предметом заклопотаності політиків, зачіпають життєві інтереси мільйонів людей в усьому світі. У своїх крайніх вираженнях насильство виявляється у форм, воєн, терору, геноциду в міжетнічних відносинах, а в міжособистісних - у вигляді злочинів проти особистості (убивства, грабежі, зґвалтування, бійки з нанесенням тілесних ушкоджень, каліцтв). Навіть у сім'ї систематично відбуваються насильницькі дії стосовно дітей і жінок.

У сучасному світі відбувається ескалація насильства як соціального, так і міжособистісного. Усі геополітичні доктрини різного рівня і масштабу засновані на прагненні до домінування в регіоні чи у світі насамперед "великих держав", засоби масових комунікацій систематично проповідують культ сили, екрани телевізорів заповнені сюжетами насильства. Часом здається, що люди народжуються лише для того, щоб перетворитися в ґвалтівників чи їхніх жертв.

Чи можна раціонально, науковими методами пізнати, зрозуміти і пояснити феномен панування, домінування і пов'язані з ними насильства й агресивність людини і суспільства? Сьогодні в цій галузі існують принаймні чотири напрями: біогенетичний (етологічний), психологічний, екологічний і соціальний.

Біогенетичне і етологічне пояснення. К. Лоренц, відомий етолог, стверджував, що існує зв'язок між "природною історією агресії", що описує потяг до боротьби у тварини, потяг, спрямований проти своїх родичів, і "агресіями в історії людства". Більше того, він чітко висловився про біогенетичну природу агресивності людини, заявляючи, що "згубний за своїми розмірами агресивний інстинкт, який, як погана спадщина і донині сидить у нас, людей, у крові" був пронесений через багато тисячоріч як результат генетичної селекції. К. Лоренц повний песимізму щодо сили здорового глузду і почуття відповідальності сучасної людини: "Маючи в руках атомні бомби, а в центральній нервовій системі —' ендогенні агресивні інстинкти запальної мавпи, сучасне людство ґрунтовно втратило свою рівновагу". Сучасна людина, за Лоренцом, є лише проміжною ланкою між твариною й істинно гуманною людиною.

Ще далі в перенесенні на людське суспільство законів світу тварин пішов О. Шпенглер, автор книги "Захід Європи". Напередодні захоплення влади в Німеччині Гітлером він проголосив, що "людина — це хижий звір", тобто звір, чиє "життя побудоване на убивстві", і що характер вільного звіра перейшов до організованого народу. При цьому існують народи, "чия сильна раса зберегла характер хижого звіра, розбійницькі, агресивні народи - господарі... Людство заплатило 50 млн. життів у процесі приборкання такого "хижого звіра" у вигляді народу, обплутаного нацистським маренням "про право на світове панування" німецької раси.

Якщо установки О. Шпенглера і йому подібних ідеологів найпереконливішим чином спростовані самим фактом Другої світової війни, то твердження К. Лоренца потребують коректування за допомогою раціональних аргументів.

Критики Лоренца й інших підтримуючих його погляди етологів роблять висновок про їхню непослідовність у міркуваннях: Лоренц закликає до того, "щоб ми розділяли як дві, принципово різні речі інстинктивно успадковане і придбане шляхом передачі традицій". Традиції — це насамперед культура, тобто знання, норми і цінності, навички й уміння населення. Отже, при міркуваннях про біогенетичне підґрунтя агресивності людини ми повинні пам'ятати і про багатовікову історію людської культури, яка надала людській поведінці пластичність, сформувала цінність права і можливість вибору лінії поведінки та пов'язане з цим почуття відповідальності за вільний вибір.

Якщо говорити про макрорівень прояву агресивності людей, то є правильним твердження . Мертона про те, що будь-яке відхилення від культурної норми (у нашому випадку — насильство над іншим) є нормальною реакцією нормальних людей на ненормальні умови. Отже, насильство є більшою мірою реакцією людини на умови, що перешкоджають задоволенню її якихось своїх потреб, інтересів, ніж проявом уродженого інстинкту агресивності.

Існує біогенетичне пояснення альтруїстичної поведінки тварин — альтернативи агресивності. її основу складає "відбір родичів", при якому загибель окремих особин забезпечує збереження генів близькоролинних організмів. Людський же альтруїзм принципово інший і визначається двома основними мотиваціями: механізмом співпереживання, співчуття і потребою наслідувати етичні норми, прийнятими уданій культурі.

Етологічні концепції мають значення не тільки для проникнення в таємниці поведінки тварин, але і для людинознавства. Академік І.П. Павлов зробив чудовий висновок: "Немає ніякого сумніву, що систематичне вивчення фонду природжених реакцій тварини надзвичайно буде сприяти розумінню нас самих і розвитку в нас здатності до особистого самоврядування".

Сучасні оцінки зводяться до усвідомлення необхідності виявляти "найбільшу обережність при зіставленні соціальної поведінки тварин і людини, наділеної свідомістю і феноменом культурного (негенетичного) спадкування".

Психоаналітичне пояснення. 3. Фрейд стверджував, що потрібно враховувати "споконвічну ворожість людей один до одного" і що агресія виявляється як така, що "не піддається знищенню риса людської природи". Наслідуючи посилання про перенесення на іншу людину того, що гнітить Я індивіда, він переконався, що війну варто розуміти як спробу психологічного самозбереження народу, як вихід назовні деструктивного потягу до самознищення, смерті. Отже, він тлумачить агресію як вихід, "виплеск" потягу до смерті — найважливішого, як вважають багато соціологів, феномену людського існування, що накладає свій відбиток на всі життєві прояви людини як істоти кінцевої. М. Маркузе, прагнучи об'єднати марксизм і психоаналіз, у свій час прийшов до висновку, що панування одних людей над іншими обумовлено в результаті біологічними інстинктами. Друга світова війна, однак, показала, що причини війни пов'язані з життєзабезпеченням народів ("життєвий простір" — німецький нацизм, "спільне співпроцвітання" — японський мілітаризм, боротьба за волю і незалежність народів, що стали жертвами агресії).

Будемо справедливі. Сьогодні здається логічним і сучасним висновок З.Фрейда про прийдешнє людства. Він писав: "Питання про долю людського роду, очевидно, зводиться до того, чи вдасться, і якщо вдасться, то якою мірою, у ході культурного розвитку перебороти ті порушення процесу спільного буття, які призводять людину до агресії і самознищення". Для сьогоднішньої України цей висновок можна витлумачити так: реалізація основних цінностей світської культури — свободи і справедливості —повинна супроводжуватися обов'язковим зростанням рівня правосвідомості народу, його поваги до закону і моральної норми, інакше кажучи — становленням і розвитком правової держави. Чи удасться це, поки що не відомо. Основний висновок психоаналітичної теорії: культура в міру її освоєння особистістю переорієнтує агресивність людини, спрямовану назовні, на неї саму, перетворюючи в саморегулятор поведінки. Самокритика, однак, породжує неврози — батіг сучасного людства.

Екологічне пояснення агресивності. Живий організм є системою, яка прагне зберегти свій внутрішній стан, незважаючи на зовнішні коливання (зміна умов проживання і життєдіяльності). У термінах синергетики, тобто науки про системи, що самоорганізуються, а в нашому випадку — про соціальний прогрес, що самоорганізується, ставлення такого організму до фізичного світу можна назвати ставленням стійкої нерівноваги. Стійкості такій нерівновазі додає цілеспрямована витрата попередньо накопиченої енергії самим організмом. Хижак, наприклад, "відбирає" таку енергію у своїх "жертв" — рослин, травоїдних тварин, а іноді й у родичів. Зменшення (завдяки врівноваженому тиску середовища) накопиченої енергії викликає зростання ентропії, і якщо не проводити антиентропійну роботу, то організм приходить у стан термодинамічної рівноваги із середовищем, тобто до смерті. Те ж саме відбувається і з людським організмом.

Але як соціальною освітою отримувати енергію ззовні? На будь-якому рівні життя організму, індивідуального чи соціального, для того, щоб одержувати вільну енергію, необхідно руйнувати якісь інші нерівноважні системи: природу, живі організми (руйнується навіть Сонце: йому залишилося, за деякими даними, "жити" близько п'яти млрд. років). Отже, створюючи, ми руйнуємо. Зниження ентропії в одному місці супроводжується її підвищенням в іншому: життя і смерть взаємообумовлюють одне одного. Активне творення в будь-якій сфері (матеріальній, соціальній, духовній) супроводжується руйнівною роботою, ентропійним процесом Цей закон треба враховувати у всіх проектах, правилах, габітусах, реальних нововведеннях.

Вдивімося в природу, у ній установлений взаємний контроль за руйнуваннями: більше, наприклад, рослин - більше травоїдних, отже, з часом - менше рослин, далі більше травоїдних - більше хижаків, що, у свою чергу, призводить до зменшення травоїдних, отже, до збільшення рослин тощо. У природі немає поняття прогресу, все, що відбуває в ній, зводиться до поняття виживання. Нарощуються поверхи агресії, при якій руйнівна активність одних видів регулюється руйнівною активністю інших. Чим вищий поверх тим складніша внутрішня організація. Відбувається, як ствердіють синергетики "інтелектуалізація" природи, що дозволяє виживати в нових умовах середо вища. На вершині такої піраміди — людина з її розвинутим інтелектом. За логікою такої схеми, людина агресивна за своєю природою, причому більш агресивна, ніж інші види. Приборкання агресивності в суспільстві (насамперед стосовно своїх родичів) відбувається за допомогою культури, позасоматичного спадкування традицій — її цінностей, норм, правил поведінки, правових обмежень агресивності в міжособистісних і соціальних відносинах. Це — самообмеження людства. Деякі мислителі стверджують нині, що міра розвитку інтелекту зумовлює і міру розвитку зброї за принципом "атака