И. Хейзинга всю культуру виводить із гри, оскільки поширює феномен гри і на тварин. Згідно з цим гра старша від людей. На перший погляд, це правильно, особливо коли ми починаємо розуміти гру через її ознаки, що лежать на поверхні: вона не диктується необхідністю (вільна дія), виводить граючого за межі повсякденності ("перерва повсякденності"), вона не утилітарна, вона відособлена від неігрового світу (має свій хронотоп, тобто простір — час), ігрове співтовариство утворює свій світ, свої правила (тварини добре розрізняють агресію і гру).

Однак ці ознаки не конституюють гру, вони лише супроводжують її, тому що їх можна приписати будь-якому світові людей: світу праці і знань, любові, боротьби.. . Якщо судити про природу гри лише за її ознаками, то дійдемо висновку, що все життя людей — це гра (недарма поширилася традиція в будь-якому світі шукати "правила гри" — у політиці, праві, моралі, в економічних і міжособистісних відносинах). Це говорить про те, що до гри ми стали ставитися як до епіфеномену, тобто похідного від багатьох факторів, у якого немає своєї життєстверджуючої сили.

Заглиблений аналіз питання приводить до таких поглядів на природу гри. Гра належить до тих культурно-діяльнісних утворень, суть яких виявляється лише в процесі умогляду і внутрішнього переживання граючого. Він входить у новий світ зі своїми правилами, які застав уже сформованими й у межах яких йому пропонується випробувати себе в ризикованому пориві до свого екзистенціального самовизначення і самоствердження. Цей поріг нового буття граючий переступає, часто впадаючи в стан екстазу — захопленого-несамовитого емоційного стану, що дає стартову енергію для розсіювання обріїв устояного буття. Вихідний зміст гри — прагнення людини до повноти буття, що породжує нові світи і дає їй відчуття такої повноти. Вільний діяльнісний стан, гострота відчуття якого особливо підсилюється у випадках гри з життям і смертю в ім'я усвідомлення граючим своєї екзистенції, — це не тренування і підготовка до життя, як ще тлумачать зміст і функції гри деякі дослідники, а саме життя, але в "Задзеркаллі", у зміщеному світі символіки, породженому фантазією, яка стимулюється прагненням кожної людини до свого природного, цілісного життя, визначеного, як їй здається, милостивою долею. Ці джерела у світі ідей виражені, наприклад, у тріадах Віра, Надія, Любов чи Добро, Істина, Краса.

У міру зростання розмаїтості людей (це історична тенденція) і розвитку індивідуальності людини такі символічні ігри, пов'язані з ігровим змістом, будуть розвиватися "вшир і всередину", тобто кількісно і якісно. Так, на наших очах бурхливо розвиваються віртуальні світи, зобов'язані своїм технічним походженням розвитку об'ємного телебачення.

Можна сказати про те, що суб'єктом гри є не людина, а сама гра, тобто тут примат гри над граючим, що пропонує свій механізм залучення людини в гру і проживання гри людиною. У цьому твердженні є щось містичне. Але це — на перший погляд. Усе стає зрозумілим на раціональному рівні, якщо ми переконаємось, що гра своєю появою і розвитком зобов'язана природі людини, у якій закладене прагнення до самовизначення у світі людей. Фантазія людини при цьому виконує роль конструктора світу гри. Однак окрема людина, народжуючись і соціалізуючись, застає безліч форм і видів гри вже устояними, і в цьому розумінні її включення у світ гри виробляється самою грою. У цьому випадку вона — володар над граючим. Гра тією ж мірою творить гравця, що, граючи, відтворює і творить світ гри.

Й. Хейзинга зводить усю культуру до феномена гри, а її саму виводить з ритуалу. Зараз добуто багато доказів на користь того, шо це не так і шо гра, якщо її сутність розуміти, виходячи з природи людини, є щось таке, що неможливо зрозуміти без урахування фундаментальних основ існування людини у світі людей і світі природи. Більше того, вона є одним з цих феноменів, що постійно відтворюються в житті людей, яка породжує, у свою чергу, мистецтво, ритуал, релігійні і світські культи, спорт тощо. І гростворююча сила укладена у вічному прагненні людей до особистого самоствердження і самовизначення, до цілісності своєї особистості за рахунок пошуку нових світів в умовах кінця свого існування.

Класифікація ігор. Тенденції розвитку

Коли ми говоримо про класифікацію ігор, необхідно розкрити специфіку структурування цього загального феномена, тобто застосувати дедуктивний метод розчленовування однієї великої гри на ряд "малих". У рамках цього підходу можна виділити такі види класифікації ігор.

1. Р. Каюйа виділив чотири типи ігор. Ігри розташовані на єдиному контину-умі-процесі, початок якому задає максимальний Ludus (керування грою через правила) і закінчується Paidia (максимальна стихія гри, що забезпечує самореалізащю гравця):

а) гра-агон (боротьба, змагання): грають суперники, мета гри – перемога; насамперед це спорт;

б) гра-alea (жереб, гральна кіста): сюди відносяться всі азартні ігри, ігри на везіння, у яких перемагає випадок;у цих іграх переважає ризик (наприклад, біржова гра, лотерея, карти, парі, рулетка, тоталізатор); помічено, що в кризові часи ця пристрасть підсилюється до межі; гра, цей наркотик для бідних, дає можливість обдурити долю і плекає мрії про краще життя;

в) гра-mіmісгу (наслідування, імітація): цей тип гри характерний для сценічних мистецтв, театру, видовищ типу шоу; граючий — актор, його принцип гри — життеподібність, наслідування реальності;

г) гра-iІinx, гра запаморочення: і ранець грає із самою смертю в піжмурки — ризиковані заходи аж до "російської рулетки"; на карту ставиться саме життя грав ця, він покладається на волю випадку, стихії.

Усі ці чотири типи локалізовані: перший — стадіоном, спортзалом тощо, другий — гральним столом, рулеткою, третій — сценою, а четвертий — самим життям граючого.

2. Виділяються три плани гри: play (грання), game (вил гри), performance (мотивація гравця, його ставлення до гри). Такий метол класифікації (структурації) дозволяє чітко описати конкретні види ігор з чітким розчленовуванням їх нескладові частини.

Можна запропонувати схему, шо виділяє три типи ігор.

Гра-мимезис | Гра-аюн | Гра-ексташс

Родова природа: | Родова природа: боротьба. | Родова природа:

наслідування, подвоєння | змагальність, змагхіьність з мстою | збагнення змісту буття, побудова

світу, аполонівськнй початок | перемоги, домінування | свого світу, діоніеШськмй початок

у культурі | у культурі

Гра-мимезис (відповідає театру, мовним іграм, іграм з текстом) пов'язана і грою уяви і розуму людини, це світ "3адзеркалля". і метою створення такого світу є розвиток особистості граючого. Квазі-форми: естетство, салонні ігри, богемна поведінка. Така гра. коли фантазія здобуває міцні форми, "упредметнюється", переходить у гру-агон, метою якої вже є перемога одного граючого над іншим в ірреальному світі, це гра в іграшки в умовному світі, обгородженому безліччю правил (лицарські турніри, спортивні змагання, конкурси ерудитів). Тут свободи менше, ніжу першому типі ігор, оскільки немає місця для імпровізації, індивідуальної інтерпретації ролі. В агоністиці людина виробляє силу життя, витривалість, відсуває кордони "втоми від життя". Якщо порушується міра гри, то з'являються квазі-форми (війна), що знищують у результаті і грання, і даний тип гри.

Гра-екстазис доводить боротьбу до межі, гравець ходить на краю прірви, аж до позову з Богом (Гамлет, Дон-Кіхот). Цей тип гри втілений у героях Пушкіна: Євгенії з "Мідного вершника", Сальєрі, Германі з "Пікової дами"; ключова думка Пушкіна полягає в тому, що ідея, стаючи абстрактним принципом, прапором, фетишем, перетворюється в ідола, у кийок для знищення живого. Ідол шукає уособленої сили і знаходить її у фанатику. Тут ми вже близькі до пояснення вчинків героїв Достоєвського, шо руйнують опори, на яких грунтується природа людини, і кидають виклик самій історії. Квазі-формами є рулетка, кісти, карти.

Вникаючи в проблематику гри, ми не можемо пройти повз погляди на гру Е. Берна, відомого американського психотерапевта, що написав книгу "Гра в житті людей". Він виявляє безліч сценаріїв життя, що реалізуються як у трансакціях, так і у внутрішньому світі людини. Якщо взаємодії людей не можна зводити до гри у чому ми вже переконалися, то наш інтерес до описаних Берном взаємин внутрішніх уособлень законний. Він структурує внутрішній світ людини за персонажами "дитина", "батько" і "дорослий". Взаємини між ними визначаються суттю цих уособлень: "дитині" властиві фантазії, творчий, імпровізаційний початок "батьку" - нормативність, традиціоналізм, виховний початок, успадко. ваний від його батьків і шо допомагає прокладати русло життя "дитині", а "дорослому" характерне прагматичне ставлення до життя, раціональність у судженнях і вчинках. Перевага у внутрішньому світі тієї чи іншої людини якої-небудь з цих позицій означає перевагу відповідних прагнень у реальних вчинках індивіда, у його діях і в участі в тих чи інших типах ігор (стиль життя індивіда багато в чому залежить від "пайової участі" у його поведінці цих персонажів, шо, у свою чергу, зумовлено його вихованням і самовихованням у межах даної культури).

Література

1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми.