Напрями розвитку теоретичної бази соціальної географії у XXI ст.

Нова парадигма соціальної географії

На межі XX і XXI ст. учені всіх галузей наукових знань намагаються підсумувати їх розвиток у XX ст. Неминучий подібний аналіз і для географії, зокрема для суспільної географи, соціальної географії, регіональної соціальної географії.

Найважливіша, на нашу думку, очевидність того, що в межах існуючої парадигми (грец. paradeigma — приклад, взірець) суспільно-географічної науки практично неможливо пояснити сутність і закономірності функціонування суспільних територіальних систем. Отримання нового теоретичного знання про такі системи можливе лише тоді, коли розглядати їх як живі суспільно-політичні, соціальні й економічні територіальні системи. А це вимагає нових підходів до їх дослідження в межах нової парадигми. Стара парадигма, в системі відліку котрої соціальна сфера, наприклад, бралася до уваги як наслідок функцій виробничо-трудової сфери, де населення розглядалося, зазвичай, ізольовано від економічної діяльності або як її фактор і де дуже часто навіть управлінсько-організаційна діяльність тлумачилася як другорядна, не дає змоги розглядати суспіль-но-територіальну систему як живий суспільний феномен і такі елементи в його структурі, як суспільний розум, суспільний інтелект.

Ось чому постало питання розроблення нової парадигми науки, котра би повною мірою враховувала накопичені впродовж останніх десятиліть нові знання. На зламі тисячоліть науковці найрізноманітніших галузей знань надзвичайно гостро відчувають необхідність зміни парадигми науки. Така потреба не є цілком новим або незвичайним явищем. Потреба у зміні парадигми науки виникала в різні історичні періоди розвитку людства в умовах критичного кількісного накопичення знань, який вимагав їх тлумачення на новому якісному рівні. У сучасній довідковій літературі термін "парадигма" тлумачиться по-різному. Так, у "Філософському словнику" під парадигмою науки розуміється строга наукова теорія, втілена в системі понять, що виражають істотні риси дійсності; способи бачення і моделі пізнаваної реальності; стандарти та цілі науки; вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методи їх розв'язання; оцінка на істинність результатів дослідження за науковими канонами, що панують впродовж певного наукового періоду в науковому співтоваристві.

В "Соціологічному енциклопедичному словнику" парадигма науки трактується як короткий опис основних понять, припущень, пропозицій, процедур і проблем кожної самостійної галузі знань або теоретичного підходу. На нашу думку, під парадигмою науки загалом слід розуміти систему відліку (теорії, категорії поняття), що розкриває основи світобудови. При цьому нова парадигма науки загалом — це не лише нова система відліку у вигляді теорій, категорій, понять, а й зміна шляху пізнання, який повинен бути узгоджений з системою відліку нової наукової парадигми. Тобто, йдеться про побудову нового графу пізнання.

На думку вчених, нова парадигма науки XXI ст. вимагає, очевидно, переходу з характерного для "теорії відображення" двоелементного графу "реальність — наука" (згідно з концепцією Арістотеля — Ньютона — Ейнштейна) на п'ятиелементний: "ідея реальності — реальність — пізнання ідей реальності — пізнання реальності — комплексне пізнання" (за концепцією Платона — Августина — Аквіната — Менделя). Різниця між згаданими формами світосприйняття полягає в тому, що за допомогою першого графу можна розглядати примітивно організовану матерію, чи матерію на дуже високому рівні генералізації, а за допомогою другого графу — матерію, яка складається з об'єктів, що мають складну організацію, чи доступніший для пізнання рівень генералізації. Зазначимо, ступінь складності організації таких об'єктів близький до організації живих істот.

Сучасні вчені все більше дотримуються думки, що неможливо уявити, яка складна з погляду організації система і, відповідно, досконала виникла "сама по собі", випадково, без попередньої ідеї ("породжувальної моделі").

Саме при вивченні складних систем наукові дослідники стикалися з численними принциповими труднощами, що затримують процес пізнання довкілля.

Отже, по-перше, складні системи не можуть існувати без попередніх ідей (інформації, яка є ядром самоорганізації систем); по-друге, пізнання їх організації в кожному випадку пов'язане з діяльністю людини, принципами її світобачення.

Саме тому низка сучасних наукових досліджень у різних галузях знань спрямована на пошуки нової парадигми науки.

В історії людства траплялися відкриття, які водночас змінювали систему відліку, висуваючи на порядок денний необхідність впровадження в практику життєдіяльності нову парадигму науки. Здебільшого такі відкриття здійснювалися в конкретній галузі знань, хоча впливали на парадигму науки загалом. Наприклад, астрономічні відкриття Галілео Галілея (1564—1642 pp.) аргументували істинність геліоцентричної системи Коперника. Ці відкриття, а також постулати Галілея про те, що світ безконечний, матерія вічна, а природа єдина, стали наріжними каменями нової системи відліку, тобто нової парадигми науки того часу. Внаслідок цього перебудувалися парадигми конкретних галузей знань.

На зламі тисячоліть людство впритул наблизилося до "невидимого світу", який все більше розкривається перед дослідниками у вигляді інформаційних, соціально-економічних та інших характерних для всіх земних об'єктів полів, у тому числі біополів, віртуальної реальності, особливих станів свідомості та ін. Формується нова система відліку, що, безумовно, завершиться новою парадигмою XXI ст. Зазначимо, що вона викристалізовується у світоглядних напрямах, які розробляють учені різних галузей знань, практично, водночас. Ці світоглядні напрями відображені переважно у створенні нових галузей знань з новими назвами, що претендують на загальні, універсальні основи світорозуміння. Серед них — еніологія (Г. Швебс), екогомологія (С. Злупко), гіперекономіка чи новітня теоретична економіка (Б. Прикін), економічна психологія (С. Долгов) та ін. Мають місце і спроби побудови універсальної парадигми науки (М. Некрасов).

Ось як, наприклад, розкриває зміст науки еніології Г. Швебс: "Еніологія — це міждисциплінарна галузь знань про енергоін-формаційний обмін у Природі та Суспільстві, слабкі екологічні зв'язки і розуміння Світу як неперервної єдності корпукускулярної матерії і полевої субстанції, наприклад, електрона і кулонівського поля, людини і и біополя, натовпу і властивого їй інформаційного поля. Наукова основа еніології ґрунтується на сучасних досягненнях квантової електродинаміки, теорії фізичного вакууму і низки інших фізичних напрямів, а також принципово нового розуміння свідомості та вияву життя, у тому числі в небілковій формі. Отже, об'єктом дослідження еніології є енергоінформаційна й інформаційно-інтелектуальна субстанція (тонка матерія), а предметом — взаємозв'язок і взаємозумовленість щільної і тонкої матерії". Тобто, йдеться про тонкий (невидимий) і щільний (видимий) світ, розгляд якого в єдності вимагає нових підходів до його вивчення.

С. Злупко висуває питання про формування науки екогомології, де закладена ідея органічності розвитку людини та навколишнього середовища. На його думку, "особливість екогомології, її сутності та широкого спектра ознак є те, що вона трактує єдність людини і природного довкілля з позицій органічності розвитку, який охоплює не тільки тіло, але й душу і дух людини.

Всіма цими складниками людина перебуває в природі, знаходячись з нею у фізично окреслених і невидимих духовних зв'язках". Таке визначення сформульоване в дещо іншій формі від попереднього, але має, по суті, той самий зміст: йдеться про визнання єдності "тонкого" і "щільного" світу.

Власне бачення нової парадигми науки закладено Б. Прикіним у праці "Новітня теоретична економіка. Гіперекономіка (концепція філософії і природознавства в економіці)". Вчений констатує, що людина, беручи участь у комбінованому й альтернативному обміні частинок речовини та енергії в екосистемі як її елемент, перебільшує свій внесок у результати і применшує затрати, пов'язані з використанням природних ресурсів. Внаслідок цього формується негативний ефект, що скорочує тривалість існування людства на Землі. Отже, людина перекладає в такий спосіб відповідальність на суміжні природні системи і знижує тим самим попит природи на саму себе. Таке бачення Б. Прикіним взаємозв'язків людини в екосистемі з елементами останньої і створює підґрунтя побудови основ гіперекономіки. Адже, на його думку, гіперекономіка — це наука про ефективні функціонально-економічні дії людства з метою забезпечення свого максимального перебування на Землі, створення рівнозважених і нерівнозважених станів співпраці з екосистемою. Ось чому ця наука вимагає формулювання нової концепції — економічної парадигми, яка враховуватиме особливості функціонування природних відкритих систем і відображатиме спільні дії природи та людини.

С. Долгов у статті "Економічна психологія і економічна інформація" акцентує на інформаційних і психологічних факторах, творчих здібностях, здатностях особистостей реалізувати їх у процесі діяльності як на визначальних в економічній діяльності людини. Саме ці складові повинні мати ключові позиції у новій парадигмі економічної науки. Вчений наголошує на унікальній ролі в новій парадигмі інформаційного поля (чи інформаційного блоку), вважаючи, що воно становить невід'ємну частину сучасної економіки.

С. Долгов виділяє п'ять таких "полів", блоків, або рівнів у національній економіці, які впливають, діючи одне на інше в певній послідовності: інформація, інформаційне поле; психологічне поле "очікувань" (прогнозів); фінанси, поле грошових, фінансових ресурсів; матеріальні ресурси (праця, уречевлений капітал, земля); реальний сектор економіки (виробництво товарів, послуг, об'єктів інтелектуальної власності). На його думку, взаємодія цих блоків визначається імпульсами, які передаються від одного з них до іншого.

Стосовно проблематики, що розглядається, варто зупинитись також на сформульованій М. Некрасовим у праці "Ансамбль універсальних світів" новій парадигмі світобачення, яка