1. Філософсько-психологічну систему, яка пояснює основні типи взаємодії і взаємозв'язку відчуттів, почуттів, емоцій, думок і прагнень людини.

2. Ця філософсько-психологічна система повинна охоплювати найбільшу кількість відомих філософських, релігійних і езотеричних теорій.

3. Ця система повинна відповідати аналогам краси та гармонії.

Текст засвідчує, що на сучасному етапі відсутня загальноприйнята система відліку (положення, принципи), яку більшість науковців беззаперечно вважали б новою парадигмою науки. Однак з цього ж тексту випливає, що провідні уми різних галузей знань впритул наблизилися до визначення цієї системи.

Загалом конкретний зміст парадигми кожної галузі науки залежить і від принципових положень пізнання світу (в нашому випадку — послідовності та змісту графів, що характеризують процес пізнання), і від того, для характеристики яких сфер і підсистем науки вона використовується.

В усіх названих галузях знань простежуються подібні риси нової парадигми: гармонія між людиною і довкіллям (природним, техногенним і соціальним), визнання у структурі об'єктів, процесів, явищ, існування щільної і тонкої матерії як таких, що взаємопроникають і взаємодоповнюють одна одну. Саме завдяки цим рисам вивчення суспільних полів, а в їх складі — соціальних, економічних, мотиваційних, які входять у структури всіх земних об'єктів, можливе у межах нової парадигми науки.

Отже, всі згадані спроби побудови нової парадигми тією чи іншою мірою пов'язані з Людиною (котра, до речі, є феноменальним уособленням поєднання тонкого і щільного світу), її положенням і місцем у світобудові, з питаннями діяльності Людини на Землі.

До перших спроб розроблення нової парадигми належать нові, кардинально відмінні від попередніх погляди на діяльність, на працю, сформульовані у вигляді теорії енергетичної економіки наприкінці XIX ст. С. Подолинським у дослідженні "Праця людини та її відношення до розподілу енергії". Учений стверджував: "Загальна кількість енергії, накопиченої на земній поверхні, і яка знаходиться в розпорядженні людини, поступово збільшується. Збільшення це відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин...". С. Подолинський у цій теорії розглядає процеси суспільного розвитку, в основі яких міститься рух потоків речовини та інформації, крізь призму процесів енергетичного обміну, заклавши в такий спосіб витоки нової парадигми науки. Однак загальновідомо, що існує термодинаміка, яка вивчає енергообмін, і дуже важливу складову цієї науки становить концепція про взаємозв'язки між енергією і життям, енергією та рослинним і тваринним світом. Отже, С. Подолинський зробив спробу створити теорію енергетичної економіки, взявши за підґрунтя закони термодинаміки. Проте вченому на той час не вистачало наукових відкриттів як аргументів, що обґрунтовували б його теорію. Ці відкриття були зроблені пізніше, у другій половині XX ст. Вони засвідчують: науку про енергообмін слід застосовувати не лише до щільної матерії, а й до тонкої, беручи до уваги їх взаємопроникнення. На жаль, подібні дослідження були перервані на тривалий час жовтневим революційним переворотом 1917 р. Лише в наші дні вони відновилися повною мірою.

Якщо детальніше проаналізувати еніологічні погляди Г. Швебса, екогомологічні постулати С. Злупка, гіперекономічні положення Б. Прикіна, економіко-психологічні засади С. Долгова, універсальні тези М. Некрасова, то стає очевидним: усі вони тою чи іншою мірою торкаються питань енергообміну, отже, і термодинаміки.

Закони термодинаміки використовували інші провідні науковці для дослідження і пояснення найрізноманітніших суспільних явищ. Наприклад, І. Юхновський використав ці закони для обґрунтування закономірності розпаду колишнього Радянського Союзу, розглядаючи його як закриту систему, куди не надходила достатня кількість енергії ззовні, тобто від інших країн, через підтримувану з ідеологічних міркувань ізоляцію ("залізну завісу"). Інший приклад: у 2001 р. була опублікована монографія В. Коломийчука "Соціально-економічний розвиток адміністративного району в умовах перехідної економіки (підходи до вивчення, стратегії розвитку)". Автор наголошував на тому, що слід застосовувати (до речі, він успішно це зробив) закони термодинаміки при вивченні такої складної суспільної територіальної системи, як адміністративний район.

Отже, очевидно, що нова парадигма повинна ґрунтуватися на законах термодинаміки. Щоб перевірити наші припущення, спробуємо ще раз проаналізувати проблеми праці Людини на Землі, сутність діяльності крізь призму енергообміну.

Насамперед звернемося до поняття енергії. Енергія. — це здатність здійснювати роботу. Коли над тілом здійснюється робота, то воно втрачає чи отримує енергію. Людина також здатна виконувати роботу, тобто діяти. У найширшому розумінні діяльність трактується як спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни у дійсність. Кожна людина у будь-яку мить свого життя діє. Отже, діяльність — це головна ознака людини. Життя людини — це діяльність. Діяльність можна розглядати як роботу у вигляді сукупності дій (одиничних актів) у часі та просторі.

Діяльність властива і групі людей (соціальній, територіальній або іншій), і етносу, і цивілізації на планеті Земля загалом. Однак тоді у процесі діяльності тих чи інших груп або верств населення з'являються дії — елементи діяльності, характерні лише для цих конкретних груп, верств чи етносів, і відсутні в окремих людей. При цьому окремим людям характерні власні види діяльності, що накладаються одна на одну, переплітаються, взаємовизначаються або взаємовиключаються. Результати діяльності окремих людей, як і результати діяльності груп, верств і етносів, також накладаються одні на одні, дуже часто виявляючись із відставанням у часі. Але різні результати виявляються з різними інтервалами часу, що, зрештою, призводить до суттєвої зміни умов буття людей. З одного боку, інтенсивно розвивається техногенне середовище, забезпечуючи населенню певний рівень комфортності проживання, з іншого — відбувається знищення можливості існування багатьох видів рослин і тварин на великих територіях. Тому й виникло прислів'я: "Людина крокує по Землі, а пустеля йде за нею".

Діяльність — не лише головна ознака людини. Це і її став. Діяльність також становить головну ознаку і стан суспільства, що може мати надзвичайно широкий діапазон — від військової ситуації до щастя і процвітання.

Однак діяльність — це перерозподіл енергії, носіями якої е людина, група людей або частина суспільства, суспільство. Отже, людина, група людей або частина суспільства, суспільство володіють запасами енергії (запасами праці). їх можна визначити як потенційні можливості людської діяльності. В процесі діяльності, тобто в процесі перерозподілу енергії, відбувається її накопичення (формування потенційних можливостей діяльності), трансформація та втрата (у процесі діяльності). Зазначимо, що запаси енергії (запаси праці) формуються і на тонкому (запаси ідей, віртуальні запаси тощо), і на щільному (запаси мускульної енергії, запаси біологічної стійкості організму, запаси здоров'я та ін.) планах.

Розвиток цивілізації засвідчує, що запаси потенційних можливостей діяльності на Землі постійно зростають. Однак за рахунок чого? Звернемося до другого закону термодинаміки, суть якого полягає ось у чому: при всіх енергообмінах або енергетичних перетвореннях, якщо не відбуваються втрати енергії чи подача її ззовні в систему, потенційна енергія на кінцевому етапі буде завжди меншою, ніж на початковому. На Землі величина потенційних можливостей діяльності (тобто енергія) збільшується. Отже, на планету повинна поступати постійно додаткова енергія. І ця енергія надходить у вигляді сонячної енергії. Вперше на це звернув увагу С. Подолинський, а у XX ст. такий висновок підтвердили наукові досліди. На основі наукових результатів талановитий український вчений М. Тимочко стверджував: "Фактично ми є згустком сонячного світла. І, споживаючи "законсервовану" сонячну енергію, ми трансформуємо її у оте — "Я" — власний організм. Коли ж сонячна енергія переходить у нашу тілесну... — це і є точкою переходу однієї енергії в іншу — життєдіяльну". Насправді, сонячну енергію людина отримує безпосередньо, а також у споживанні поживних речовин, у вигляді рослинної, тваринної їжі, води, повітря, тепла.

Надзвичайно важливо простежити, як все-таки відбувається перерозподіл енергії, тобто формування потенційних можливостей людської діяльності (накопичення енергії чи запасів праці), їх використання (трансформація та витрачання енергії).

Звернемося до першого закону термодинаміки, який еквівалентний збереженню закону енергії у теплових процесах. Цей закон сформулював Г. Гемгольц у 1847 р. Він звучав так: внутрішня енергія, що є функцією стану системи, поповнюється за рахунок теплової ззовні й витрачається на виконання роботи. Отже, згідно з першим законом термодинаміки, енергія може перетворюватися з однієї форми в іншу, але не може виникати або зникати. Акумулюючись (через складний ланцюг від сонячного проміння, тобто від теплової й іншої енергії, до рослинної і тваринної сировини — продуктів харчування) у носіях трудового потенціалу — людях, сонячна енергія (потенційна енергія) перетворюється на теплову (еманації біологічних тіл у процесі їх життєдіяльності), ментальну (розумова діяльність), астральну (емоційна робота) і трансформується в готові продукти, розсіюється в просторі, залишаючись в кінцевому підсумку на планеті Земля. При цьому мають місце певні втрати енергії. Ефективність перетворення потенційної енергії на корисну, тобто на енергію цивілізаційного поступу, залежить від типу трансформуючої системи — від рівня розвитку продуктивних і деструктивних сил і співвідношення між ними на Землі.

Ми розглядаємо продуктивні сили як поєднання місць прикладання праці та