людських ресурсів, внаслідок чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині за умови, що ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Отже, йдеться про продуктивне використання потенційних можливостей людської діяльності. В такому випадку і праця священика, і робота лікаря, і викладацька діяльність — праця, а самі вони становлять елементи продуктивних сил. Крім цього, у такому випадку йдеться про реальні продуктивні сили. Однак продуктивні сили можуть бути також фіктивними. Фіктивними продуктивними силами виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, існують місця прикладання праці та люди, котрі в зв'язку з тими чи іншими обставинами вимушені перебувати в неоплачуваних відпустках, та ін., тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, що не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям (наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру й інші види діяльності) слід розглядати, на нашу думку, як деструктивні сили.
За першим законом термодинаміки, при енергообміні та взаємоперетвореннях енергія продуктів процесу й енергія, що виділяється в цих процесах, завжди дорівнюють сумі енергій, якою володіли вихідні компоненти процесів, тобто потенційній енергії. Стає очевидним, що запаси праці, які накопичуються на Землі, перетворюються через дві трансформуючі системи (продуктивні сили та деструктивні сили). При цьому потенційна енергія (запаси праці) дорівнює сумі трансформованих енергій через згадані трансформуючі системи. Це означає: коли енергія, яка трансформується завдяки функціонуванню продуктивних сил, більша від тієї, що перетворюється через деструктивні сили, то на планеті Земля відбувається цивілізаційний поступ. Якщо ж через деструктивні сили перетворюється більше енергії, то має місце цивілізаційна деградація. Такий погляд вимагає в новому ракурсі поглянути на так званий сталий, або збалансований розвиток. Чи це не означає, що під сталим (збалансованим) розвитком тієї чи іншої території слід розуміти рівнозначний розвиток двох трансформуючих систем — продуктивних сил і деструктивних сил? Тобто, при сталому (збалансованому) розвитку продуктивні сили повинні дорівнювати деструктивним, чи ні? Або: яким повинен бути перерозподіл потенційної енергії (запасів праці) при сталому (збалансованому) розвитку? Відповіді на ці запитання вимагають серйозних фундаментальних наукових досліджень у світлі нової парадигми XXI ст.
Не менше подібних питань виникає при розгляді використання запасів праці крізь призму постулату другого закону термодинаміки про безповоротність термодинамічних процесів. Названий постулат передбачає напрям усіх подій, які беруть участь в енергообміні, й такий напрям подій називають "стрілою часу". Це означає, наприклад: якщо із запасів праці виділена метальна енергія у вигляді думок, не зафіксованих технічними пристроями чи за допомогою письма, то назад у запаси праці їй уже не повернутися. Як надалі трансформується ця енергія? В який спосіб вона акумулюється у вигляді суспільного розуму та суспільного інтелекту? Яка роль належить їй у цивілізаційному поступі? Чи це означає, що йдеться про втрати запасів праці з погляду їх використання? Як переконуємося, і тут очевидна необхідність нових наукових досліджень крізь нову парадигму науки, що допускає взаємопроникність тонких і щільних енергій.
Ми вважаємо проблему сутності суспільного розуму і суспільного інтелекту та їх ролі у функціонуванні територіальних суспільних систем фундаментальною в суспільній географії, а підходи до їх вивчення — запорукою подальшого розвитку методологи цієї галу зі знань у межах нової парадигми науки.
При цьому суспільний менталітет успішно вивчається в інших науках за такими підходами:—
сцієнтистським, що полягає у зборі різних даних про структуру та процеси поведінки, зокрема логіко-лінгвістичний і біхевіористський підходи;—
когнітивістськийу в якому акцентується на вивченні інтелектуальних і пізнавально-діяльнісних структур, що визначають тип та інтенсивність психіки;—
соціокультурний — фіксує соціальні й культурні фактори, які формують тип менталітету, що розробляється в концепції соціальних уявлень;—
психоаналітичний — забезпечує вчинення декларованих і скритих змістів менталітету, тобто індивідуального та колективного підсвідомого.
Отже, серед названих підходів відсутній суспільно-географічний підхід, соціально-географічний підхід і регіональний соціально-географічний підхід, у межах яких суспільний менталітет слід розглядати крізь призму сутності етносу, нації та території їх життєдіяльності, тобто в межах конкретних територіальних суспільних систем, беручи до уваги особливості соціального простору та соціального часу в конкретних геопросторово-часових координатах. Саме ці підходи повинні отримати належний розвиток у царині суспільної географії в найближчій перспективі. Лише в їх межах можна зрозуміти механізм поведінки мас — живих тимчасових організмів, які функціонують у конкретних геопросторово-часових координатах і виникають зі спонтанно об'єднаних індивідуальних елементів (людей) за певних умов і які суттєво впливають на життєдіяльність живих суспільних територіальних систем — етносів, націй і цивілізації на планеті Земля. Дуже важливо виявити і дослідити особливості впливу мас на поведінку особистості в умовах життєдіяльності етносу, нації в конкретних геопросторово-часових координатах через призму соціального часу і соціального простору.
Література
1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.
2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.
3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.
4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.
5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.
6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.
7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.
8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.
9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.
10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.
11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.