Вчені практично одностайні у вимогах стосовно створення Єдиного інформаційного поля. В наукових публікаціях наголошується, що воно повинно охоплювати:—

потужні запаси інформації національного, регіонального, локального характеру, які можна постійно поповнювати, переробляти і використовувати;—

геоінформаційно-системне накопичення і збереження різнобічної та детальної інформації про Україну, її регіони, окремі поселення;—

нові інформаційні технології обробки даних з метою отримання нових знань про стан розвитку територіальних суспільних систем і визначення пріоритетних напрямів їх перспективного розвитку;—

забезпечення вільного доступу до інформації науковців за допомогою міжнародної інформаційної мережі Internet або інших мереж глобального чи локального характеру.

В складі єдиного інформаційного поля України повинно бути створене єдине (але структуроване територіально, тобто в різних ієрархічних зрізах — національному, регіональному, локальному й водночас сегментоване покомпонентно) соціально-географічне інформаційне поле, під яким ми розуміємо сукупність характеристик — систему соціальних показників та інших даних, котрі адекватно відображають властивості соціальної сфери територіальних суспільних систем, розміщені у локальних, регіональних і світовій комп'ютерних мережах та легкодоступні для споживачів.

Створення Єдиного соціально-географічного інформаційного поля повинно здійснюватись при врахуванні можливих напрямів перспективного розвитку регіональної соціальної географії у XXI ст. При його побудові необхідно, на нашу думку, реалізувати такі вимоги:

1. Структурувати банки та бази даних, у тому числі соціально-географічні, у Єдиній комп'ютерній мережі відповідно до класифікації географічної науки.

2. Передбачити сумісність цієї сукупності структурних банків і баз даних із сучасним програмним забезпеченням, яким володіють і можуть володіти в перспективі географи-дослідники з метою її використання, обробки й аналізу в регіональних соціально-географічних дослідженнях.

3. Забезпечити можливість доступу до інформації у вигляді сукупності структурних банків і баз даних науково-дослідних установ, навчальних закладів, де готують соціогеографів, та кожного з географів-дослідників незалежно від місця проживання в Україні.

Реалізація цих вимог матиме ефективність лише у випадку, якщо кожен географ-дослідник буде забезпечений автоматизованим робочим місцем, обладнаним персональним комп'ютером, під'єднаним до комп'ютерної мережі глобального або локального (які в свою чергу об'єднані в глобальну мережу) характеру. На жаль, у наш час забезпеченість географів-дослідників такими місцями надзвичайно низька. Однак вони, крім автоматизованих робочих місць, повинні ще й мати змогу спілкуватися через електронну пошту. Електронна адреса стає обов'язковим атрибутом візитівки науковця. Соціогеографи, як і науковці інших галузей знань, повинні проводити відеоконференції в міжнародній системі Internet.

Користувачами інформації єдиного соціально-географічного інформаційного поля зможуть бути:—

органи управління територіальними суспільними системами різних ієрархічних рівнів (міст, районів, областей), а також персонал управління об'єктами й видами об'єктів соціальної сфери;—

соціогеографи та науковці інших галузей знань;—

населення територіальних суспільних систем різних ієрархічних рівнів (міст, районів, областей).

Незважаючи на те, що запаси інформації створюються повільно і має місце недосконалість їх систематизації, яка гальмує роботи зі створення Єдиного інформаційного поля України, можна стверджувати: початок організації Єдиного соціально-географічного інформаційного поля зроблений. Так, в інформаційних мережах створюються банки даних, в яких міститься соціально-географічна інформація регіонального характеру. Вона поки що безсистемна й не відповідає потребам розвитку регіональної соціальної географії, але є надія, що вже в найближчій перспективі ситуація кардинально поліпшиться.

Наприклад, потужним фактором розвитку локальних ГІС і застосування сучасних комп'ютерних технологій у сакрально-географічних дослідженнях стало відкриття і повноцінне функціонування релігійних вузлів у всесвітній комп'ютерній пошуково-інформаційній системі Internet.

У міжнародній інформаційній мережі Internet міститься і величезна кількість сайтів на медичну тематику, які теж можуть використовуватися в подальшому розвитку медичної географії.

Усе це засвідчує, що лише за умови глибокого, всебічного оволодіння новими технічними, математичними і програмними засобами, а також при створенні повноцінних соціогеоінформаційних систем з підсистемами, наприклад, із сакрально-інформаційним блоком, блоком системи охорони здоров'я можна забезпечити адекватний сучасним і перспективним потребам розвиток регіональних соціально-географічних знань.

На жаль, в Україні недостатньо розвинута інформаційна інфраструктура, відсутня достатня кількість каналів зв'язку з Internet — вузлами в Європі та США, а якість існуючих каналів надзвичайно низька. Навіть у Польщі потужність аналогічної мережі більша в 3 рази порівняно з українською. Це створює додаткові проблеми реалізації "Національної програми інформатизації України". Коли ж до цього додати, що постійно виникають перешкоди на шляху створення ринку інформації, то стає зрозумілим, чому існує дефіцит науково-технічної інформації. Незважаючи на прийнятий у 1993 р. Закон України "Про науково-технічну інформацію", національна система науково-технічної інформації так і не створена.

Всі перелічені негативні фактори не лише гальмують здійснення наукових досліджень, у тому числі й регіональних соціально-географічних, а й утруднюють функціонування установ, підприємств і організацій, ускладнюють процеси управління.

Застосування сучасних комп'ютерних технологій в Україні поступово перетворюються в потужний засіб масової інформації, здатний надзвичайно ефективно впливати на формування громадської думки, моментально поширювати відомості, дані й навіть детермінувати поведінку людей. Ось чому створення Єдиного соціально-географічного інформаційного поля допоможе пропагувати соціально-географічні знання серед найширших верств населення, сприятиме розвитку світогляду, географічного мислення і, безумовно, любові до рідного краю. Використання таких знань, отриманих, наприклад, з міжнародної інформаційної мережі Internet, яка повинна бути складовим елементом згаданого поля, працівниками органів управління окремих територіальних громад, об'єднань, асоціацій підвищить ефективність управління адміністративними територіальними утвореннями. Крім того, в умовах розвинутого соціально-географічного інформаційного поля населення самостійно зможе дійти висновків про те, які ділянки в просторі найкриміногенніші, які несприятливі для здоров'я, а які — благодатні чи священні.

Література

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.

2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.

4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.

6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.

7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.

8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.

9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.