Мотивація трудової поведінки

План

1. Сутність, функції і моделі трудової мотивації

2. Процес трудової мотивації і його компоненти

3. Мотиви й диспозиції особистості в управлінні трудовою поведінкою

Сутність, функції і моделі трудової мотивації

Дослідження трудової поведінки з позиції соціології праці виходить з розуміння її як процесу, зумовленого взаємодією внутрішніх і зовнішніх спонукальних сил. Внутрішні спонукальні сили, що мають складну структуру, безпосередньо пов'язані з процесом мотивації трудової поведінки.

Рис. 1. Спонукальні сили трудової поведінки

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх спонукальних сил трудової поведінки зображена на схемі (рис. 1).

До структурних елементів процесу мотивації зазвичай відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали й мотиви. Процес формування цих внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності розуміють як мотивацію трудової поведінки.

Сутність мотиваційного процесу реалізується через такі функції:*

пояснювально-обґрунтувальну, яка аргументує доцільність поведінки суб'єкта;*

регулятивну, що блокує одні дії і дозволяє інші;*

комунікативну, яка пояснює і прогнозує спілкування у сфері праці;*

соціалізаційну, яка полягає в усвідомленні своєї соціальної ролі в мікро- і макросередовищах, у трудовому колективі;*

коригувальну — як механізм уточнення старих і формування нових ідеалів, норм, ціннісних орієнтацій.

Наукове пояснення механізму реалізації цих функцій у процесі мотивації здійснюється на основі тієї чи іншої наукової теорії (концепції) мотивації праці. Соціолог Д. Маркович описує п'ять най відоміших теорій.

1. Теорія ієрархії потреб (А. Маслоу), відповідно до якої людська поведінка визначається потребами двох видів: базисними (у їжі, безпеці тощо) і похідними (у справедливості, благополуччі, порядку і спільності соціального життя). Похідні потреби рівнозначні одна з одною, а базисні — розташовані в ієрархічному порядку від "нижчих" (матеріальних) до "вищих" (духовних). Причому потреби більш високого рівня (а їх п'ять) актуалізуються для індивіда після задоволення попередніх рівнів.

2. Теорія потреби в досягненні результатів (Д. Мак Клелланд) пояснює бажання людини працювати у відповідності зі ступенем розвиненості в нього потреби домагатися успіху.

3. Подвійна теорія мотивації (Ф. Херцберг), згідно з якою в індивіда наявні дві системи (ієрархії) потреб:*

гігієнічні фактори, пов'язані з умовами праці;*

мотиваційні фактори, пов'язані з внутрішніми потребами (успіх, зміст праці, відповідальність, самостійність у роботі).

Гігієнічні фактори закріплюють, стабілізують персонал, а мотиватори спонукають до продуктивної роботи.

4. Теорія справедливості, або суспільного порівняння, відповідно до якої людина підвищує трудову активність, порівнюючи свій внесок і віддачу від праці з аналогічними показниками інших.

5. Теорія очікування (оцінки) виходить з того, що мотиваційні зусилля досягнення успіху індивіда формуються на основі високої цінності результатів діяльності в майбутньому.

Певний інтерес становить також "теорія X" і "теорія Y" (Д. Макгрегор), згідно з якою необхідно відмовитися віл "теорії X", яка вважає, що провідним мотивом праці с загроза позбавити індивіда можливості задовольняти матеріальні потреби. Майбутнє — за "теорією Y", яка припускає, що людина за відповідних умов прагне до творчості й відповідальності у сфері праці.

Розглянуті теорії мотивації є основою для розробки мотиваційних моделей як сукупності підходів і практичних засобів, побудованих на певних припущеннях і поглядах. До найважливіших мотиваційних моделей належать:*

традиційна модель, яка заснована на розумінні природи людини, котрій праця огидна. Для більшості людей важливішою є зарплата, ніж те, що вони роблять;*

модель людських відносин, яка ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивіда важливіше, ніж гроші;*

модель людських ресурсів, яка твердить, що більшість людей може ставитися до праці творчо й готова самовдосконалюватися в ній більше, ніж це потрібно для виробництва. Ця модель не нехтує грошову мотивацію, визнаючи важливість й інших мотивів.

Які ж концепції і відповідні їм моделі мотивації праці характерні для нашого суспільства?

Здавалося б, що для періоду з жорстко планованою організацією праці, державною власністю на знаряддя і засоби праці, а також робочу силу, зі зрівняльним підходом до оцінки результатів праці найбільш адекватним можна вважати взаємодію двох концепцій: справедливості та очікування. І справді, з одного боку, орієнтація на досягнення в результаті побудови комунізму соціальної справедливості для всіх трудящих висувала на передній план принцип суспільного порівняння досягнень у праці, а також відповідної винагороди. На такий підхід були зорієнтовані й соціалістичне змагання та рух ударництва. "Трудові подвиги", "трудовий героїзм" слугували як орієнтири для подібного порівняння, визначали верхню планку досягнень, до якої слід було прагнути.

З іншого боку, загальним для всіх сфер трудової діяльності тривалий час служив мотив праці в ім'я побудови світлого майбутнього — комунізму. Саме величезна цінність кінцевого результату праці не тільки для самих працівників, а й для їхніх дітей, онуків, прийдешніх поколінь, і не тільки в нашій країні, айв усьому світі служила мотивом праці, задля якого на цілі десятиліття відкладалося забезпечення добробуту трудящих. Можна сказати, що в цьому варіанті реалізувалася теорія чекання з необмежено далеким майбутнім і, як показало життя, з практично недосяжними результатами самої діяльності. Через відсутність вагомих позитивних результатів подібний підхід до мотивації праці з часом утратив свою ефективність.

Відповідно до таких концепцій сформувалася й певна модель трудової мотивації, яка, на відміну від розглянутих вище, ґрунтувалася на твердженні про те, що провідним мотивом, спонуканням до праці може служити бажання реалізації ідеологічних цілей: перемога соціалізму у світовому масштабі, боротьба зі світовою буржуазією та ін. Матеріальні мотиви (статок, добробут, багатство) витіснялися із суспільної свідомості під могутнім ідеологічним пресингом. Подібна модель за всієї своєї зовнішньої привабливості пригнічувала природне прагнення працівника до забезпечення собі й родині гідного існування, до досягнення життєвого успіху не в майбутньому, а сьогодні, до відчуття себе господарем своєї долі. Крім того, така модель не могла за своєю суттю забезпечити реалізацію соціалістичного принципу "...кожному за працею".

У результаті праця значною мірою втратила роль мотиву в побудові світлого майбутнього, а роль мотиву заробітку виявилася багато в чому блокованою ідеологією "зрівнялівки". На нашу гадку, це і є однією з вагомих причин спадання суспільного виробництва в період перебудови та відновлення суспільства. Розробка адекватної моделі трудової мотивації, що спирається на досягнення сучасних мотиваційних концепцій і враховує особливості сучасної ситуації у сфері праці в нашій країні, висувається на одне з чільних місць у соціології праці.

2. Процес трудової мотивації і його компоненти

Серед структурних елементів процесу мотивації основними є: потреби, інтереси, цінності та ідеали, а також мотиви.

Потреби виступають глибинним джерелом мотивації трудової поведінки. Це об'єктивно зумовлена потреба людини в чомусь необхідному для свого існування, а отже, і в діяльності задля реалізації цих потреб.

Усі потреби (суспільства, колективу, працівника) мають суспільний характер. Частина з них забезпечує просте й розширене відтворення суспільного продукту, інші — життєві потреби людей, що задовольняються спільно (медицина, освіта та ін.), ще інші утворюють особисті потреби. Два останніх види складають життєві потреби трудящих.

Найвпливовішими в механізмі трудової мотивації виявляють себе особисті потреби, що усвідомлюються як безпосередньо пов'язані з існуванням і життєдіяльністю індивіда. Серед них зазвичай розрізняють:*

матеріальні (фізіологічні, біологічні) — у їжі, одязі, відпочинку, житлі, безпеці існування.*

соціальні — у спілкуванні, самоповазі й повазі, самореалізації, соціальному статусі та престижі.*

духовні (інтелектуальні) — у прилученні до культури, науки, творчості, мистецтва.

Зауважимо, що такий поділ потреб дещо умовний. Усі вони в людині соціалізовані, але співвідношення їхньої ролі у визначенні трудової поведінки багато в чому залежить від рівня досягнутої індивідом соціалізації. Оцінюючи роль тих чи інших потреб, важливо бачити їхню нерозривну єдність, неможливість реалізації одного виду за рахунок інших.

Потреби є побудниками до трудової діяльності, проте вони стають такими тільки в результаті усвідомлення їх працівником, тобто перетворення їх в інтереси. Якщо потреби допомагають йому уявити, що необхідно для його нормального функціонування, то інтереси підказують, як діяти, щоб забезпечити це функціонування, які предмети й суб'єкти допоможуть його задовольнити.

Носіями потреб та інтересів виступають як окремі працівники, так і колективи, соціальні групи, суспільство в цілому. Вони об'єднані загальною господарською діяльністю щодо розвитку продуктивних сил, охорони навколишнього середовища і забезпечення матеріального й соціального добробуту людей. Однак спільність їхніх інтересів не заперечує наявності власних, відмінних від загальних, інтересів в окремих працівників, груп, колективів, класів.

Так, для окремих галузей народного господарства суспільні інтереси полягають у платоспроможному попиті на продукцію, для трудових колективів — у рентабельності виробництва, ступені задоволення інтересів працівників колективу. Інтереси окремого працівника полягають як у трудовому самовираженні, так і в можливості заробити засоби для самореалізації в інших сферах життєдіяльності.

Звичайно, для ефективної реалізації всіх суспільних інтересів необхідно їх узгодження, коригування. Проте ієрархічність інтересів відіграє досить важливу роль. Тривалий час законом взаємодії інтересів у нашому суспільстві визнавали незаперечний пріоритет інтересів спільноти над індивідуальними і жорсткий диктат інтересів суспільства (держави) над іншими інтересами. Це цілком відповідало ідеологічним установкам на розуміння людини як "гвинтика" суспільного механізму. Не заперечуючи ролі інтересів суспільства, не можна забувати, що призначення його (і соціалістичного — насамперед)