Однією з найважливіших царин діяльності політики є завоювання симпатій населення. Цього досягають за допомогою різних засобів, у тому числі й мовних. На думку фахівців, дуже ефективними для завоювання довіри мас є так звані ідентифікаційні формули, тобто мовні звороти, які немовби запрошують читачів або слухачів ідентифікувати (ототожнити) себе з тим, хто говорить або пише. Особливо корисні у цьому разі займенники "ми", "наш", "наші".

Велику роль у вербальній політичній діяльності відіграють ев-фемізми (грецьк. euphemismos від еи — добре + phemi — говорю, кажу, пом'якшене висловлювання замість різкого, гострого або такого, що порушує норми пристойності), які допомагають надати деяким подіям позитивного або більш позитивного забарвлення й тим самим подолати упередження або опір слухачів та читачів.

Наприклад, пише німецький дослідник К. Саламун, коли економічне становище характеризують як "нульове зростання", то зі словом "зростання" у більшості людей пов'язана певна позитивна оцінка, хоча у цьому разі зростання дорівнює нулю. Широке застосування у політичному мовленні мають також синонімічні ряди. Для позначення одних і тих самих явищ або процесів використовують синоніми зі знаками "плюс" та "мінус", коли мова заходить про свою діяльність та про діяльність противника. Наприклад, "розвідка — шпигунство", "інформація — пропаганда", "патріотичний — шовіністичний" тощо.

Корисним виявляється також вживання метафор та "модних слів", які надають політичному мовленню яскравість і допомагають справляти емоційний вплив на аудиторію.

Цікаво відзначити, що кожна політична партія намагається довести: саме її слововжиток є істинним, натомість політичні противники свідомо викривлюють смисл слів та термінів.

Сучасна політика за умов поширення засобів масової комунікації породжує у сфері мови специфічне явище, яке називають мовою політики. Говорячи словами німецького дослідника В. Бергсдорфа, вживання мови у політичних цілях перетворює мову на один з важливих чинників політики. Але цим справа не обмежується, оскільки мовленнєва діяльність сучасного політика, який рекламує себе за допомогою засобів масової комунікації, є переважно мистецтвом виконання, а не творення (у більшості випадків політик не пише сам для себе промови, а лише "редагує" вже написане консультантами, референтами, експертами). Відповідно до цього на цілком законних підставах соціологи можуть оцінити світ політики як театральний світ, як світ театральної сцени, на якій політичний діяч постає майже у буквальному розумінні як актор. Підставою для такого твердження є, зокрема, те, що мовлення політичного діяча не є спонтанним, а завжди заздалегідь ретельно підготовлене, виважене й до того ж нерідко має "суфлерський" характер, тобто промову зачитують з папірця. Ці "папірці" дуже цінують соціологи та психологи, оскільки текстовий аналіз дає змогу кинути світло на політичний підтекст виступу суб'єктів, які перебувають при владі, або суб'єктів, які прагнуть до влади.

Анкетування, поштове опитування, інтерв'ювання

До розряду текстової діяльності можна віднести збирання соціологічної інформації за допомогою анкетування, поштового опитування, інтерв'ювання та експертизи. Що стосується експертизи, то цей метод отримання інформації зазнав останнім часом істотних змін і не може бути беззастережно поставлений поряд з іншими різновидами соціологічного опитування. Метод опитування — це частина діалогу в режимі "запитання — відповідь", який є самостійним предметом лінгвістичного та логічного аналізу. Специфіка соціологічного методу опитування полягає в тому, що за його використання первинним джерелом інформації є людина (опитуваний, респондент).

Під час опитувань використовують так званий вибірковий метод, який дає змогу робити висновки про характер розподілу досліджуваних ознак генеральної сукупності на підставі розгляду деякої її частини — вибіркової сукупності. Вибіркова сукупність являє собою модель генеральної сукупності. Ця модель має бути репрезентативною, тобто властивість вибіркової сукупності повинна репрезентувати параметри генеральної сукупності, значущі з точки зору дослідницьких завдань.

Найважливішою рисою сучасних статистичних методів є можливість отримувати за їхньої допомоги "гарантовані підтвердження", тобто такі підтвердження, які можуть бути оцінками або узагальненнями, що виходять за межі розглядуваних вибіркових даних.

До двох головних різновидів опитування належать анкетування та інтерв'ювання. Засадовими для анкетування та інтерв'ювання є запитання, відповіді на які утворюють первинну інформацію.*

Анкетування — не найпоширеніший у практиці прикладної соціології спосіб опитування. Воно може бути груповим або індивідуальним. При груповому опитуванні один анкетер працює зазвичай з групою з 15—20 осіб. При індивідуальному анкетуванні роботу здійснюють з кожною конкретною людиною осібно.

Анкета (фр. enquete — букв, розслідування) — це опитний аркуш для отримання певної інформації, який являє собою, як правило, систему запитань, націлених на виявлення характеристик предмета соціологічного аналізу. Зазвичай запитання, наведені в анкетах, класифікують за змістом (скажімо, запитання про особистість респондента), формою (відкриті та закриті, прямі та побічні) та функцією (головні та неголовні).

Запитання першого типу спрямовані на виявлення думок, знань, побажань, очікувань тощо (назвемо їх епістемічними за аналогією з епістемічною логікою, яка працює в режимі "запитання — відповідь"), а також на виявлення вчинків, дій, результатів діяльності людей (назвемо їх деонтичними за аналогією з відповідною тематикою деонтичної (модальної) логіки) та на характеристику особистості респондента (соціально-демографічний блок запитань).

Запитання другого типу становлять інтерес з точки зору їх комп'ютерної обробки, яка найбільшою мірою стосується закритих запитань, що мають повний набір варіантів відповідей в альтернативній ("так", "ні") або неальтернативній ("так", "ні", "можливо", "радше згодний, ніж не згодний", "радше не згодний, ніж згодний", "важко відповісти" тощо) формі.

Формулювання запитань анкети визначене вихідними дослідницькими установками (цілями та завданнями дослідження).

Юристи і соціологи, які працюють у галузі реклами, розрізняють "доказові" (дослідницькі, програмові) та "контрольні" (власне анкетні) запитання. У доказовому запитанні виражене завдання дослідження. Наприклад, доказовим є таке запитання: "Голова МАСОЛІТу Михайло Олександрович Берліоз сприймає ім'я "Христос" як ім'я конкретної людини чи як родове ім'я для проповідників нового релігійного вчення?" У першому випадку "Христос" — це ім'я Бо-га-людини (Бога-Сина), яке відрізняє його від смертних людей. У другому випадку "Христос" — родове ім'я, яке вказує на проповідників нового віровчення.

При опитуванні віруючих силами поета-атеїста Івана Миколайовича Понирева, який пише під псевдонімом Бездомний, простодушні прихильники культу не отримують ніяких пояснень і тим паче їм не пропонують "доказове" запитання типу: "Ви вважаєте ім'я "Христос" позначенням конкретної особистості чи родовим іменем?" Замість цього "доказове" запитання переводять у відповідні анкеті запитання. Такі переведення є підґрунтям методу опитування. Це може видатися банальним, якби невдачі опитувань у більшості випадків не пояснювалися наївним ототожненням дослідницького (цільового) та контрольного (прямого) запитання. Насправді більшість завдань дослідження, хоч би якими простими вони не видавалися, вимагають перекладу запитань з мови дослідника (метамови) на мову опитуваного (об'єктну мову).

Контрольне запитання — це таке запитання, яке пропонують опитуваному в анкеті.

Соціологи виокремлюють три способи організації письмових опитувань. До перших двох належать різновиди анкетування. Третій спосіб полягає в тому, що анкети або розсилають поштою, або друкують у газетах, або розкидають по поштових скриньках, або видають покупцям у крамницях з проханням заповнити й надіслати за зазначеною у них адресою.*

Поштове опитування (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою) — різновид анкетування. Його розглядають як достатньо ефективний спосіб збирання первинної інформації. Ефективність полягає у простоті організації, що пов'язане з відсутністю необхідності добирати, навчати та контролювати діяльність анкетерів. Крім того, до переваг цього способу належить можливість одночасного проведення опитування на великій території за відносно невеликий термін. Істотний недолік поштового опитування в тому, що значна частина розісланих анкет залишається без відповіді, оскільки у багатьох адресатів відсутні мотиви, які спонукали б їх докласти зусиль для заповнення анкети. Крім того, коло осіб, які надсилають заповнені анкети, з певних причин не є репрезентативним. У таких випадках доводиться проводити додаткове репрезентативне опитування за допомогою усних інтерв'ю для контролю результатів письмового опитування.

Однією з форм поштового опитування є так зване пресове опитування. У цьому разі анкету друкують у газеті або у часописі.

Усі ці опитування мають справу із "законом великих чисел", тобто із статистикою. Надійність статистичного висновку залежить не тільки від обсягу (масштабу) вибірки, але також і від співвідношення вибірки та величини досліджуваної групи. Обсяг вибірки залежить від того, яка точність розв'язання посталого перед дослідником завдання є необхідною та досяжною.

Правило отримання коректної вибірки з певної сукупності говорить: кожний елемент сукупності повинен мати рівні можливості потрапити до вибірки. Це передбачає, що вибірковий метод можна завжди застосовувати там, де наявна сукупність однорідних, але розрізнюваних одиниць.

Математична витонченість та відносна простота зазначеного методу достатньо очевидні. Але практичне застосування його до суспільства та соціальних груп насправді не таке уже й просте завдання. Якщо, наприклад, потрібно отримати вібирку населення України, то знадобляться точні та повні дані про те, як розподілене населення за областями, районами, містами, селами та як людей реєструють або враховують відповідні офіційні установи.

Практична складність полягає в тому, що у реальному житті важко отримати точні дані про