Ідея репрезентативної вибірки полягає в тому, щоб створити на ґрунті групи людей, яка цікавить соціологів, зменшену, але рівноцінну модель усієї сукупності "одиниць".

Одразу після того, як сформульовано завдання соціологічного дослідження, необхідно визначитися з тим, яка група (сукупність, "популяція", "універсум") осіб має бути досліджена та описана.

Зазвичай фахівці розрізняють два способи побудови репрезентативної вибіркової сукупності. Перший передбачає використання математичних ймовірнісних методів, які спираються на теорію ймовірностей. Теоретико-ймовірнісні методи призначені для того, щоб максимально виключити суб'єктивний чинник при відборі. Другий спосіб полягає у застосуванні методу квот (від середиьолат. quota — частина, яка припадає на кожного, від лат. quot — скільки; частка, частина, пай), який приписує інтерв'юерові виокремити певну кількість опитуваних у різних групах населення.

Деякі соціологи виокремлюють чотири головних типи вибірки: 1) проста; 2) ^ратифікована; 3) територіальна; 4) багатощаблева.

Стратифіковану вибірку застосовують тоді, коли генеральна сукупність, яку соціологи хочуть дослідити, не є однорідною. У цьому разі виокремлюють різні страти, які мають більшу однорідність, і потім здійснюють подальший відбір усередині цих страт, щоб зменшити сферу розсіювання, яка тим менша, чим більша однорідність вихідної сукупності.

Багатощаблеву вибірку будують на вибірці "гнізд" ("осередків") з усієї генеральної сукупності за допомогою способу систематичної випадковості, для чого вся аналізована сукупність має бути репрезентована у певний спосіб у формі, доступній для процедури вибірки. Всередині "гнізд" відбір здійснюють за принципами простої вибірки.

Відбір за методом квот передбачає, що відомі деякі важливі пропорції генеральної сукупності (наприклад, розподіл за віковими та професійними групами). За відомими даними обчислюють квоти, які розподіляють серед інтерв'юерів. Останні, у свою чергу, здійснюють вибір респондентів відповідно до заданих їм квот. Суть цих квот полягає в тому, щоб допомагати інтерв'юерові у проведенні випадкового відбору. За такого відбору кожний член вихідної сукупності повинен мати практично однакову з іншими можливість потрапити до вибірки. Забезпечити дотримання цієї умови непросто хоча б тому, що у інтерв'юерів є неусвідомлена тенденція відбирати тих осіб, які їм здаються особливо компетентними (й це за умови, що їм наказано здійснювати тільки статистично нейтральний відбір). Щоб забезпечити виконання зазначеної умови при застосуванні квотного методу, рекомендують або замаскувати предмет дослідження тематично різноманітними комплексами запитань, або включити досліджувані питання до "багатотемного опитування", яке послідовно торкається різних тем.

У практиці соціологічних досліджень інтерв'ювання використовують рідше, ніж різні форми анкетування. Це передусім зумовлене недостатнім розвитком мережі постійних інтерв'юерів зі спеціальною підготовкою і без претензій на роль партнерів соціологів, які розробляють запитальник.*

Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'юванням полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Так, якщо при анкетуванні їх спілкування опосередковане анкетою, то при інтерв'юванні контакт між дослідником та респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який організовує бесіду, ставить запитання, передбачені дослідником, і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією, а не згідно з власним баченням суто дослідницьких завдань. У прикладній соціології розрізняють три різновиди інтерв'ю: І) формалізоване (стандартизоване), 2) фокусоване, 3) вільне.

Формалізоване інтерв'ю — найпоширеніший різновид інтерв'ювання. У цьому разі спілкування інтерв'юера та респондента регламентоване докладно розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв'юера. У формалізованому інтерв'ю зазвичай переважають закриті запитання.

Фокусоване інтерв'ю — доволі пом'якшений варіант формалізованого інтерв'ю. Має на меті збирання думок, оцінок з приводу конкретних ситуацій, подій, їхніх причин та наслідків. У цьому разі респондентів заздалегідь ознайомлюють з предметом бесіди.

Вільне інтерв'ю відрізняється мінімальною регламентацією поведінки інтерв'юера. Цей різновид опитування застосовують у тих випадках, коли дослідник тільки береться до визначення кола досліджуваних питань, уточнює дослідницькі позиції та царину дослідження. Як правило, вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготовленого запитальника або розробленого плану бесіди. Визначають тільки тему інтерв'ю, яку пропонують респондентові для обговорення.

Поряд з особистими інтерв'ю, соціологи практикують також телефонні, які зазвичай застосовують для коротких опитувань (скажімо, інтерв'ю з діловими людьми).

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.