та жорсткість вимог, що висувалися у рамках принципу верифікації, оскільки у низці випадків виникали безвихідні ситуації, які суперечили інтуїції вчених і просто здоровому науковому глузду. Що стосується останнього, то добре відомо: у науці далеко не всі важливі для певної теорії положення можна безпосередньо й легко інтерпретувати, наповнивши їх емпіричним змістом. Часом інтерпретацію здійснюють за допомогою складного ланцюжка теорій, що постають у ролі своєрідних інтерпретацій них моделей. Цей ланцюжок ще треба відшукати, а це — завдання з багатьма невідомими. Але як би то воно не було, неопозитивісти своїми розробками принципу верифікації допомогли вченим переконатися в тому, що хибні судження у науці мають цілком певну цінність і що їх можна вважати науково осмисленими, оскільки вони вказують на глухі кути у пізнанні та спонукають до пошуку обхідних шляхів для розв'язання проблем, які нас цікавлять.
По-четверте, неопозитивісти допомогли науковій спільноті зрозуміти, що мова науки — це не якийсь зовнішній атрибут, а винятково важливий інструмент аналізу, особливо на теоретичному рівні. Така оцінка пізнавальних можливостей мови наукового пізнання сприяла зближенню логіки та математики, завдяки чому окреслився вихід у сферу природознавства, технічних та соціальних наук.
Сучасну соціологію, яка використовує так звані кількісні методи дослідження, вже не мислять без опертя на математику (наприклад, теорія ймовірностей, широко використовувана у статистиці) та математичну логіку в її конкретних модифікаціях (наприклад, модальна логіка, нечітка логіка тощо).
Ознайомлення з історією неопозитивізму свідчить про те, що на формування її ціннісних установок значною мірою вплинув структуралізм у лінгвістиці, методологія якого надзвичайно популярна у соціологів.
Література
1. Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.
2. Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.
3. Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.
4. Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.
5. Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.
6. Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.
7. Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.
8. Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.
9. Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.
10. Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.