Згідно з Поппером, розвиток науки зобов'язаний не тільки підтверджувальним, а й заперечувальним фактам, тобто зміст теорії розвивається та збагачується одночасно з розвитком станів, які ця теорія виключає. Інакше кажучи, зміст теорії тим багатший, чим більше виключено можливостей, здатних фальсифікувати цю теорію.

Відомий англійський фахівець у галузі кібернетики Ф. Джордж вважає, що кібернетичні механізми, які відповідають цим методологічним принципам, цілком ймовірно, будуть використані для реалізації таких теоретико-методологічних шукань та розвідок.

З деякими застереженнями можна сказати, що метод побудови теорії за схемою "аналіз — синтез" дає на етапі аналізу розуміння предмета як системи відношень (поняття як система відношень), натомість на етапі синтезу ці відношення наповнюються конкретним смислом за допомогою тієї чи тієї їх інтерпретації (теоретичної або емпіричної).

Відомий математик з широким філософським кругозором С. О. Яновська (1895—1966) підкреслювала, що проблематика введення та виключення абстракцій якнайтісніше пов'язана з пошуком моделей (інтерпретацій) для відповідної теорії.

Щоб наука могла ефективно слугувати людям, вчені повинні вміти застосовувати наукові закони на практиці. Для цього треба добре знати технологію заміни абстрактних об'єктів (абстракцій) конкретними представниками їх. Таку заміну називають виключенням абстракцій. Кожній нормальній людині зрозуміло, що не можна з'їсти абстрактний плід (наприклад, образ яблука чи яблуко взагалі), можна з'їсти тільки конкретний об'єкт, який підпадає під те чи те загальне поняття.

Для відносно простих абстракцій способи їх уведення та виключення не становлять особливих труднощів. Непомітно для себе ми робимо це у повсякденному житті регулярно. Особливо це стосується такої абстрактної категорії, як "гроші". Вони з такою жахливою швидкістю "тануть", тобто виключаються, а отже, інтерпретуються за допомогою обміну їх на різні товари та послуги, що пересічному "бюджетникові" або дрібному комерсантові стає чомусь невиразно сумно. Вчені мужі, помітивши такі закономірності, спробували надати їм більш наукоподібного вигляду.

У науці правила введення та виключення абстракцій стали, зокрема, предметом аналізу в рамках сучасних теорій визначень, де розрізняють правила введення нових абстрактних об'єктів за визначенням (так звані визначальні аксіоми) та правила їх виключення (правило так званого зведення (редукції) за визначенням).

Особливо важливим для будь-якої теоретичної науки є пошук відповідної інтерпретації (моделі).

За словами Яновської, застосування теорії на практиці може відбуватися не безпосередньо, а через іншу теорію або послідовність теорій. Це необхідно враховувати, оскільки у науці далеко не кожну абстракцію можна виключити, хоча й слід мати на увазі, що теорії, з яких ні за яких обставин не можуть бути виключені абстракції, що увіходять до них, не мають права претендувати на назву справді наукових теорій, оскільки на практиці вони незастосовні.

Емпіричні методи пізнання та гіпотетико-дедуктивний метод у соціальному пізнанні

Практичне значення теоретичних побудов, як правило, підтверджують прикладні науки, в яких важливу роль відіграють емпіричні методи досліджень (спостереження, експерименти, вимірювання).

Наукові спостереження є цілеспрямованою та спланованою емпіричною діяльністю, часто з використанням відповідних інструментів. Доцільність та плановість передбачають наявність певних теоретичних уявлень, іноді у формі гіпотетичної теорії. Крім того, необхідною умовою отримання об'єктивних даних за допомогою спостережень є загальнозначущість цих спостережень, тобто одні й ті самі дані мають бути фіксовані багатьма спостерігачами. І, нарешті, слід враховувати, що спостереження не обов'язково мають бути безпосередніми. Побічні спостереження — це також спостереження, але з використанням відповідних технічних засобів (наприклад, мікроскопів, телескопів тощо). Побічні спостереження здебільшого пов'язані з експериментом.

Експеримент у широкому розумінні слова — це спеціальний метод емпіричного дослідження, який забезпечує активний вплив суб'єкта пізнання на досліджувані явища та процеси. Експериментальні методи пізнання, технологія здійснення їх та наступна інтерпретація отриманих даних значно більшою мірою залежать від теорії, ніж прості спостереження. Як і наукові спостереження, експерименти поділяють на безпосередні та побічні. Побічні експерименти називають модельними, якщо замість самого досліджуваного предмета використовують його певну модель.

За методом та результатами дослідження експерименти поділяють на якісні та кількісні. Під якісними експериментами розуміють інструментальну наукову діяльність, спрямовану на виявлення факту наявності деяких властивостей та відносин. Під час кількісного експерименту виміряють параметри досліджуваного об'єкта.

Кількісний експеримент ставить нас перед проблемою вимірювання та з'ясування Його ролі на емпіричному рівні пізнання.

Під вимірюванням звичайно розуміють процес знаходження відношення певної величини до іншої або інших однорідних величин, прийнятих за одиниці вимірювання. Результати вимірювання виражають у певних числах, що дозволяє піддавати їх математичній обробці.

Б окремих випадках вимірюванням називають певні способи приписування чисел досліджуваним об'єктам відповідно до заздалегідь прийнятих правил порівняння певної множини об'єктів. Подібні способи вимірювання використовують гуманітарні науки, включаючи емпіричну соціологію та психологію.

Перехід з емпіричного рівня пізнання на теоретичний у дослідних науках здійснюють за допомогою формулювання гіпотез, які пов'язані з усвідомленням проблемної ситуації та розв'язанням тих чи тих проблем. Най популярнішим у дослідних та в низці гуманітарних наук є гіпотетико-дедуктивний метод побудови теорії. Його характеризує те, що гіпотеза, яка висувається, умовно може бути розглянута як певна аксіома або група аксіом, на підставі яких дедуктивним способом будують теорію. Відтак ця теорія підлягає відповідній інтерпретації — дослідній або теоретико-модельній.

Інакше кажучи, наукову теорію розглядають як гіпотетико-дедуктивну систему, структура якої являє собою формальну аксіоматику і репрезентована як формалізована теорія. У цій гіпотетико-дедуктивній системі гіпотези постають у ролі невизначуваних постулатів, а емпірично перевірювані узагальнення — у ролі теорем, тобто формул, що виводяться з постулатів. Крім того, у цій формалізованій системі є власне логічні та математичні аксіоми, а також чіткі правила виводу.

Частина виразів з наукових постулатів та теорем може набути емпіричного тлумачення за допомогою відповідних правил інтерпретації, які дають змогу позначати спостережувані властивості та відносини.

Майбутнім соціологам корисно це знати, оскільки сучасна соціологічна наука дедалі більше тяжіє до математики: сьогодні важко обійтися без математичного моделювання соціальної динаміки та статики. До того ж у сферу соціальних досліджень інтенсивно залучається складна електронно-обчислювальна техніка, яка потребує відповідного програмного забезпечення для ефективного використання її можливостей. Тому гіпотетико-дедуктивний метод — це вже не добрі побажання, а нагальна потреба, ігнорувати яку просто нерозумно.

Слід пам'ятати і про статистику, в якій не обійтися без знання теорії ймовірностей та математичних моделей, що будуються на її основі для обслуговування економістів та соціологів.

Такими є загальні риси методів та форм наукового пізнання загалом, багато з яких з успіхом використовують у соціальному пізнанні.

ВИСНОВКИ

1 Сучасна методологія наукового пізнання, будучи відносно самостійною науковою дисципліною, не втрачає своїх зв'язків з гносеологією як філософським вченням про пізнання. Тому врахування філософських підвалин методології науки є необхідною передумовою для вибору тих чи тих пріоритетів методологічного аналізу.

2 Гносеологією називають вивчення загальних закономірностей процесу пізнання як на індивідуальному, так і на інституційному (наука як соціальна інституція) рівні, а також вивчення особливостей науково-практичного перетворення дійсності.

3 У найширшому розумінні слова методологія — це система принципів, способів та форм організації наукового знання. Іншими словами, методологією наукового пізнання називають вивчення форм, рівнів, засобів та методів процесу наукового пізнання, які дають змогу отримувати конкретно-наукове знання. О

4 Методологія наукового пізнання має свої особливості, зумовлені не стільки методами, скільки досліджуваними предметами, які є, як правило, структурно складними, динамічними системами. Труднощі у вивченні цих систем пояснюються ще й тим, що методологічні дослідження здійснюють у певному ціннісному контексті особи, які з тих чи тих причин приймають одні цінності та відкидають інші.

5 Одними з перспективних для соціальних наук є методи структурно-функціонального аналізу, які досі потребують належної логіко-методологічної розробки, щоб їх можна було ефективно використовувати у соціальному пізнанні, коригуючи відповідно до розв'язуваних завдань.

ЛІТЕРАТУРА

Баженов Л. Б. Строение и функция естественнонаучной теории. — М.: Наука, 1978. - 231 с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1974. — 448 с.

Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. - 270 с.

Бунге М. Интуиция и наука: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1967. — 188 с.

Вартофскии М. Модели. Репрезентация и научное понимание: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1988. - 508 с.

Ворожцов В. П. и др. Гносеологическая природа и методологическая функція научной теории. — Новосибирск: Наука, 1990. — 277 с.

Горский Д. П. Обобщение и познание. — М.: Мысль, 1985. — 208 с.

Карташев В. А. Система систем: Очерки общей теории и методологии. — М.: Прогресс-Академия, 1995. — 325 с.

Козлов Д. Ф. Структура и функции социологической теории. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 176 с.

Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1964. — 207 с. Леви-Стросс К. Структура и форма (Размышления над одной работой Владимира Проппа)