За допомогою теоретичних моделей можна створювати тести (англ. test — випробування, дослідження, опитувальник, використовуваний для конкретних соціологічних досліджень), які визначають, наскільки вибіркові дані відповідають певним моделям. Тести дають змогу здійснювати емпіричну інтерпретацію моделей шляхом порівняння їх з конкретними даними. Якщо відмінності між моделлю та вибірковими даними можуть бути небезпідставно приписані випадковості, тоді вважають, що дані мають структуру, відображену в моделі, тобто побудована модель відповідає досліджуваній предметній царині.

У зв'язку зі сказаним вище треба враховувати, що загальна соціологія традиційно розвивала дві теорії: (1) теорію соціальних структур (або теорію соціальних груп) та (2) теорію соціального розвитку (теорію змін). У другій половині XX ст. до них були додані ще (3) теорія соціальної поведінки індивідуумів та (4) теорія поведінки соціальних спільнот.

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи соціальних груп (різного роду спільнот), а також ті сили (причини), які зумовлюють єдність та розпад груп.

Теорія змін узагальнює результати досліджень груп, унаслідок чого отримуємо картину соціального прогресу або регресу у масштабах мікро- та макроструктур.

Обидві ці теорії забезпечують конкретні галузі соціологічних досліджень концептуальним апаратом, теоретичними гіпотезами та схемами їх перевірки.

Що стосується теорії соціальної поведінки індивідуумів, то вона перебуває на стику загальної психології, соціальної психології та власне соціології, намагаючись установити універсальні залежності між соціальними ситуаціями та реакціями людини на них. Ця теорія прагне виявити зразки типових дій людей у різних соціальних ситуаціях і пояснити цю типовість наявністю відповідних установок, ціннісних орієнтирів ТОЩО.

Теорія поведінки соціальних спільнот націлена на встановлення закономірностей поведінки натовпу або юрби, великих мас людей за певних ситуацій. Ця теорія становить інтерес для політиків, юристів та представників тих соціальних інституцій, які покликані підтримувати громадський порядок або виконувати інші не менш важливі функції, маючи справу з масами, а не з індивідуумами.

Приблизно такий стан справ у теоретичній частині соціології змальовує польський соціолог Я. Щепанський. Для конкретизації абстрактно-теоретичних конструкцій він уводить низку понять ("соціальний зв'язок", "соціальні відносини", "соціальне середовище", "мала група", "велика група" тощо). Проте ці поняття можна тлумачити по-різному. Щоб не виникло розбіжностей, необхідно з'єднати їх у єдиний ланцюжок і надати їм конкретного соціологічного значення, яке передбачає використання відповідних емпіричних процедур.

Як це виглядає на практиці?

Участь у суспільному житті забезпечує нас корисними знаннями про відносини між людьми, про залежності, які існують між ними. Сукупність цих відносин та залежностей соціологи називають "соціальним зв'язком".

З точки зору філософів, відносини встановлюються у процесі (І) взаємодій. Взаємодіючи, предмети або люди виявляють відповідні (2) властивості, завдяки яким виявляються (3) відносини сторін, що взаємодіють.

Соціологи вносять уточнення у ці філософські міркування. Наприклад, Щепанський на перше місце ставить соціальні контакти, а на друге — взаємодії. Під соціальними контактами розуміють не випадкові "зіткнення", а певну систему спілкування, яка спирається на ті чи ті цінності-посередники (значущі для обміну цінності), що дають змогу здійснювати своєрідне співробітництво чи то у формі вербального діалогу (наприклад, розмова про долі людства або базарна лайка), чи то у формі залицяння або розв'язання технічного завдання, чи у будь-якій іншій формі.

На підставі цих контактів розвивається взаємодія як систематичне спілкування або співробітництво осіб, які не контактують безпосередньо одна з одною, тобто взаємодію не слід плутати з міжособистісними контактами. У складних соціально-економічних та політичних системах люди можуть взаємодіяти, не знаючи одне про одного й навіть не підозрюючи та не думаючи про це.

Взаємодії призводять до утворення усталених соціальних відносин, їхня усталеність визначена системою норм, що виробляються у процесі взаємодії.

Усі ці міркування здаються логічними, але... Реальне життя часто-густо підносить настільки несподівані сюрпризи, що найелегантніші теоретичні побудови розсипаються мов карткові хатки. Чи встоять ці "хатки", чи розсипляться — залежить від процедур та техніки емпіричної перевірки на міцність наших теоретичних конструкцій. Сучасна соціологія має багатий арсенал для такої перевірки.

Аналіз документів, опитування та спостереження — це ті три "кити", які є підґрунтям емпіричних соціологічних досліджень. Аналіз документів допомагає отримувати дані, що реєструють певні соціальні ситуації, структури, тенденції, процеси. Особливо важливими у цьому разі є статистичні дані, які відображають соціальні явища та процеси у числах.

Метод опитування — один з найпопулярніших у соціологів, коли йдеться про збирання інформації. Він дає змогу порівняно швидко зібрати обсягові дані з певної проблематики і зробити доступними для аналізу погляди, думки, мотиви, установки, ціннісні орієнтації тощо. Головними формами опитування є (1) інтерв'ювання та (2) анкетування.

Методом спостереження у соціологічних дослідженнях цілеспрямовано та планомірно вивчають форми поведінки, діяльності, активності соціальних груп та окремих особистостей. Одним із видів спостереження є введення спостерігача-соціолога до складу досліджуваної групи або до ситуації, яка може бути пов'язана як з особистістю однієї людини, так і з сукупністю людей.

Спостереження бувають відкритими та прихованими. У разі відкритого спостереження соціолог не приховує від об'єкта або об'єктів спостереження своїх цілей та функцій (хоча іноді цілі можуть бути прихованими). У разі прихованого спостереження об'єкт або об'єкти спостереження навіть не підозрюють про проведення дослідження (тобто тут соціолог-спостерігач приховує і свої цілі, і свої функції).

Важливу роль у соціологічних дослідженнях відіграє експеримент, який тією чи тією мірою змінює досліджувані об'єкти. Зазвичай у ході експериментів перевіряють гіпотези, які дають змогу зробити експеримент цілеспрямованим та планованим. Розрізняють природний (польовий) та штучний (лабораторний) соціологічні експерименти.

Емпіричні соціологічні дослідження передбачають вимірювальні процедури — відповідно до певних правил досліджуваним об'єктам приписують числові значення у вигляді тих чи тих індикаторів. При цьому використовують вимірювальні шкали як еталонну фіксацію певної сукупності властивостей (значень). На підставі отриманих результатів будують таблиці та графіки, які відображають структуру та послідовність розподілу соціологічних даних.

У таблицях та графіках використовують показники та відповідні їм індекси. Під показниками розуміють узагальнені дані соціологічних досліджень, а під індексами — спеціально розроблені показники, які вказують на зв'язок та комбінації індикаторів.

Озброївшись конкретними методами, методикою та технічним інструментарієм, соціологи мають визначитися з організацією дослідження, тобто з комплексом дослідницьких заходів та поетапним їх здійсненням. Для цього складають план науково-дослідницької роботи.

Такою є у загальних рисах методологічна та інструментально-технічна забезпеченість сучасної соціологічної науки, про яку докладніше буде сказано у третій частині посібника.

ВИСНОВКИ

1 Соціологія завдяки своїй власній теорії пізнання (гносеології), зорієнтованій на соціальне розуміння суб'єкта та об'єкта пізнання, істотно реформувала багато які філософсько-методологічні поняття, додала до них нові й тим самим окреслила коло питань, які становлять предметну царину її досліджень як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. У центрі цього кола питань перебуває життя суспільства в його динаміці, репрезентоване різними класами, соціальними групами та тими інституціями, які у сукупності утворюють функціональні вузли соціальної структури.

2 Ставши зрілою наукою, соціологія пішла шляхом ієрархізації теоретичних щаблів пізнання, покликаних забезпечити зв'язок теорії з розв'язанням практичних завдань. З'явилося безліч спеціалізованих соціологічних дисциплін, пов'язаних єдністю методології, та різних за методиками вивчення відповідних предметних галузей.

3 Факти переконливо свідчать, що соціологія була, є й буде наукою, в якій питання історичного розвитку суспільства є центральними, хоча й найбільш суперечливими. Історизм соціології можна розглядати як її ідейний стрижень, на який немовби нанизано різноманітні соціологічні теорії, включаючи структурно-функціональні.

ЛІТЕРАТУРА

Алексеев В. П. В поисках предков. Антропология и история. — М.: Сов. Россия, 1972. - 304 с.

Алексеев В. П. Становление человечества. — М.: Политиздат, 1984. — 462 с.

Арон Р. Этапы развития социологической мысли: Пер. с фр. — М.: Изд. группа "Прогресс" & "Универс", 1993. — 607 с.

Белл Р. Т. Социолингвистика: цели, методы, проблемы. — М.: Международные отношения, 1980. — 320 с.

Брошей Ю. В. Этнос и этнография. — М.: Наука, 1973. — 284 с.

Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1990. — 806 с.

Громов И. А. Западная социология. — СПб.: Изд-во "Ольга", 1997. — 372 с.

Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. — Л.: Наука, 1990. — 280 с.

Давыдов Ю. Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология. — М.: Мартис, 1998. — 510 с.

Джеймс П., Мартин Дж. Все возможные миры. История географических идей: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1988. — 672 с.

Джонстон Р. Дж. География и географы: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1987. — 368 с.

Западноевропейская социология XIX века: Тексты. — М.: Международный университет бизнеса и управления, І996. — 346 с.

Западноевропейская социология XIX — начала XX веков: Тексты. — М.: Международный университет бизнеса и управления, 1996. — 515 с.

Из истории буржуазной социологической мысли в России. — М.: Изд-во АН СССР, 1986.-193 с.

Иванов В. И. Социология сегодня. — М.: Наука, 1989.—173 с.

Ионии Л. Г. Понимающая социология. Историко-критический