Виробничі - дозволяють з'ясувати міжособистісні відносини на рівні виробничої (службової") діяльності.

Невиробничі - дозволяють з'ясувати відносини на рівні позавиробничої (позаслужбової) діяльності.

Гностичні - дозволяють з'ясувати структуру очікування відносин згідно з уявленнями людей.

Далі критерії розподіляються на позитивні та негативні - згідно з характером запитання: "З ким би хотіли співпрацювати...?", "З ким би не хотіли співпрацювати ....?"

Крім того, соціометричні критерії поділяються на два основних класи: комунікативні та гностичні.

Комунікативні використовуються для опису та заміру реальних або уявних відносин у групі, вияву того, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення.

Гностичні - призначені для відображення уявлень людини про свою роль, позицію у групі і ставлення до нього.

З іншого боку, соціометричні критерії поділяються на офіційні та неофіційні. Перші дозволяють зробити замір міжособистісних відносин на рівні формальної структури групи, виробничих відносин, суто службових обов'язків. Неофіційні ж відкривають перед дослідником сферу неформальних стосунків типу: "З ким із колег Ви хотіли б поділитися особистими переживаннями?"

Ще один різновид соціометричних питань – критерії ранжирування. Вони створюють можливість для ранжирування суб'єктом власних стосунків до членів групи.

Наприклад: "Укажіть за порядком, з ким би Ви хотіли спільно..? В першу чергу.., в другу чергу.., в третю чергу... і т. п.".

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів:

¦ підготовча фаза (визначення проблеми, вивчення характеристики колективу);

¦ фаза контакту (прямий контакт з членом колективу, викликається довір'я до себе; підвищення психологічної готовності членів колективу; встановлення змісту соціометричних критеріїв;

¦ фаза польова (проведення опитування: інструктування респондентів, роздача соціологічних карток, заповнення їх опитуваними, збір карток);

¦ фаза обробки інформації;

¦ фінальна фаза (отримання висновків, рекомендацій; обробка отриманої інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, розрахунки соціометричних індексів).

Соціометричні опитування проводяться, як правило, сторонньою особою (соціологом) без присутності адміністрації, членів колективу і т. д., оскільки порушується конфіденційність (анонімність), відвертість. Кожному опитуваному вручається соціометрична анкета та список членів групи. Соціометрична анкета (карточка), як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюється мета опитування, прохання про участь в опитуванні. Далі викладається інформація про особливості заповнення картки-анкети. Результати опитування передусім заносяться в соціоматрицю, яка компактно розміщує первинну інформацію і полегшує математичну обробку даних. Матриця представляє собою таблицю, в якій рядками розміщують відповіді кожного опитуваного.

Кількісними характеристиками міжособистісних стосунків, які відповідають виділеним критеріям, є соціометричні індекси або коефіцієнти. Вони відображають як індивідуальні соціально-психологічні властивості особи, так і характеризують групу в цілому. Для цього соціологія використовує цілий арсенал математико-статистичних методик, прийомів. При обчислюванні індексів слід акуратно підраховувати односторонні позитивні та негативні вибори або зв'язки, додаючи кількість попарних виборів (взаємопозитивні та взаємонегативні). В кінці підраховують міру спаяності групи (індекс когерентності).

Експеримент у соціології

До числа найбільш своєрідних та складних методів збору соціологічної інформації належить експеримент. Експеримент у соціології - це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльності та поведінки соціального об'єкта під дією певних факторів. (Соціальний об'єкт - людина, група, колектив). Отримати відповіді на безліч запитань, які не можна отримати на основі багатьох методик, може допомогти тільки експеримент, який здатний в силу своїх можливостей "провести" певну ситуацію і видати цінну інформацію. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають вихід на практику, на різні за характером управлінські рішення. Особливістю експерименту як методу отримання соціальної інформації є те, що його проведення потребує розробки та висунення гіпотези про наявність причиново-наслідкового зв'язку.

За специфікою поставленого завдання розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру. А в ході практичного - перевіряється отримання даних з метою подання практичних рекомендацій в тій чи іншій галузі.

Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору певної експериментальної групи, для якої створюють незвичайну експериментальну ситуацію (під дією певних факторів), простежити напрямок, величину і стійкість змін характеристик, що цікавлять дослідника. При цьому характеристики групи чи умов поділяються залежно від характеру їхньої дії на: нейтральні (які "не беруть участі" в експерименті), факторні (які вводяться або змінюються самим дослідником), контрольні (за яким звіряють величину та особливості змін). За таким же принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважаються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однаковими.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на: польові та лабораторні. У польовому експерименті об'єкт (група) перебуває у природних умовах свого функціонування (учнівська, студентська група). В лабораторному експерименті експериментальна ситуація (а також і експериментальні групи) формуються штучно. Як в польовому, так і в лабораторному експерименті як допоміжні методи збору інформації використовують також опитування та спостереження.

Розрізняють експерименти лінійні, паралельні та послідовні.

Лінійний експеримент характеризується тим, що аналізу піддається одна і та ж група, яка одночасно є і контрольною (її первинний стан), і експериментальною (її стан після зміни однієї або кількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні (експериментальні) характеристики групи або умови її функціонування, і через певний проміжок часу знову замірюється стан об'єкта за його контрольними характеристиками.

Одним із найбільш простих та поширених є так званий паралельний експеримент. В ньому одночасно беруть участь дві групи: контрольна та експериментальна. Як зазначалося, їх склад повинен бути однаковим за всіма характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом всього періоду експерименту, а експериментальної - змінюються. Доказ гіпотез при такому експерименті опирається на порівняння стану двох об'єктів спостереження в один і той же час. За результатами експерименту контрольні характеристики двох груп зрівнюються і робиться висновок про причини та величини змін, які мали місце в ході експерименту.

Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці, як правило, розрізняють такі методи відбору експериментальних груп:

¦ метод випадкового відбору (випадкова, ймовірна вибірка);

¦ метод попарного відбору (відбір двох за однаковими характеристиками груп; як правило, застосовується при паралельному експерименті);

¦ метод структурної або квотної вибірки (обрана група являє собою мікромодель генеральної сукупності; як правило, застосовується при лінійному експерименті).

Підготовка та проведення експерименту обумовлює послідовне вирішення ряду питань:

¦ визначення мети експерименту;

¦ вибір об'єкта (групи) для експерименту та виділення предмета експерименту (найсуттєвіші проблемні сторони);

¦ визначення умов експерименту та створення експериментальної ситуації;

¦ визначення завдань та формулювання гіпотез;

¦ вибір індикаторів та способу контролю протікання експерименту;

¦ фіксація результатів та перевірка ефективності експерименту.

Логіка експерименту завжди визначена пошуком причин та характеру змін соціального явища чи процесу.

Аналіз документів (традиційний, кількісний)

Цей метод вважається одним із найстаріших, відколи з'явилася документальна інформація. Документальною в соціології називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото-кіноплівці, в електронних носіях. (У такому разі значення терміна відрізняється від загальноприйнятого: як правило, документом називаємо лише офіційні матеріали).

Аналіз документів - один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи із різним ступенем повноти відображають духовне та матеріальне життя суспільства і передають не тільки подію та фактологічний бік соціальної дійсності, але і фіксують мову викладу, характер опису та відображення соціальної дійсності.

Різновиди документів. До них у прикладній соціології, в першу чергу, відносять, як вже вказувалося, різні друковані та рукописні матеріали, а також теле-, кіно-, фото-, звукові записи. За останні роки набули великого розповсюдження електронна система та мережа "появи", збереження і поширення документальної інформації - Інтернет.

Існує ряд критеріїв для класифікації документів. Розрізняють офіційні і неофіційні матеріали. Принципове значення для дослідника мають офіційні документи, які відображають переважно суспільні зв'язки. Такого типу документи складаються та затверджуються державними та громадськими інституціями. Велику користь приносить вивчення неофіційних документів. Серед них виділяють особисті документи: листи, записки, мемуари, щоденники, художня творчість тощо. Вони дозволяють пізнати глибокі соціальні механізми багатьох процесів, зрозуміти мотиви поведінки людей, збагнути ті чи інші конкретні явища.

За формою викладу розрізняють письмові та статистичні документи За функціональними особливостями - інформаційні, культурно-виховні, регулятивні.

В окрему групу входять матеріали засобів масової інформації. Це - важливе джерело документальної інформації, яке відображає всі сторони життя суспільства. Публікації газет та журналів синтезують інформацію документів різних типів: цифрову, словарну, мистецьку та іншого типу інформацію. Аналіз змісту різноманітних матеріалів, преси та теле- і радіопередач дозволяє глибше усвідомити проблеми суспільного життя.

Інформацію, яка міститься в документах, поділяють на первинну та вторинну. Тому розрізняють первинні та вторинні документи. Первинні - складені на базі прямого спостереження або опитування, на основі безпосередньої реєстрації відбулих подій. Вторинні -