Окрім цього, можна класифікувати документи за їх прямим змістом, наприклад: літературні дані, історичні, наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Ще одна основа для типології документів - їх цільове призначення. Виділяють документи, створені незалежно від дослідника, і документи цільові, підготовлені відповідно до програмних вимог дослідження. До першої групи належать всі документи, існування яких не обумовлено технікою проведення соціологічних досліджень (офіційні документи, статистичні дані, матеріали преси, листування). Друга група документів включає записи спостережень, матеріали інтерв'ю, різного типу звітні соціологічні матеріали.

Самостійним етапом аналізу документів виступає відбір джерел інформації та комплектування вибіркової сукупності матеріалів аналізу. Опорою цьому служить програма дослідження. Якісна сторона вибірки документів обумовлюється критеріями різновидів документів. Кількісна сторона вибірки визначається матеріально-технічними можливостями та організаційними умовами діяльності дослідника.

При аналізі документів постає проблема достовірності документів та інформації. На практиці не слід плутати надійність, оригінал документа із достовірністю повідомлених в ньому подій. Особливо це важливо у юриспруденції. Ні печатка, ні підпис на документі не гарантують надійності документальної інформації. За будь-яким текстом - завжди "стоять" люди, їх інтереси та цінності, що прямо чи опосередковано відображається в змісті документа. Тому, приступаючи до роботи, потрібно визначити надійність самого документа і достовірність його змісту. В першому випадку мається на увазі автентичність (достовірність, справжність) джерела інформації та його зв'язок із предметом дослідження. В іншому - правдивість у висвітленні фактів, точність у передачі автором описуваних ним подій.

Як засіб перевірки надійності, достовірності інформації і одночасно аналізу їх змісту є "зовнішнє" та "внутрішнє" дослідження документів. Як зовнішній аналіз виступає вивчення обставин виникнення документа, його історичного та соціального контексту. Внутрішній аналіз - це і є власне вивчення змісту документа, всього того, про що свідчить текст джерела, і тих об'єктивних процесів та явищ, про які йдеться в документі.

В усіх випадках первинні дані надійніші за вторинні. Тому офіційний особовий документ, отриманий із перших рук, більш надійний і достовірний, ніж неофіційний, і до того ж складений на основі інших документів. При використанні вторинних документів важливо встановити їх першоджерело.

Особливу точність, суворість повинен виявляти дослідник при роботі із особовими документами, такими, як: автобіографії, щоденники, лист. Ось кілька умов, що сприяють виникненню довіри до інформації, що містять особові документи:

¦ можна вірити повідомленням, якщо вони аж ніяк не зачіпають інтересів автора документа;

¦ ... або завдають певної шкоди авторові;

¦ більш достовірні ті дані, які в момент реєстрації автором були загальновідомими;

¦ достовірні деталі події, які несуттєві з точки зору автора документа, а також дані, до яких автор ставиться недоброзичливо;

З точки зору психології, перевірка оригінальності документа, аналіз мотивів, побуджень, умов його складення, цільової установки автора, ситуації, в якій він діяв, характер його оточення - ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації із особових документів.

Отже, розглянемо методи аналізу документів. В усьому різновиді дослідних прийомів, які використовуються при вивченні документів, виділяють два основних: якісний та кількісний. Ці два підходи до вивчення інформації, хоч і розрізняються багато в чому, однак і доповнюють один одного.

Перший метод - традиційний, якісний або класичний. Під ним розуміється вся багатомірність розумових операцій, спрямована на інтерпретацію даних, які складають зміст у документах. Традиційний аналіз - це ланцюжок розумових, логічних побудов, спрямованих на виявлення суті аналізованого матеріалу. Здійснюючи традиційний аналіз, соціолог (юрист, журналіст) має відповісти на такі запитання:

Що являє собою документ?

Хто його автор?

Яка мета створення документа?

Яка надійність самого документа?

Яка достовірність зафіксованих у ньому даних?

Яка дія (резонанс), реакція на документ?

Який оціночний зміст документа (характер, спрямованість)?

Які висновки можна зробити про факти, які є в документі?

Традиційний аналіз прагне ніби до кінця проникнути" в глибину документа, вичерпати його зміст. Велику роль при цьому відіграє досвід дослідника, глибина його знань про предмет та інтуїція. Основна складність при роботі із документами - вміння читати дані мовою гіпотез дослідження. Адже документ був складений зовсім не для того, щоб перевірити гіпотези соціолога. Тому, щоб аналізувати документальні матеріали по суті, соціолог передусім повинен виконати складну роботу пошуків у документі індикаторів (ознак, ключових понять, досліджень).

У багатьох випадках застосовують кількісний аналіз (контент-аналіз) - другий тип аналізу документів. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти (і підрахувати) такі ознаки, риси, властивості документа, які із необхідністю відображали б певні суттєві сторони змісту. Контент-аналіз - це квантифікація тексту, перевід у кількісні показники масової текстової інформації із подальшою статистичною обробкою.

Основні методи цього аналізу були розроблені у 40-х роках XX ст. американськими вченими Д. Лассуеллом, Б. Берельсоном, перші вітчизняні спеціалісти в цій галузі - Б. Грушин, М. Лаурістін).

Контент-аналіз розпочинається з вияву смислових одиниць, в якості яких використовуються:

¦ поняття, виражені в словах, окремих термінах;

¦ тема, виражена в цілих смислових абзацах, частинах тексту, радіопередачах;

¦ імена історичних осіб, політиків, видатних вчених і діячів мистецтва;

¦ цілісна громадська подія, офіційний документ, факт, твір, випадок.

Об'єктом аналізу виступає зміст даних, їх тематика і смислові значення, а предметом - картина світу і відображення його засобами масової інформації.

У контент-аналіз і існує два методи виміру:

- той, де квантифікація зводиться до визначення частини згадування виділеної смислової одиниці щодо інших категорій;

- у другому випадку за одиницю обчислення обирають фізичну протяжність або площу тексту, заповнену смисловими одиницями: кількість рядків, абзаців, квадратних міліметрів, знаків, колонок у друкованих текстах.

Інформація є основою для прийняття будь-якого управлінського, комерційного, науково-технічного рішення. Інформація - це свого роду опосередковане знання про оточуючу нас дійсність, що стають надбанням людини завдяки переносу їх на матеріальний носій.

Інформація може бути:

¦ кон'юнктурна (економічна), яка характеризує стан будь-якого виду ринку;

¦ комерційна (сукупність даних про попит та пропозиції на певні види товарів та послуг, співвідношення попиту та пропозицій (маркетингова інформація);

¦ науково-технічна інформація (про досягнення науки та техніки, винаходи, наукові дослідження та їх результати тощо);

¦ статистична (про динаміку кількісних та якісних змін у різних соціальних сферах: економіка, демографія тощо);

¦ соціальна (констатація факту про події, явища, їх оцінка та ін.).

Це далеко не повний перелік різновидів інформації. В даному разі нас цікавить інформація соціальна, тобто: знання, повідомлення, дані про ставлення людей, стан та характер розвитку соціальних процесів, умов життєдіяльності, суспільний стан індивідів і соціальних груп тощо. За своїм змістом вона відрізняється від економічної, технічної та інших видів інформації.

Збір та узагальнення соціальної інформації є завданням соціальної статистики. Крім того, складовою соціальної інформації є дані, що отримані в ході аналізу різного роду документів (звітів, протоколів, листів, біографій, літературних джерел), повідомлень засобів масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно) а також безпосередніх спостережень. У структурі соціальної інформації велике значення належить даним масових соціологічних, соціально-демографічних та інших опитувань. Без такого роду даних знання про закономірності розвитку у будь-якому різновиді соціальної сфери суспільства є неповними. Кількість та якість соціальної інформації залежить від ступеня повноти та адекватності системи показників, інструментарію, процедур, методів, які застосовуються при її зборі та аналізі.

Щоб люди могли реалізувати власну пізнавальну активність, їм необхідно отримувати повну інформацію про конкретні факти і зважену аргументацію, на основі чого можна було б робити власні висновки. З цієї точки зору, інформація характеризується такими ознаками:

¦ релевантність інформації (вираження того, що всі факти та аргументи повинні мати відношення до заданої основної думки, ідеї);

¦ широта інформації (різнорідність аргументації, яка використовується для обґрунтування основної думки);

¦ глибина інформації (ступінь логічної та науково обґрунтованої позиції);

¦ насиченість інформації (співвідношення максимальної подачі інформації із мінімальним часом її сприйняття).

Дані характеристики оцінки інформації максимально використовуються при аналізі документів у соціологічному дослідженні.

Прикладом вміння подавати інформацію за усіма вищеподаними критеріями є так званий "феномен Сєви Новгородцева" - відомого ведучого англійської радіостанції Бі-Бі-Сі (в минулому радянського музиканта і журналіста). Унікальність його в тому, що він за досить короткий проміжок часу міг цікаво видати максимум інформації, котра чітко сприймалася і запам'ятовувалася.

Література

Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.