держави існувало безліч локальних і регіональних культур, і конструювання національного культурного ідеалу завжди відбувалося і відбувається на основі якоїсь однієї з цих культур, тимчасом як усі інші віддаються забуттю. Так уже один цей факт змушує замислитися проте, наскільки обгрунтовані бувають заклики до відродження національної культури, що скрізь — і в нових, і в старих державах — розглядаються як conditio sine qua поп національної державності.
Відомо багато інших концепцій націоналізму, що, однак, спираються на два фактори: психіку і культуру. Різноманптя коніфетних поглядів над ся на два типи: політичний і культурний, виходу з цього зачарованого кола культурно-політичного і політично-культурного націоналізму не передбачається.
Тим часом багато вчених не зосереджують своєї уваги на найцікавішому феномені, а саме: на міфологічному характері націоналізму, бо вважають, що цей міфологічний характер — не більш ніж випадкова і прикра неприємність. Так, Геллнер закликає не піддаватися міфам, начебто такими закликами можна зупинити націоналізм; імовірно, автори відповідних концепцій припускають, що сконструйоване можна де конструювати. На нашу думку, головне, що повинно цікавити в націоналізмі, — не його походження, а його дієвість. Майже всі ідеології, які коли-небудь заводили світ у глухий кут, були сконструйовані, тобто побудовані, на основі ідей, що ставали реальністю, якщо в них вірили і впроваджували їх у життєву практику. Тоді ці ідеї перетворювалися в міфи і знаходили грандіозний енергетичний потенціал, що виражався в кривавих революціях та грандіозних завойовницьких походах. Те ж можна сказати і про ідеї націоналізму, точніше, про деякі націоналізми.
Міфологічний націоналізм — найглибинніша і найфундаментальніша форма націоналізму. Гострота проявів націоналізму в національних відродженнях і революціях залежить від ступеня міфологізації національного почуття. Велика історія і славне минуле — це проста казка, складена місцевими інтелектуалами, але доти, поки вона не стала способом життя населення. А тоді вона перетворюється в міф, причому такий, проти якого даремно і безглуздо застерігати, тому що це означає застерігати людину від неї самої, проти її власного життя. Міфологічна ідентичність — це справжня національна ідентичність, і вже на її основі створюються культурна і політична "надбудови". Це не міф, що відбиває минуле, а міф, що є сьогоднішньою реальністю.
Відомо багато визначень поняття нації. За К.Гирцем, нація — це "остаточна спільність долі (terminal community of fate) ". Дане визначення для нашого викладу більш важливе, ніж ті, що базуються на теоріях сконструйованої ідентичності. Але не тому, що воно "більш істинне", а тому, що воно не стосується істини, як і міф, на який указує це визначення.
Життєвий світ
Усі ці функції міфу, так само як й інші, не названі тут, та й узагалі все сказане вище про міф має сенс лише за таких умов: по-перше, у категорії міфу виражається зміст, який не вловлюється іншими категоріями і поняттями соціальну та культурних наук, а, по-друге, аналіз суспільства засобами теорії міфу приносить нове знання.
Перше мені уявляється абсолютно очевидним. Міф — це категорія метасоціапьного аналізу. Він дозволяє побачити і зафіксувати не вловиму ніякими іншими.
Література
1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.
2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.
3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.
4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.
7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.
8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.
9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.
10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975.
11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991.
12. Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б