На думку О. Шаблія, подібну, але актуалізованішу стосовно "галузевого" складу класифікацію подає М. Пістун. Його класифікація дуже важлива з огляду на виділення ядра суспільної географії — теоретичної географії.

Безумовно, наведені структури географічної науки, яким у свій час належала позитивна роль у її розвитку і становленні, не відповідають сьогоденню. Вимагають перегляду й удосконалення поняття і терміни, що використовуються при розробленні структури географії.

Найбільше наблизився до розв'язання такого завдання О. Шаблій, котрий обґрунтовує структуру суспільної географії у фундаментальній праці "Суспільна географія". Вчений також виділяє теоретичне ядро суспільно-географічної науки, яке він називає "загальною теорією суспільної географії". Наголошуючи: "Наша наука вже зараз дозріла до того, щоб сукупність її теоретичних положень виділити в окремий структурний підрозділ", — О, Шаблій посилається на праці Е. Алаєва й Е. Пістуна, тим самим дотримуючись їх погляду. При цьому О. Шаблій зазначає: "загальна теорія суспільної географії" містить теоретичні положення, що мають відношення до усіх часткових наукових дисциплін і їх груп. Як приклад він наводить вчення про територіальне системоутворення.

На думку О. Шаблія, далі у структурі суспільної географії слід виділити чотири блоки основних дисциплін і два блоки допоміжних, а також групу суміжних дисциплін. До складу основних він вводить географію населення, або демогеографію, соціальну географію, економічну географію, політичну географію. На нашу думку, географію населення недоцільно виділяти у вигляді окремого блоку: людина, населення повинні бути в кожному з трьох інших названих блоків. Так, у складі економічної географії географію населення варто розглядати з позиції використання запасів праці, тобто як географію трудових ресурсів; у складі соціальної географії — з позиції соціальних спільностей, тобто як географію соціальної структури населення; у складі політичної географії — з погляду формування і розвитку політичних процесів, тобто як географію політичної структури населення.

У складі соціальної географії О. Шаблій виділяє такі галузеві складові частини цієї підсистеми: "Географію сфери послуг", "Географію способу життя", "Географію поведінки", "Радикальну географію". Окреслюючи структуру блоку "Географія сфери послуг", він зазначає: у складі блоку часто виділяють "Географію торгівлі", "Географію освіти", "Географію охорони здоров'я", "Рекреаційну географію" та з певною часткою достовірності — "Географію науки і наукового обслуговування", "Географію культури", "Географію релігії" (за висловом О. Шаблія — "Сакральну географію"). На нашу думку, з цим можна погодитися лише частково: всі названі складові повинні розглядатися рівноцінно. При цьому "Географію сфери послуг" доцільно розглядати як "Географію сфери побутових послуг". Наша позиція стосовно структури соціальної географії обґрунтовується тим, що всі названі "галузеві" складові соціальної географії повинні розкривати не просто "сферу послуг", а висвітлювати окремі сторони життєдіяльності населення.

Беручи до уваги все сказане, спробуємо дати своє бачення структури суспільної географії, частково поділяючи погляди О. Шаблія, частково — К. Іванички.

Наприклад, К. Іваничка акцентує на необхідному в теперішніх умовах комплексному підході до вивчення людини і суспільства загалом. З огляду на це, назва "Географія Людини" більше відповідає новій тенденції розвитку географічної науки, оскільки тут повніше розкривались би соціальні, економічні, індивідуальні, психологічні, екологічні, біологічні, етичні й естетичні аспекти географічних досліджень.

Терміну "Географія Людини" надав перевагу й О. Шаблій, додатково обґрунтовуючи позицію у такий спосіб: якщо термін суспільний очистити від марксистських ідеологічних нашарувань, то виявиться, що головним у суспільстві є людина, що це — людське суспільство. Отже, "суспільну" географію можна сміливо називати "Географією Людини", або ще краще на грецький кшалт — "Антропогеографією". Тобто слід відновити стару назву, яка існує вже понад століття (вона була введена німецьким ученим Ф. Ратцелем). "Антропогеографія — це й є географія людини, людини, як вінця в розвитку природи і суспільства. Сенсом її життя є духовний, культурний розвиток, а різні види діяльності (трудової, відтворювальної, соціоприродної, споживальної розселенської і т. ін.) є засобом у створенні умов цього розвитку".

Ми також надаємо перевагу термінові "Географія Людини". Отже, якщо надалі в посібнику вживатимуться терміни "Географія", "Географічна наука", то їх слід сприймати як синоніми терміна "Географія Людини".

Наведемо структуру географічної науки у власному розумінні. Вперше наше бачення структури суспільної географії, а в її складі — соціальної було опубліковано 1997 р. у праці "Основи медичної географії". Зазначимо, що при цьому йдеться про "галузеву, чи компонентну структуру", яка, безумовно, має бути доповнена структурою географічної науки за територіальними ознаками.

Звертаємо увагу на те, що "Географія Людини" поділяється на дві системи географічних наук: "Географія Природи", тобто "Географія Дому людського"; "Географія Суспільства", тобто "Географія власне Людини".

Наше бачення структури географічної науки ("галузевий" зріз) показано на рис. 1.1.

У складі "Географії Суспільства" чи "Суспільної Географії" ми виділяємо три самостійні наукові галузі знань: "Соціальна Географія", "Економічна Географія" і "Політична Географія", кожна з яких охоплює низку географічних дисциплін.

Отже, соціальна географія входить до складу суспільної географії як окрема самостійна галузь знань. Якщо суспільна географія загалом вивчає всі процеси, які відбуваються у суспільстві в просторі та часі, у тому числі політику й ідеологію окремих суспільств, розміщення і розвиток виробництва, розміщення і використання трудових ресурсів тощо, то соціальна географія концентрує увагу на людині, суспільних та інших групах, суспільстві, взаємозв'язках між ними, мотивації поведінки в конкретних просторово-часових координатах.

Крім двох систем ("Географія Природи" і "Географія Суспільства"), до складу географічної науки входять так звані наскрізні науки, тобто науки, без котрих неможливий подальший розвиток будь-якої сфери географічних знань. До них відносяться еколого-географічні науки, картографічні науки та краєзнавство.

Накопичення знань продовжується, отже, продовжується диференціація географічних знань, формування і виділення нових самостійних географічних наук. Саме тому на рис 1.1 залишені порожні клітинки, які найближчим часом заповняться новими назвами нових географічних галузей знань. Ці галузі спочатку можуть співіснувати, перетинатися, що в подальшій перспективі детермінує взаємозв'язки однієї галузі знань з іншими.

Рис. 1.1. Структура географічної науки

1. Біогеографія

2. Ґрунтознавство

3. Гідрологія

4. Інші дисципліни

5. Географія населення

6. Медична географія

7. Географія діяльності

8. Сакральна географія

9. Географія побуту і торгівлі

10. Інші дисципліни

11. Рекреаційна географія

12. Географія способу життя

13. Географія виробництва

14. Географія промисловості

15. Географія капітального будівництва

16. Географія транспорту

17. Географія інженерних інфраструктурних систем

18. Географія соціальних інфраструктурних систем

Р. Дж. Джонсон наголошує: взаємозв'язки соціальної географії з іншими науками можуть мати різні форми. Найголовнішою з форм, на його думку, є потік ідей з інших наук у соціогеографію. Ці ідеї асимілюються, а соціогеографи в свою чергу можуть шукати шляхи до демонстрації колегам у дисципліні-донорі наслідків такої асиміляції. Зазвичай це робиться через розміщення публікацій у журналах з інших наук.

Безумовно, вивчення взаємозв'язків соціальної географії з іншими науками має надзвичайно важливе значення. Наприклад, для того, щоб краще зрозуміти місце соціальної географи в системі наук, з'ясувати роль і значення, які ця галузь знань має для суспільства загалом і Людини зокрема, необхідно з'ясувати зв'язки соціальної географії з іншими науками.

Оскільки соціальна географія виникла на стику географії і соціології, то очевидно, що зв'язок географічної науки з соціологічною не просто важливий, а органічний. Він, безумовно, має вплив на розвиток усієї суспільної географії. Як зазначає О. Шаблій, за два останні десятиріччя, коли посилено розвивається соціальна географія як складова частина суспільної, відбувається і процес соціологізації останньої. Він акцентує на тому, що це здійснюється внаслідок впровадження у суспільну географію понять, положень і методів соціологи.

Об'єкт дослідження соціології становить людина в її різноманітних зв'язках. Ці зв'язки детерміновані потребами, інтересами та ціннісними орієнтирами. Крім того, соціологія вивчає соціальні групи людей (наприклад, сім'ю, трудовий колектив, етнос, верству та ін.), їх поведінку в суспільстві, що виражається через відповідні відносини та формується як специфічні процеси. Оскільки об'єктом вивчення соціальної географії є також людина в конкретних геопросторово-часових координатах, то ця наука не може не застосовувати поняття соціологічної науки і методи дослідження, що використовуються в її межах. Серед використовуваних понять найуживанішими в соціальній географії є поняття соціального прошарку чи соціальної верстви, соціальної групи; серед методів — соціологічного спостереження, опитування, анкетування, інтерв'ю та ін. Як наголошує О. Шаблій, сферою взаємного інтересу суспільної географії та соціології (а ми вважаємо за необхідне зазначити, що й соціальної географії та соціології) може стати регіональна соціологія, яка повинна вивчати соціальні відносини і процеси в окремих регіонах. На думку О. Шаблія, це була б вища форма соціологізації суспільної географії і географізації соціології.

Соціальна географія — насамперед географічна наука, тому необхідно простежити взаємозв'язок соціальної географії з географічними науками. При цьому ми дотримуємося погляду Е. Алаєва про те, що географічні науки — це науки, в яких географічний підхід і метод є основними, або ведучими,