Людина — семіотична істота

План

1. Людина — семіотична істота

2. Становлення античної особистості 

Поведінка тварин цілком визначається тими ситуаціями-подіями, з якими вони зіштовхуються (у випадку небезпеки тварина біжить, якщо хоче їсти, шукає їжу тощо). Поведінка людини і ситуація, у якій вона опинилася, задаються мовою. Так, читаючи в даний момент (скажімо, вдома на дивані) ці рядки, Ви проживаєте не ситуацію домашнього відпочинку, цей момент другорядний, Ви його можете навіть не зауважувати; проживається ситуація зовсім інша: Ви мислите й уявляєте, що таке особистість, як вона стає в культурі. Але як , запитується, стає можливим проживати події, яких начебто немає актуально? У теоретичному плані, щоб пояснити цей дивний феномен, доводиться звернутися до семіотики, тлумачачи її, однак, не традиційно, а по-новому: зв'язуючи семіозис, з одного боку, із соціальними відносинами і діяльністю людини, з іншого боку – з уявленнями людини про те, що існує. При цьому, крім знаків, доводиться вводити схеми. Чим схеми відрізняються від знаків?

Говорячи про знаки, ми вживаємо два ключових слова – "позначення" і "заміщення", наприклад, якесь число як знак позначаєте (скажімо сукупність предметів), заміщає такий-то предмет (цю сукупність) у плані кількості. У схеми інші ключові слова – "опис" і "засіб" засі6 (засіб організації діяльності та розуміння).

Знаки вводяться в ситуації, коли вже сформувалася деяка об'єктна галузь, але з якої-небудь причини людина не може діяти з об'єктами цієї галузі (наприклад, вони зруйнувалися, громіздкі тощо). Заміщаючи ці об'єкти знаками і діючи з ними, замість того, щоб діяти з відповідними об'єктами, людина отримує можливість досягти потрібного їй результату; при цьому частково перебудовується і сама діяльність та по-новому (крізь призму означення) розуміються вихідні об'єкти.

Схеми теж означають певну предметну галузь (наприклад, схема душі — стану людини), але ця їх функція не головна, а підлегла; можна сказати, що вона взагалі знаходиться на іншому ієрархічному рівні. Більш важливі дві інші функції: організації діяльності та розуміння, виявлення нової реальності. Тут немає вихідної об'єктної галузі, що означається. Навпаки, створюється нова об'єктна і предметна галузь. До винаходу схеми душі ніяких душ не існувало. Схема вводиться з метою організації нової діяльності, матеріалом якої виступають різні стани людини, і при цьому душа — це не є ще один інтегральний стан, а нова й антропологічна реальність.

Щоб зробити зрозумілими всі ці твердження, розглянемо дві реконструкції — формування уявлень про архаїчну душу і формування ідеї древніх (язичеських) богів.

Перша реконструкція. Десь на рубежі 100 — 50 тис. років до н.е. людина зіштовхнулася з тим, що не знає, як діяти у випадках захворювання своїх одноплемінників, їх смерті, або коли вона бачила сни, зображення тварин, людей, які вона сама і створювала, а також у деяких інших ситуаціях, від яких залежало благополуччя племені.

Етимологія слова "душа" показує його зв'язок зі словами "пташка", "метелик", "подих". Можна припустити, що уявлення про душу виникає приблизно так. Не знаючи, як діяти у випадках смерті, захворювання, непритомності, сновидінь, зустрічі з зображеннями тварин чи людей, вождь племені випадково ототожнює стан пташки (вона може вилетіти з гнізда, повернутися в нього, назавжди його залишити тощо) з цікавлячими його станами людини (смертю, хворобою, видужанням тощо) і далі використовує виниклий зв'язок станів як керівництво у своїх діях. Наприклад, якщо людина довго не просипається і перестала дихати, це значить, що його пташка-подих полетіла з тіла назавжди. Щоб "пташка-подих", яка відлетіла, не залишилася без будинку, їй треба зробити новий, куди можна віднести і бездиханне тіло. Саме це вождь і наказує робити іншим членам племені, тобто, на наш погляд, ховати померлого.

Пояснюючи іншим членам племені свої дії, вождь говорить, що в людини є пташка-подих, яка живе в його тілі або відлітає назавжди, але іноді може повернутися. Намагаючись зрозуміти сказане і тим самим виправдати накази вождя та власні дії, члени племені змушені уявити стан людини як стан пташки, у результаті вони виявляють нову реальність — душу людини. Якщо у вождя склеювання станів пташки і людини виникло випадково, то в членів племені, що намагаються зрозуміти дії та слова вождя, це склеювання виникає в результаті зусиль зрозуміти сказане вождем і осмислити реальний результат нових дій. Незвичайні слова вождя, стверджуючого, що в людини є пташка-подих, допомагають здійснити цей процес розуміння — осмислення.

Подібні мовні конструкції й є першими схемами, вони виконують кілька функцій допомагать зрозуміти те, що відбувається, організують діяльність людини, збирають значення, до цього ніяк не зв'язані між собою, сприяють виявленню нової реальності. Необхідною умовою формування схем є означення, тобто заміщення в мові одних уявлень іншими (у даному випадку необхідно було певний стан людини уявити як стан пташки-подиху).

Винайшовши уявлення про душу, людина змогла діяти у всіх зазначених вище випадках; більше того, можна припустити, що вижили тільки ті племена, що прийшли до уявлення про душу. На основі анімістичних уявлень формуються і перші соціальні практики (поховання померлих, лікування, тлумачення сновидінь, викликання душ і спілкування з ними), а також відповідне розуміння і бачення світу (він був населений душами, які допомагали або шкодили людині).

І знов у саме схеми допомагали людині поширити анімістичні уявлення на нові випадки і ситуації. Наприклад, як можна було зрозуміти, чому в сім'ї і племені всі люди схожі та пов'язані між собою? Рухаючись в схемі душі: пташка могла переселитися з одного гнізда в інше, аналогічно душа померлого могла повернутися в тіло дитини, що народилась у даній сім'ї (племені). Вирішуючи одні проблеми, архаїчна людина породжувала інші, вони — треті і так доти, поки не удавалося вийти на розуміння реальності (світу), що забезпечує при сформованих умовах стійке соціальне життя.

Друга реконструкція. Придивімося до богів стародавнього Єгипту, Шумеру, Вавилона, стародавньої Індії та Китаю (вони відносяться до культури стародавніх царств). Головна їх особливість у тому, що вони керують людиною (володіють), будь-ким, навіть царем (фараоном). Інша особливість — кожна професія і спеціальність мали свого бога заступника. Нарешті, ще одна важлива властивість язичницьких богів: вони завжди діють разом з людиною. Чи сіє він зерно в полі, чи будує свій будинок тощо, завжди разом з ним діють відповідні боги, які направляють людину і допомагають їй. Осмислюючи перераховані характеристики богів, можна припустити, що боги — це міфологічне усвідомлення (конституювання) нової соціальної реальності — поділу праці і систем управління (влади), відповідно відносини людини з богами виражали в міфологічній формі участь людини в поділі праці й у системах управління влади. За механізмом виявлення реальності богів повинно нагадувати процес, що призвів до уявлення про душі. Тільки тут для об'єднання різних значень і виявлення нової реальності потрібні були більш складні схеми - міфи про те, як боги створили світ і людину, пожертвувавши для цієї мети своїм життям.

Продумаємо ці реконструкції з погляду проблеми конституювання людини в культурі.

Перше, що приходиться припустити: існують періоди, коли ми не можемо говорити про якісь структури та якості людини, їх просто ще немає в дійсності. Наприклад, до винаходу ідеї архаїчної душі людина як культурна істота ще не існувала; до формування уявлення про богів не було людини культури стародавніх царств.

Друге – нові риси і властивості людини, нові типи людини формуються процесах і практиках, що запускається активністю людини спрямованої на дозвіл так званих ситуацій розриву або вітальних катастроф.

Відомо, що причиною винаходу знакових засобів є "ситуації розриву". їх подолання, мислиме за функціональною логікою, і веде до формування знакових засобів. Конкретно задавалося деяке ціле, що розуміється як діяльність, потім будувалося міркування, (імітуючи щодо цього цілого процесу ситуацію), що перешкоджає нормальному функціонуванню діяльності, нарешті, уводився знаковий засіб, що дозволяє повернутися до нормального функціонування вихідної діяльності.

На відміну від поняття "ситуація розриву", поняття "вітальна катастрофа", що тут вводиться, припускає реалізацію не функціонально! логіки, а гуманітарного підходу й інше розуміння розвитку культури. Можна сказати, що нова культура — це насамперед новотворення (нове ціле), у другу чергу, — запозичення елементів попередньої культури. І пояснити її потрібно як нове ціле, а не як результат розвитку й ускладнення попередньої культури. Цій меті і служить поняття "вітальна катастрофа", що припускає, по-перше, аналіз передумов нової культури, по-друге, нових можливостей, по-третє, певних проблем (яким чином у свій час вони Переживалися й усвідомлювалися — це інше питання).

Наприклад, при поясненні походження людини виділяється наступна передумова й одночасно проблема — зміна клімату, яка призвела до того, що людиноподібні мавпи змушені були жити в екстремальних умовах. Наявність у ряду співтовариств людиноподібних мавп розвинутої сигнальної системи і сильної влади ватажка розглядається вченими як нова