Лінгвістичні методи у соціології: соціологічне вивчення документації

План

1. Пропедевтичні зауваження

2. Соціологічне вивчення документації

3. Дискурсивний аналіз повідомлень засобів масової комунікації

Пропедевтичні зауваження

Соціологам добре відомо, що не можна пізнати дійсність за допомогою самих тільки спостережень. Необхідно озброїтися додатковими й достатньо ефективними інструментами, які розширили б та посилили пізнавальні можливості. До таких інструментів належать аналіз документів та опитування.

Розробка методики опитувань почалася наприкінці XVIII ст. Проте впродовж понад 100 років опитування не розглядали як скільки-небудь важливий засіб для отримання соціологічно значущої інформації. Мало хто вважав опитування інструментом, який розширює можливості людського пізнання. Американські соціологи першими у широкому, масовому масштабі почали застосовувати соціологічні опитування, але їхні перші кроки були не дуже вдалими. У 1948 р. фахівці нині знаменитого Інституту Геллапа сіли в калюжу, давши хибні прогнози з приводу президентських виборів. Проте Дж. Гсллап (190/—1984) все ж таки добився довіри до вибіркового методу дослідження громадської думки. У цьому йому допомогло те, що на початку XX ст. було винайдено зв'язок між математикою, яка є засадовою для "закону великих чисел", та опитуваннями населення.

Успіхи соціології були невеликими, доки вона використовувала лише статистичний інструментарій. Це робило її залежною від державної статистики у виборі сфер вивчення. Застосування вибіркових опитувань істотно змінило ситуацію, в результаті чого з'явилася можливість ураховувати потреби соціологічної науки й отримувати потрібні кількісні дані. У цьому й полягає перевага опитувань перед статистикою.

Що ж стосується труднощів у сприйнятті даних соціологічного аналізу, то їх почасти можна пояснити тим, що у повсякденній свідомості відсутня звичка брати до уваги рівень точності або неточності. Вибір відбувається зазвичай з альтернативи "істинне" або "хибне", але для адекватного розуміння можливостей методу опитування потрібно відмовитися від цієї жорсткої альтернативи й переключитися на царину ймовірнісних оцінок, обчислюваних неточностей.

Абстрагування від особистості є неодмінною умовою калькуляції людей як певних "одиниць" (індивідів). Словосполучення "людська інженерія", впроваджене підприємливими американцями в науковий обіг, добре ілюструє таке "безлике", але цілком виправдане ставлення до людини як одиничного (не єдиного у своєму роді, а саме одиничного, розрізнюваного) представника обчислюваної множини (маси, великої соціальної групи, класу). Ще більш знеособленим є вивчення документації, яке наближує соціолога до бюрократа, але без такої "бюрократії" соціологу ніяк не обійтися, якщо він хоче отримати більш-менш реальне відображення соціальних процесів.

Теорія ймовірностей і статистичні методи в усіх науках, включаючи гуманітарні, відіграють сьогодні першорядну роль. Справедливо це й для соціології.

За допомогою теорії ймовірностей соціолог може швидко переходити від найпростіших гіпотетичних тверджень до дуже потужних засобів описання подій та ситуацій, які його цікавлять і які вимагають використання математичних методів. Без опертя на теорію ймовірностей не може бути й сучасної статистичної науки, союз з якою для соціологів є неодмінною умовою вивчення масових явищ.

Соціологічне вивчення документації

У соціологічних дослідженнях велике місце посідає аналіз документації.*

Усю документацію соціологи поділяють на дві групи — документи офіційні та неофіційні (скажімо, особисті). Документами вважають друковані та рукописні матеріали, а також різноманітні відео-, аудіоматеріали тощо.

Соціологи віддають перевагу роботі з офіційними документами, тобто з документами, які надходять від офіційних установ, організацій, підприємств. Офіційні документи можна класифікувати залежно від типу офіційних джерел (установ, організацій, підприємств тощо). За характером та змістом ці документи можна поділити у першому наближенні на три групи: (І) поточна документація (листування, накази тощо); (2) документи оглядового характеру (доповіді тощо); (3) документи періодичної звітності (огляди, звіти).

Офіційні документи можуть зберігатися у різних архівах, періодично публікуватися у відповідних виданнях, становити собою статистичні та нестатистичні дані. Доступ до архівних матеріалів далеко не завжди можливий. По-перше, існують державні та відомчі таємниці, які не підлягають розголошенню впродовж певної кількості років. По-друге, багато які документи зберігають лише протягом певного часу. По-третє, подеколи архівні документи є не оригіналами, а копіями, що доволі ускладнює оцінку точності інформації, вміщеної в них. По-четверте, деякі документи не мають повного опису й буває надзвичайно важко визначити їхніх авторів, час та місце створення. Існують і інші трудноті, в тому числі методологічного характеру, що стосуються класифікації документів відповідно до певних рубрик.

Великий інтерес для соціологів становлять документи, пов'язані зі статистикою, особливо з демографічною статистикою, прикладом якої може бути перепис населення. Завдяки переписам населення створюється документація, необхідна для врегулювання питань, що стосуються податків, військової служби, розв'язання багатоманітних економічних, соціальних, політичних та культурних завдань.

Найважливішими джерелами документальної інформації є матеріали преси, телебачення та радіомовлення. Наприклад, у газетах та часописах містяться офіційні (урядові повідомлення, укази, постанови, репортажі з місця події) та неофіційні (реклама, нариси, листи громадян, спогади тощо) документи.

Соціологи багато про що можуть довідатися з офіційних джерел інформації, вивчаючи мову публікацій та виступів різних осіб по телебаченню та на радіо. Тому одним з найпоширеніших способів соціологічного аналізу документації є так званий контентаналь (англ. content analysis — аналіз змісту), засади методики якого розробили англійські соціологи Г. Лассвел та Б. Берельсон. Головна ідея цієї методики полягає в тому, щоб у тексті аналізованого документа виокремити ключові слова, стандартні фрази й прийняти їх за одиниці тексту. Потім смисловий зміст тексту аналізують за допомогою кількісних зіставлень, обчислення співвідношення різних елементів тексту один з одним та стосовно загального обсягу текстової інформації.

Під час реалізації цієї методики на практиці виникає низка питань методологічного характеру. Найістотніші з них стосуються принципів класифікації досліджуваного матеріалу, тобто обґрунтованості класифікації ключових слів (термінів) та їх взаємозв'язку. Як правило, цю проблему розв'язують залежно від конкретних цілей дослідження. Але у будь-якому разі головним є, природно, не власне лінгвістичний, а соціологічний аналіз, орієнтований па певні соціальні ідеї та теми, які у тексті можуть бути виражені окремими словами, їх поєднанням, реченнями та ще більшими текстовими одиницями (макродескрипторами, тобто макроописаннями).*

Незалежно від конкретних цілей соціологічного дослідження, загальною метою контент-аналізу є відшукання індикаторів, які вказують на наявність у документі ідей або тем, значущих для цього аналізу.

До неофіційних (особистих) документів належать описання людиною власних дій, переживань, переконань, думок у формі автобіографії, щоденників, спогадів та різного роду листів.

Уперше соціологічний метод аналізу неофіційних (особистих) документів було застосовано В. Томасом та Ф. Знанецьким. На їхню думку, особисті життєписи (біографії) являють собою цінний соціологічний матеріал.

Яким чином соціолог може отримати ці матеріали? Це питання заганяє у глухий кут багатьох соціологів. їх, як правило, цікавлять не окремі документи особистого характеру, а певна кількість таких документів, які підпорядковані статистичним закономірностям.

Деякі особисті документи можна отримати з різних архівів. Але як бути з пересічними громадянами? Як визначити, хто з них занотовував події та переживання у щоденники, чи існує реальна можливість ознайомитись з цими матеріалами? Подібні запитання вишиковуються одне за одним, зводячись до головного: чи існують узагалі ефективні способи отримання такого роду інформації? Так, способи отримання матеріалів, які нас цікавлять, є, але багато в чому вони спірні.

Наприклад, Томас і Знанецький розв'язували постале перед ними завдання за допомогою публікації оголошень у газетах. У цих оголошеннях вони зверталися з проханням до поляків, що переїхали до США, надсилати свої життєписи та листи до родичів на певну адресу за незначну винагороду (10 центів за матеріал). Цей метод збирання матеріалів було піддано критиці, автори якої вказували на те, що збираний у такий спосіб матеріал може мати лише ілюстративний характер. Його не можна використовувати як доведення наукової точки зору, оскільки ті, хто занотовує події та переживання у щоденники, значно частіше, ніж решта людей, у переважній своїй більшості мають не цілком налагоджені відносини з навколишнім середовищем і намагаються налагодити їх уявним чином. Існують і інші мотиви, які не завжди враховують соціологи. Крім того, викривлення реальної картини може виникнути за рахунок дослідницьких установок соціолога, який працює з особистими документами. Одним словом, проблем вистачає, й це без урахування роботи з мовою тексту, яка вимагає від соціологів неабияких знань про можливості лінгвістичного аналізу, який вони впродовж тривалого часу недооцінювали. Тільки в останні десятиріччя соціологи змушені були визнати, що інструментарій лінгвістичного аналізу їм справді необхідний у роботі з документами і запитальниками.

Дискурсивний аналіз повідомлень засобів масової комунікації

Сьогодні винятково важливою підмогою для розробки методологічних питань соціолінгвістичного аналізу документації може бути сучасна лінгвістика (теорія) тексту. Оскільки лінгвістика тексту виникла тільки у другій половині XX ст. на перетині різних філологічних та філософських дисциплін, то цілком зрозумілими є ті палкі суперечки, що точаться з приводу та навколо поняття "текст" (від лат. textus — тканина, сплетення, поєднання). У цьому разі засадовим для обговорення проблематики, яка нас цікавить, можна зробити визначення тексту, наведене І. Р. Гальперіним у його книзі "Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження" (Москва, 1981):