Незважаючи на багатоманітність різних підходів до поняття "пресупозиція" (логічний, лінгвістичний, соціологічний), найбільший інтерес становлять два головних методологічних підходи, які можна умовно назвати семантичним та прагматичним. У свою чергу, в семантичному підході до аналізу пресупозицій виокремлюють два напрями. Перший походить від логіко-філософської концепції відомого німецького вченого Г. Фреге й сягає англійської лінгвістичної філософії. Представники другого напряму, залишаючись у рамках лінгвістичного аналізу, хоча і з ухилом у бік філософії, розглядають пресупозиції як речення, які логічно випливають з пресу-позиційованого речення та його заперечення.

Прагматичні пресупозиції є умовами відповідного використання речень та лексем.

Наприклад:

(І) "Містер Джон Ланкастер Бек, неодмінно у шкіряних рукавичках, щоб не залишати відбитків, любовно протер ганчіркою свою карманну іграшку 45-го калібру ".

Фахівці з "лінгвістичного шпигунства" стверджують таке:

(2) "Джон у певний спосіб обробив револьвер, щоб той зробився чистим".

(3) "Револьвер зробився чистим ". З цього випливає пресупозиція:

(4) "Револьвер не був чистим до прояву містером Джоном Ланкастером Беком відповідної активності".

Таким чином, висловлювання (4) утворює контекстуальну умову висловлювання (І).

Загальна характеристика показує, що пресупозиції — це свого роду "мовчазні" передумови, які утворюють смисловий каркас, на фунті якого будують текст (дискурс). Інакше кажучи, питання про суть пресулозицій — це питання про позамовленнєві комунікативні умови мовленнєвих актів. Останнє випливає з досвіду емпіричних та логічних досліджень, які свідчать, що лінгвістична компетенція мовця не може бути адекватно описана у відриві від екстралінгвістичного контексту соціально-культурних значень. Тому включення таких соціально-культурних пресупозицій до семантичної теорії дає змогу зробити важливий крок у напрямі до розширення поняття "добре побудоване речення", щоб увести соціальну зумовленість до розширеного поняття "лінгвістична компетенція", доповнивши його тим, що зазвичай називають "комунікативною компетенцією".

Як показують наукові спостереження, саме на підставі нсусвідомленої психічної діяльності як невід'ємного компонента цілісної духовної діяльності людини відбувається у складних ситуаціях первинне, інтуїтивне схоплення інформації, яка надходить з "хитких" периферійних ділянок людського досвіду. У подальшому ця інформація може переміститися у фокус діяльності свідомості й стати оперативним знанням. Врахування ролі пресупозицій особливо важливе при дискурсному аналізі, який включає до свого пізнавального арсеналу екстралінгвістичні категорії, що пов'язують лінгвістику та соціологію в єдине ціле — у соціолінгвістику. Про це свідчить і одне із сучасних розумінь дискурсу.*

У широкому розумінні слова дискурс — це єдність мовної форми, значення та дії. Цю єдність характеризують за допомогою поняття комунікативної події або комунікативного акту. Перевага такого розуміння полягає в тому, що дискурс не обмежено рамками конкретного тексту або діалогу.

Наприклад, вивчення розмови кількох людей свідчить, що мовці та слухачі, їхні особистісні та соціальні характеристики, а також інші аспекти соціальної ситуації взаємно співвіднесені та впливають на певну комунікативну подію. У цьому самому розумінні наукова конференція, профспілкові збори, слухання справи у суді, урок у шкільному класі є складними комунікативними подіями, які можна розкласти на простіші — на комунікативні акти (наприклад, позов адвоката у суді, пояснення уроку вчителем у класі).

У письмових або друкованих типах дискурсу такий взаємовплив різних чинників один на одного менш помітний: письменник, текст, читач не перебувають у тісній взаємодії у межах єдиної ситуації, локалізованої у просторі та у часі. Але навіть і в цьому разі, як вважає ван Дейк, треба аналізувати тексти з точки зору динамічної природи їх створення (виробництва), розуміння (споживання) та виконуваної на їх підставі дії (мисленнєвого або реального відтворення закладених у тексті ідей, досвіду, порад, рекомендацій тощо).

Коли досліджують особливі типи дискурсів (наприклад, газетні новини), то предметом уваги аналітика є не просто структури можливих повідомлень, а особливі граматичні структури, преференційні або типові для дискурсів певного різновиду. Це означає, що ми явно чи неявно порівнюємо (зіставляємо) досліджувані граматичні структури з граматичними структурами в інших різновидах дискурсу, передбачаючи (припускаючи) їх варіативність. Така варіативність — царина стилістики, яка має на меті пояснити зв'язки між різними варіантами мовного вжитку, а також між індивідуальними та соціальними контекстами. Наприклад, в офіційних ситуаціях та у відповідних письмових текстах, на відміну від неформального спілкування, використовуються офіційна мова та граматично повні, правильні речення. До цього слід додати вплив певних соціальних чинників (суспільний стан, стать, етнічна приналежність тощо) на стилістичну варіативність.

Іноді у тексті новин використовують синтаксичні структури, рідкісні в інших формах дискурсів. Скажімо, замість речення "Як повідомили вірогідні джерела, Васисуалія Лоханкіна було атаковано комунальними борцями за енергозбереження у місцях спільного користування" можна використати речення "Васисуалія Лоханкіна було атаковано комунальними борцями за енергозбереження у місцях спільного користування, як повідомили вірогідні джерела". Висування важливої інформації на перше місце є загальною структурною властивістю газетних повідомлень, новин.

Граматичний аналіз використання мови у текстах преси виявляє й загальну спрямованість повідомлень журналіста або всієї газети, часопису. Синтаксис речення відображає розподіл семантичних ролей учасників події, на що може вказувати послідовність слів, використання активних або пасивних форм тощо. Наприклад, у заголовку типу "Диявольський кіт Бегемот позбавляє голови конферансьє Жоржа Бенгальського" слова "диявольський кіт Бегемот" стоять на першому місці, тобто на місці суб'єкта (підмета) висловлювання, що вказує на його активну, діяльну роль. У пасивній конструкції "Конферансьє Жоржа Бенгальського позбавлено голови диявольським котом Бегемотом" слова "диявольським котом Бегемотом" також указують на активне начало, але у цьому разі "конферансьє Жорж Бенгальський" стоїть на першому місці, на місці суб'єкта. Це свідчить про те, що "диявольському коту Бегемоту" тут відведено менш значущу роль. Нарешті, заголовок "Конферансьє Жоржа Бенгальського позбавлено голови" надає "диявольському котові Бегемоту" неявної, прихованої ролі. Водночас заголовок стає синтаксично та семантично двозначним. Із синтаксичної точки зору не можна зрозуміти, яким чином нашого конферансьє позбавлено голови (випадково чи закономірно). Із семантичної точки зору цей заголовок можна зрозуміти не у прямому значенні, а у переносному (конферансьє Жорж Бенгальський збожеволів, позбувся розуму).

Таким чином, уже на синтаксичному рівні граматичний аналіз показує, що журналісти можуть спритно використовувати синтаксичні структури та двозначні звороти, щоб висунути на перший план одне й затушувати інше.

Аналогічним чином може бути використана подача теленовин: за допомогою монтажу кінокадрів, які демонструють то захоплення диявольським котом Бегемотом, то співчуття до конферансьє, якого жорстокосердий котище позбавив голови.

Втім, тексти новин складено не з ізольованих речень. У дискурсному аналізі синтаксис та семантику речень описують з урахуванням структур та інтерпретації сусідніх (зазвичай тих, що передують) речень того самого тексту. Послідовність слів та функції, виконувані ними в окремому реченні, нерідко залежать від такого текстового оточення. Це підтвердить кожний досвідчений редактор, мужній борець зі словами-"паразитами", синтаксичною та стилістичною "неохайністю" та іншими авторськими "перлинами".

На семантичному рівні аналіз дискурсу як послідовності речень дає можливість вивчати співвіднесені одна з одною інтерпретації граматичних схем. Наприклад, несамостійні речення розглядають як функції від значень, закріплених за попередніми реченнями. Говорячи словами ван Дейка, у спрощеному вигляді головне правило семантичної зв'язності полягає в тому, що речення А пов'язане з реченням В, якщо А належить до ситуації або події, яка є можливою (ймовірною або необхідною) умовою існування ситуації або події, до якої належить В (або навпаки). Так, послідовність "Остап Бендер ходив на зустріч з ксьондзами. Він доводив служителям культу, що Бога немає" згідно з цим правилом є семантично зв'язною (відвідування ксьондзів передбачає певну форму особистого спілкування), натомість послідовність "Остап Бендер ходив на зустріч з ксьондзами. Комунізм настане за двадцять років" не є семантично зв'язною, оскільки відвідування ксьондзів не є подією, яка впливає на комуністичне будівництво в одній окремо взятій соціалістичній країні. Тому правило семантичної зв'язності можна, як вважає ван Дейк, перефразувати ще простіше: текст є семантично зв'язним, якщо він описує можливу послідовність подій (дій, ситуацій).

Отже, семантична зв'язність тексту або дискурсу залежить від наших знань та суджень про те, що є можливим у цьому світі. Визнання важливості цього чинника сприяло тому, що пізнавальна (когнітивна) психологія почала відігравати значну роль у вивченні процесів інтерпретації дискурсу. З цієї точки зору аналіз організації та використання знань, переконань, збережуваних у пам'яті людини, стає настільки ж важливим, як і описання тієї ролі, яку відіграють структури дискурсу в розумінні тексту. Зазначені знання мають бути організовані в особливі групи або у так звані сценарії, які містять загальнодоступну в певній культурі інформацію про конкретний стереотипний варіант якого-небудь епізоду з використанням дискурсу. Люди мають більш-менш однакові сценарії для таких форм поведінки, як здійснення закупок у