Як і у будь-якому іншому різновиді дискурсу, засоби масової інформації значною мірою покладаються на загальнопоширені знання та стереотипні судження у зв'язному та для всіх зрозумілому уявленні тих подій, які передбачають організацію знання у формі сценаріїв (сценарій про терористичний^акт, про політичний мітинг, про голосування тощо). Ці сценарії визначено соціальними установками, оскільки вони включають думки та судження, ґрунтовані на оцінці подій певними соціальними групами. Звідси випливає, що наше суб'єктивне уявлення про семантичну зв'язність, наприклад, газетного повідомлення визначене тим, чи маємо ми у своєму розпорядженні відповідний сценарій, соціологічну або психологічну установку, чи не маємо. Такий концептуальний підхід сприяє вивченню різних за своєю ціннісною орієнтацією способів використання сценаріїв або установок у процесі повідомлення новин.

Наступний шабель аналізу дискурсу репрезентовано більш глобальним рівнем, ніж рівень зв'язків між реченнями. Так, якщо ми говоримо, що текст новин присвячено нападові військово-повітряних сил США на сербські військові бази, то ми співвідносимо це повідомлення не з окремими реченнями або їх послідовністю, а з усім текстом як цілим, що розкриває смисл головної теми повідомлення.

Як для вираження та організації значень речення необхідна синтаксична форма, так для організації макроструктури тексту як цілого необхідна відповідна "надсинтаксична" форма. Назвемо її схематичною суперструктурою. Схематична суперструктура, або просто схема, може бути задана набором характерних категорій (функцій, згідно з В. Я. Проппом) та набором правил, або стратегій (сюжетних композицій), які визначають послідовність цих категорій (функцій). Наприклад, у Проппа у ролі категорій постають функції дійових осіб казки. Лід цими функціями розуміють вчинки зазначених осіб, визначувані з точки зору їх значущості для всього перебігу казкової дії, тобто для стратегії певної казки. Кількість цих функцій обмежена. Постає питання: яку послідовність цих функцій спостерігаємо у казковому тексті?

Вивчення казок показало, що послідовність елементів (функцій) у них завжди однакова. Слід ураховувати, що ця закономірність, як підкреслює Пропп, стосується тільки фольклору, оскільки штучно створені казки їй не підпорядковані. Тут Проппу можна зауважити, вказавши на сучасний "фольклор", породжуваний засобами масової комунікації, які знеособлюють, типізують текст повідомлень.

Якщо позначити функцію дійової особи, яка стоїть на першому місці в усіх фольклорних казках, літерою А, а функцію, яка завжди йде за нею, — літерою 5 тощо, то всі відомі казці функції умістяться в одну оповідь. При цьому жодна з функцій не випадає, жодна не виключає іншої й не суперечить їй. А проте можна спостерігати, що функції не завжди йдуть безпосередньо одна за одною. Зазвичай якщо функції, які йдуть одна за одною, виконують різні персонажі, то кожний новий персонаж повинен знати, що відбулося до його появи на "сцені". У зв'язку з цим у казках виробилася ціла система поінформувань, за допомогою яких одна функція пов'язується з іншою.

Увесь зміст казки може бути викладено у коротких фразах, на кшталт таких: батьки вирушають до лісу і забороняють дітям виходити з дому; змій викрадає дівчину; юнак вирушає на пошуки коханої, яку викрали, тощо. Всі дієслова дають композицію казки, всі підмети, додатки та інші частини фрази визначають сюжет. З цього випливає, що одна й та сама композиція (статична структура відносин) може бути засадовою стосовно різних сюжетів (схем послідовностей функцій). Чи то викрадає змій царівну, чи то викрадає біс попівську доньку, це з точки зору композиції байдуже. Але ці випадки можна розглядати як різні сюжети або різні варіанти однієї й тієї самої композиції. Отже, робить висновок Пропп, хоч би як ми не визначали поняття "сюжет", але відрізнити сюжет від його варіанта абсолютно неможливо.

Проппівський аналіз майже точнісінько відтворює ван Дейк, але вже у новому контексті та у нових термінах. Зокрема, він пише: якщо ми знаємо або здогадуємося, що текст, який належить сприйняти, — це оповідь, то можна активізувати наявні у нас (стосовно нашої культури) стереотипні знання про стереотипні схеми оповіді. Це полегшує приписування особливих оповідних (наративних) функцій відповідним епізодам тексту.

Без використання макроструктур та суперструктур нам довелося б інтерпретувати текст та виявляти його зв'язність виключно на мікрорівні. Але, як показали експериментальні дослідження, для носіїв мови це дуже важко, якщо взагалі можливо. Звідси випливає, що глобальні структури, які відображають тематичний зміст та схематичну форму дискурсу, є визначальними у теоретичному аналізі. Вони ж є дуже важливими у реальних процесах продукування та розуміння тексту.

Що стосується "фольклорності" (стереотипних форм) газетних повідомлень, то, як відзначає ван Дейк, газети щодня публікують їх у масовому масштабі згідно з обмеженнями, пов'язаними з фізичними розмірами тієї чи тієї газети, професійною практикою журналістів, штатом редакції, термінами подання матеріалів тощо. Все це означає, що одні частини тексту новин виконують функції, які можна розглядати як обов'язкові, інші — як факультативні (фр. fa-cultatif від лат. facultas (facultatis) — здатність, здібність, можливість; можливий, необов'язковий) категорії формальної організації тексту.

Повідомлення-новини можуть неявно містити запитання, звинувачення, порали тощо. Тому соціальна, політична або ідеологічна цінність аналізу новин часто-густо залежить від того, наскільки повно виявлено значення, які лише мають на увазі (пресупозиційовані), але прямо не виражені. За уважного вивчення цих повідомлень-новин може виявитися, що натяки, недомовки виявляються важливішими елементами повідомлення, ніж те, що висловлене явно.

Звичайно, будь-який практичний аналіз, особливо аналіз великої кількості даних, обмежений певними рамками. Інтуїтивно виявити головні теми сотень або навіть тисяч текстів новин теоретично уявляється можливим, але навіть теоретично неможливо виявити в усіх подробицях особливості їх синтаксичних, стилістичних або семантичних структур. У дослідженнях такого типу зазвичай обмежуються якісним аналізом представницьких (репрезентативних) вибірок текстів. При цьому враховують те, що теоретично обґрунтований аналіз хоча й може бути систематичним, але зовсім не обов'язково він має бути співвідносним з цілями самого дослідження та завданнями, які стоять перед дослідниками. Ось чому систематичний аналіз макроструктур має великі переваги перед більш інтуїтивним за своїм характером контент-аналізом.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.