Культура як об'єкт вивчення соціології

План

1. Основні елементи, форми та різновиди культури
2. Функції культури

Основні елементи, форми та різновиди культури

Культура - це третій комплекс факторів, що визначає явища та процеси суспільного життя.

Поняття "культура" досить складне, багатогранне і неоднорідне, її визначають по-різному. Досить сказати, що в різних галузях наукової діяльності налічується близько 250 визначень культури.

"Культура" (від лат. "culture") - трактується як обробка землі, оброблена, "олюднена" рослина. Загалом культура розуміється як:

¦ с/г продукт;

¦ як поліпшення, облагодіяння людських звичок, способів поведінки;

¦ все те, що не росте саме по собі від природи, а з'являється завдяки праці людини;

¦ те, що створене цілеспрямованим задумом і діяльністю людини.

Це - найпоширеніші і найпростіші визначення "культури". В соціології культура розглядається у кількох вимірах: у широкому значенні – це система засобів, способів, форм, взірців і орієнтирів взаємодій людей із середовищем існування; у вузькому розумінні - культура розглядається як система прийнятих цінностей, взірців та норм поведінки, характерних для певної соціальної групи. В одних випадках про культуру говорять як про сукупність форм набутої поведінки групи чи суспільства, котрі передаються із покоління в покоління. В інших - під культурою розуміють певну сферу життєдіяльності суспільства, яка закріпилася на інституційному рівні (поряд із економічною, політичною, правовою).

За різними критеріями культуру розрізняють:

¦ матеріальну (тобто культура вміщає в себе речі) – сукупність предметів, задоволення матеріальних потреб; їх називають артефактами і включають фізичні об'єкти, котрі створені людиною;

¦ духовну – взірці людських відносин (взірці поведінки, конфігурації, стереотипні форми, способи сприйняття, відчуття, мислення, діяльності), прагнення до ідеалів, правди, сутність ідей, різні символічні об'єкти, цінності, норми.

Це - умовний поділ, оскільки сила, ідея, мрія, уява можуть матеріалізуватися. Але не всі предмети діяльності входять в культуру.

Культура - це всі матеріальні і нематеріальні продукти людської діяльності, цінності, способи поведінки, об'єктовані і прийняті в суспільстві і котрі передаються через покоління. Існують певні ідеї, що передаються із покоління в покоління, з цими ідеями пов'язані системи цінностей, вони, у свою чергу, визначають поведінку, діяльність людей, груп, способи мислення, сприйняття – все це входить у поняття "культура".

Більш узагальнене розуміння виникнення та розвитку культури можна вивести через біологічні потреби, економічні фактори, розподіл потреб, методів праці, розвитку розуму, створення інтелектуальних та моральних потреб, пошук способів задоволення їх - все це шлях до виникнення і розвитку культури.

З іншого боку, культура поділяється на особисту - сутність особистих взірців поведінки, методів діяльності, продуктів діяльності, ідей, думок та суспільну - сукупність творінь, цінностей, способів поведінки, які прийняті і визнані суспільством.

У кожній культурі є функціональні одиниці, які є складовими культурних систем, – це елементи або риси - предмети, які відіграють важливу роль у багатьох сферах суспільного життя, навколо яких концентрується і створюється комплекс інших предметів, ідей. Елементи культури набувають таких форм:

¦ мови як системи знаків, наділених певним значенням, які використовуються для збереження, передачі, перетворення інформації;

¦ цінностей, вірувань, переконань;

¦ норм, вимог до поведінки;

¦ зразків поведінки, звичаїв, традицій.

Мову вважають першоосновою будь-якої культури. До неї відносять не тільки систему знаків і символів, але і жести, звичаї, міміку, танці, і домінантою її завжди був засіб комунікації, взаємозв'язку соціальних суб'єктів на основі обміну інформацією та безпосереднього спілкування. Мова виступає тим елементом, навколо якого зосереджується, концентрується етнонаціональний комплекс та інші комплекси соціальної належності.

Цінності ж є визначальним елементом культури, її ядром. Культура - це і спосіб, і метод саме ціннісного освоєння дійсності, оточення: і явищ природи та суспільства, і взаємовідносин у колективі чи сім'ї тощо. Цінності - це, свого роду, стандарти, зв'язки, еталони соціальної поведінки.

Людська культура невіддільна і від традицій. У багатьох випадках культуру зводять до сукупності традицій. Традиції - це механізм передачі рис культури від покоління до покоління через звичаї, норми, цінності.

Культура - найбільш важливе поняття для соціології, оскільки в ній відображаються всі боки життя суспільства (починаючи від соціології і закінчуючи політичною, економічною, духовною культурою). В соціології культура розглядається насамперед в її соціальному аспекті, з точки зору процесів і результатів соціальної взаємодії. В цьому сенсі дослідження культури означає вивчення складного і багатомірного суспільного процесу засвоєння, осмислення і зміни членами суспільства свого культурного середовища. Предметом такого дослідження є комплекс загальних закономірностей зміни культури.

З точки зору соціології, в культурі виділяються дві основні частини - культурна статика і культурна динаміка. Перша описує культуру в спокої (сукупність базисних елементів, рис, форм). Друга описує її в русі - засоби, механізми, процеси, які описують трансформацію культури, її зміни. До першої входять: культурні універсали, спосіб життя, звички, манери, звичаї, традиції, етикет, обряди, ритуали, закони, цінності, міфи, мистецтво, архітектура...). До іншої можна віднести: винаходи та відкриття. Це отримання нових знань про світ і нова комбінація відомих культурних елементів (селективність).

Історично склалися три форми культури: висока (елітарна), народна (фольклор), масова. Перша створювалася і створюється привілейованою частиною суспільства або професіоналами високого рівня (як замовлення). Вона включає високоінтелектуальне мистецтво. Коло її споживачів – високоосвічена частина суспільства. Формула елітарної культури - мистецтво для мистецтва.

Народна створювалася в історичному процесі повсякденного життя. Вона включає міфи, легенди, казки, пісні, танці, і автори народних творінь, як правило, невідомі.

Масова культура відносно недавно з'явилася та влилася в суспільне життя, завдяки широким (феноменальним) можливостям засобів масової комунікації. Вона відзначається широтою аудиторії, мобільністю та швидкістю проникнення та видозміненістю, хоча володіє меншою художньою цінністю.

Оскільки суспільство розпадається на численні групи (національні, соціальні, демографічні), у кожній із них постійно формується власна система цінностей та правил, власна культура - субкультура. Своя субкультура існує і у представників різних прошарків населення (і навіть у наркоманів, бомжів, спортсменів). На відміну від неї контркультура - не тільки відрізняється від домінуючої культури, але й протистоїть їй, перебуває у конфлікті із пануючими цінностями. Інакше субкультуру і контркультуру називають частковими культурами. Будь-яка субкультура має свої цінності, дещо відмінні від загальноприйнятих: особливі правила та взірці поведінки, стиль, манери спілкування. До них можна віднести і неформальні молодіжні об'єднання, які розрізняються за типом, різновидом соціальної спрямованості, типом групових цінностей і т. ін.: любителі рок-музики, футбольні уболівальники (фани), рокери, панки, культуристи, наркомани і т. ін. На відміну від субкультури, контркультура – це тип протестуючого світовідчуття, альтернативний стиль життя, це антитрадиційні форми творчості, це виклик культурі з боку суспільства, яке змінюється, це інший характер соціальної спрямованості (див. рис. 1, с. 41).

Рис. 1

Функції культури

Культура розвивається одночасно із формуванням суспільства: народжується ним і впливає на нього. Вона виконує свої функції, вирішує коло завдань у системі суспільного життя. До основних функцій культури відносять:

¦ функція соціальної пам'яті (зберігання і розповсюдження людського досвіду);

¦ освітня і виховна (освоєння через соціалізацію знань, умінь, навиків, мови, цінностей, норм, традицій);

¦ комунікативна (формування комплексу взірців поведінки, діяльності, які служать засобами в системі спілкувань, взаємодій між соціальними елементами);

¦ регулятивна (освоєння і трансформація цінностей, ідеалів та норм з регуляції поведінки людей в суспільному житті);

¦ практична функція - вироблення наукових основ цілеспрямованих культурних змін і культурної політики.

У соціології культура визначається не як відносини між речами чи ролями в системі соціальної організації, а як відносини між самими людьми, які зв'язують їх як особистостей.

З позицій соціології виявляють кілька основних сфер людської культури:

- ставлення людини до навколишньої природи (культура людського суспільства - це гармонія взаємозв'язків із природою, що проявляються в різних сферах: виробництво, відпочинок, побут);

- ставлення людини до самої себе (самовиховання, самопізнання, саморозвиток, самооцінка, самоповага);

- ставлення однієї людини до іншої (від чого залежить рівень культури міжособистісних, міждержавних, міжетнічних відносин, а також культурний клімат взаємовідносин у колективі, побуті, сім'ї).

Рівень культури особи виявляється у формуванні позитивного ставлення до виховання моральних принципів, до набуття знань, розвитку почуття краси, підтримки доброго здоров'я тощо.

Більш глибоко розглядає феномен культури галузевий напрям соціології – соціологія культури. її цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Об'єктом її вивчення є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.

Будь-які проблеми, які з'являються та існують при функціонуванні в соціокультурному середовищі, відображають проблеми розвитку та функціонування даного суспільства. Серед найвагоміших є питання соціокультурного характеру.

Кожне суспільство, чи то народ, спільнота, в кожну епоху характеризувалося і характеризується своєю власною культурою, системою її складових, визначальних елементів. Із зміною систем цінностей з плином часу і відбувається культурна трансформація, з проявами протиріч, антагонізмів, кризових явищ і т. п. Останні десятиріччя розвитку українського суспільства наочно відображають цей процес.

Специфіка сучасного українського суспільства полягає в тому, що в її соціумі поєднуються