Культура в структурі соціологічного знання

План

1. О. Конт як основоположник соціології

2. Репрезентативна культура

3. Об'єктивізм

4. Веберівський погляд на розвиток капіталізму

Пам'ятаючи, що соціологія культури є "частиною" соціологічної науки, важливо, насамперед, визначити її місце в структурі соціологічного знання. Соціологія культури, як і соціологія в цілому, розвивалася в нашій країні досить важко, часом навіть драматично. Саме неприйняття і невизнання соціології як науки, прагнення включити її в лоно історичного матеріалізму, а іноді й просто підмінити її, довгий час заважало визначити статус соціології, виявити предмет її дослідження та її структуру. Крім усього іншого, соціології приходилося буквально "вириватися" з пут так званої паліативної соціології, яка намагалася перетворити її в такий різновид знання, що не пояснювало, а виправдувало дійсність. Незважаючи на те, що предметна галузь соціології дотепер продовжує уточнюватися і диференціюватися, на сьогодні майже загальноприйнятим є погляд на її структуру, за яким існує три рівні соціологічного знання: фундаментальна загально соціологічна теорія; галузеві та спеціальні соціологічні теорії чи теорії "середнього" рівня; емпірична соціологія. Якщо йти за цим поглядом, то соціологія культури виявляється серед спеціальних соціологічних теорій, які розкривають два основних типи соціальних зв'язків: між суспільною системою в цілому і даною сферою громадського життя, а також властиві останній внутрішні взаємозв'язки.

Певні труднощі у визначенні предмета соціології культури пояснюються багатьма обставинами: багатомірністю самого "явища" культури; багатозначністю дефініцій культури, що відбивають як структурну складність самого поняття культури, так і багатоаспектність її досліджень, що аналізують реальні зв'язки культури і суспільства; тривалими дискусіями про можливості існування соціології як самостійної науки і соціології культури, зокрема. До цього варто додати, що соціологія культури довгий час розвивалася як соціологія мистецтва, що, безперечно, звужувало рамки її предметного дослідження. Так, у нашій вітчизняній соціології культури в 20-30 роки минулого сторіччя серед інших напрямів важливу роль відігравало так зване "соціологізоване мистецтвознавство", що розвивалося, як і деякі інші напрями, у руслі соціологічного редукціонізму.

Існували й існують спроби розширювального тлумачення предмета соціології культури. Так, І. Вітаньї, визначаючи, як відноситься соціологія культури до соціології, стверджує, що соціологія культури є не просто якоюсь частиною чи галуззю соціології, а охоплює проблематику громадського життя в цілому з іншого погляду, ніж соціологія. Інакше кажучи, "вони відрізняються один від іншого не обсягом досліджуваного явища, а тим, що той самий предмет розглядається ними з різних боків" Подібне тлумачення предмета чи об'єкта соціології культури ми знаходимо у Раймонда Уільямса, який виділяє серед великого переліку об'єктів дослідження ідеологічну домінанту. Він визначає соціологію культури як культурну соціологію і вважає, що вона "має справу із соціальними процесами всього культурного виробництва культури, які можуть бути названі ідеологічними".

Культура як явище багатомірне є об'єктом і соціологічного, і філософського, і культурологічного аналізу. Існують й інші науки, о безпосередньо пов'язані з дослідженням культури. Тому, можливо, точніше говорити про культурологію (як наукову і навчальну дисципліни) і про культурологічне знання, що, звичайно ж, не обмежується соціологічним, філософським, етнографічним та іншими підходами. Деякі українські дослідники, говорячи про культурологічне знання, пропонують поділяти його на гуманітарне культурознавство і соціальну культурологію.

Важливою рисою соціальної культурології вони вважають те, "що соціологічний погляд не обмежується власне духовними явищами, і тим більше проблемами художньої культури, а проникає в культурний підтекст і зміст процесів та подій, що відбуваються в суспільстві, таких, як зміна технологій і соціальних структур, революції, реформи, війни тощо. Бигьше того, об'єктом уваги такого культурознавства стає і повсякденне життя суспільства.

Ця позиція схожа до поглядів І. Вітаньї, що поділяє культуру відповідно до роду об'єктивацій на:

матеріальну культуру;

соціальну культуру, тобто культуру колективного спілкування;

духовну культуру.

Множинність поглядів дозволяє говорити про принципову відкритість дослідження проблеми предмета соціології культури (соціальної культурології, культурної соціології — це всі дуже близькі поняття). Але ця множинність, звичайно ж, припускає наявність загальних характеристик, що дозволяють у контексті усього вищесказаного вважати, що соціологія культури, яка є складовою частиною культурологічного (і соціологічного) знання, виступає як самостійна наука, що має власний предмет дослідження. Важливо, щоб при вивченні культури не зводити аналіз або до "чистого" соціологізму, або до опису й аналізу культурних цінностей, незважаючи на їхнє "побутування" у системі соціальних зв'язків.

О. Конт як основоположник соціології

Соціологія, починаючи з Опоста Конта, якого вважають родоначальником цієї науки, зосереджувалася насамперед на аналізі культурних закономірностей функціонування і розвитку суспільства. Хоча сам Конт вважав життя суспільства природним і об'єктивно закономірним процесом. Тому соціологія, за Контом, є наука про суспільство, яка завершує класифікаційну піраміду природничих наук йдучи за астрономією, фізикою, хімією та біологією. Він не переставав повторювати що людське суспільство - це насамперед спільність духу. "Ідеї керують і перевертають світ... весь соціальний механізм спочиває, зрештою, на думках". Органічна єдність людства чи його частини гарантується "загальною згодою", що грунтується насамперед на зв'язках морально-емоційного характеру. Соціальні інститути є гарантами згоди. Така насамперед держава, головне завдання якої — попереджати "фатальну схильність до корінної розбіжності в ідеях, почуттях та інтересах".

Основним змістом процесу розвитку суспільства є, за Контом, "прогрес духу". Власне кажучи, це прогрес форм людського пізнання світу, чи, як говорив Конт, прогрес людського розуму. Таких форм три (знаменитий контовський закон трьох стадій): теологічна, метафізична і наукова. їх можна вважати визначальними в суспільному розвитку, тому що, змінюючись самі по собі, вони змушують змінюватися всі інші сторони громадського життя. Кожному етапу розвитку розуму відповідають визначені форми господарства, політики, громадської організації.

Теологічну стадію, що охоплює древню історію і раннє середньовіччя (до 1300 p.), Конт поділяв на три періоди: фетишизм, політеїзм і монотеїзм. У період фетишизму люди приписували життя зовнішнім предметам і бачили в них богів (пізніше відповідну ранню форму релігійності стали іменувати анімізмом). При політеїзмі життям наділялися "фіктивні істоти" (наприклад, грецькі і римські боги), втручанням яких пояснювалося все, що відбувається. Епоха монотеїзму — це християнська епоха. Єдинобожжя змінило все: образ світу, мораль, вдачі і звичаї, господарство і політичні установи. Метафізична стадія (1300-1800 pp.) — стадія критичної і скептичної філософії, для якої характерне руйнування старих вірувань і взагалі старих порядків. Поширення наук, зростання їхнього суспільного значення, повсюдний розвиток ремесел і промисловості — свідчення настання наукової чи позитивної стадії розвитку духу, вищим вираженням якої, згідно з Контом, була його власна концепція "позитивізму" і її невід'ємна частина — закон трьох стадій.

Репрезентативна культура

Можна вважати, що не буде надмірною модернізацією спробувати пояснити контовські форми пізнання світу та їхній вплив на суспільство, його функціонування і зміни, використовуючи поняття репрезентативної культури.

"Культура, — пише сучасний німецький філософ Ф.Тенбрук, — є суспільним фактом настільки, наскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення і цінності, що діють завдяки їхньому фактичному визнанню. Вона охоплює усі вірування, уявлення, світогляд, ідеї та ідеології, що впливають на соціальну поведінку, оскільки вони або активно поділяються людьми, або користуються пасивним визнанням".

Будучи зрозумілою як репрезентативна культура, культура перестає бути феноменом, що пасивно "супроводжує" суспільні явища, які при цьому протікають ніби, поза і крім культури, об'єктивно і незалежно від неї. Репрезентативна культура репрезентує, являє у свідомості членів суспільства всі і будь-які факти, які що-небудь означають для діючих індивідів. 1 означають вони для них саме те і тільки те, що дано в культурній репрезентації. Тільки це існує для членів суспільства і тільки в цьому, тобто в культурній репрезентації, існує суспільство.

Ґрунтуючись на концепції Тенбрука, можна сказати таке: контовські стадії розвитку суспільства (теологічна, метафізична і наукова) є не що інше, як послідовні форми існування репрезентативної культури. На теологічній стадії релігійний образ світу в його різноманітних конкретизація і розгалуженнях був основою соціальних дій і соціальних інститутів саме тому, що "активно поділявся" або "пасивно визнавався" усіма членами суспільства. На метафізичній стадії релігійний образ світу в його змінив метафізичний образ світу. На науковій стадії ідеологією ( і одночасно культурою) що обґрунтовує суспільний порядок, стала наука.

Якщо виходити з поняття репрезентативної культури, не можна міркувати так що релігійний чи метафізичний світогляд, релігійна чи метафізична ідеологія були помилковими, неправильно відображали світ. Оскільки цей світогляд, ця ідеологія репрезентує суспільство у свідомості його членів і, отже, стає основою соціальних дій, то суспільство виявляється саме таким, яким воно репрезентовано у свідомості. Культура не може бути помилковою, вона просто є.

Може виникнути природне запитання: як репрезентативна культура ставиться до суспільства, тобто до соціальної структури, інститутів, систем статусів, що розуміються як тверді об'єктивні утворення, що (і це ми бачимо щодня) зовсім не регулюються "думками", як вважав Конт, а, навпаки, служать рамками, що примусово регулюють відносини між людьми? Відповідь на це запитання буде