Але, думає Гусерль, дотепер життєвий світ як такий не був предметом дослідження, оскільки вчені, як, утім, усі, хто керується у своєму житті метою, проектом, інтересом, хто організовує свою діяльність, "сліпі до всього, крім цілей і обріїв своєї справи. І чим більше зумовлює життєвий світ те, чим вони живуть, чому належить уся їхня "теоретична діяльність", чим більш стає він засобом їхньої діяльності, що "лежить в основі" як теоретичного обговорення, так і обговорюваного предмета, тим менш є він для них темою". Звернутися до життєвого світу означає звернутися до глибинної реальності соціального життя. На думку Гусерля, це повинно зняти властиву об'єктивній науці (насамперед природній) претензію на розкриття реальності, відкривши науці її дійсне місце у світі, ставлення до людської суб'єктивності. Пафос філософа спрямований проти нібито "чистого" пізнання, відірваного від безпосередності людського життя.

Учень Гусерля Шюц при вивченні життєвого світу ставив ту ж мету, що і Гусерль, хоча його інтереси зосереджувалися насамперед у сфері соціальних наук. "Предметом усіх емпіричних наук, — писав Шюц, висвітлюючи відповідні положення теорії Гусерля, — є світ як перед-дане, але вони, ці науки, як і їхній інструментарій , самі є елементами цього світу". Виходить, науці, якщо вона дійсно бажає бути "строгою", необхідна не стільки формальна строгість, тобто логічна формалізація і так звані об'єктивні наукові методи, скільки з'ясування її генезису й зумовленості світом перед-даного, з якого воно народжується й у якій живе. Цей світ, що передує об'єктуючій науковій рефлексії, світ людської безпосередності, феноменальний (у гусерлівському розумінні) світ відчуття, прагнення, фантазування, бажання, сумніву, твердження, спогаду про минуле і передбачення майбутнього тощо, інакше кажучи, — це життєвий світ. Шюц визначає його як світ, у якому "ми, як людські істоти серед подібних собі, живемо в суспільстві та культурі , залежимо від їхніх об'єктів, що впливають на нас і, у свою чергу, піддаються нашому впливу". Але соціологія не повинна приймати цей світ "на віру" як дане. Навпаки, її завданням стає дослідження природи цієї даності.

У звичайній соціології ця проблема не виникає. Те, що інші люди існують та їхні дії мають суб'єктивний сенс, що люди орієнтують свої дії відповідно до дій інших, що комунікація і взаєморозуміння можливі, — усе це, за Шюцем, передбачається як дане. Передбачається, але не аналізується. У такому випадку теорія і методи соціології не можуть бути адекватно обгрунтовані, а їхня строгість і науковість виявляються настільки ж ефемерними, як і об'єктивність будь-якої нормальної людини, що керується інтересами своєї справи. Чи може в такому випадку наука претендувати на об'єктивність?!

Шюц починає своєрідну філософсько-соціологічну одіссею: він розглядає становлення соціальної об'єктивності, починаючи з найелементарніших процесів конституювання, породження змістів у "потоці досвіду", звертаючись до конституювання "об'єктів досвіду", потім "значущих дій", що володіють "суб'єктивним змістом" (у дусі Вебера) і так далі аж до конституювання об'єктивних соціальних структур у взаємодії індивідів. Це на думку Шюца, і є соціологія життєвого світу.

Незалежно від того як оцінювати результати шюцівського дослідження, прагне ввести поняття життєвого світу в соціологію виявилося дуже плідним, про що свідчить подальший розвиток дисциліни. Поняття життєвого світу стало загальноприйнятим (хоча і втратило ту строгість, що мало в контекст, феноменологічної філософії); у багатьох більш пізніх концепціях соціологи життєвий світ, світ безпосередньо людської життєдіяльності став протиставлятися "системі як сукупності об'єктивованих твердих структур, що примусово впливають на поведінку людей. Це поняття застосовується в соціології, як правило, інтуїтивно, йому бракує строгої визначеності, іноді життєвий світ ототожнюється з тим, що можна назвати повсякденним життям, а іноді - зі світом культури. Але широке застосування цього поняття симптоматичне, тому що вказує на те, що, використовуючи тільки об'єктивістський соціально-структурний підхід, неможливо пояснити процеси, які протікають у суспільстві. Можна сказати, що соціологія "тужить" за життєвим світом, але дотепер не в змозі ввійти в нього, хоча запропоновано досить багато версій розуміючої соціологи, яка саме і вважає пізнання життєвого світу своїм головним завданням і метою.

Когнітивна мікросоціологія

Когнітивна мікросоціологія, як ми позначаємо цей напрям за К. Кнорр-Цетиною, зосереджується на аналізі повсякденного життя, ситуаційних взаємодій, реальних і безпосередньо виразних діючим індивідуумам методів, прийомів, "практик'' інтерпретації та вирішення нормальних повсякденних проблем. Цьому напряму близькі згадувані вище символічний інтеракціонізм, соціальна феноменологія, етнометодологія, а також низка напрямів лінгво соціологічного аналізу, так званої етнографії повсякденності тощо.

Але важливий не формальний критерій, що орієнтується начебто на довільний вибір предмета досліджень (мікропроцеси і мікрофеномени). Важливо, що прихильники цього напряму заперечують "зовнішню" реальність соціальних структур та інститутів. Вони думають, що обраний ними предмет дослідження — єдина наявна соціальна реальність. Саме вона і є соціальною реальністю — реальністю suі generis.

Необхідно відзначити, що цей мікросоціологічний підхід не відповідає, як це може здатися на перший погляд, принципам методологічного індивідуалізму. Методологічний індивідуалізм, представлений, наприклад, у К. Поппера, припускає, що соціологічне мислення повинно виходити з індивіда з його потребами, цілями й інтересами, оскільки тільки індивід реальний, а колективи є фіктивні за сутністю.

Отже, начебто немає ні індивідуумів, ні соціальних структур та інститутів Насправді, звичайно, і те, й інше існує, але не як зовнішні стосовно ситуацій. ш реальності, а як продути дискурсу в рамках самих цих ситуацій. Інакше кажучи, індивід, що бере участь у взаємодії, є не "жива, конкретна люди на з її цілями, потребами й інтересами", а продукт типізації та категоризації, що виникає й існує тільки в межах даної взаємодії. Так само соціальний інститут не існує незалежно від взаємодії як якась висяча над індивідуумами важка і примусово діюча сила, а є типом поведінки, що обирається учасниками як найбільш відповідний даній ситуації в результаті її (ситуації) категоризації та типізації.

Було б наївно намагатися тут, у короткому огляді, роз'яснити принципи цієї альтернативної стосовно соціологічного істеблішменту не просто соціологічної теорії, але і філософії суспільства. Відомий антрополог Ч.Фрейд формулював її таки м чином: завдання підходу полягає в тому, щоб з'ясувати, "як люди конструюють світ свого досвіду з того, як вони про нього говорять". Тут важливо підкреслити, що як соціальні, так і "індивідуальні" структури, тобто індивідууми, що беруть участь у взаємодії, з погляду прихильників цього напряму, є не чим іншим, як продуктами інтерпретації, категоризації й інших дискурсивних практик самих учасників взаємодії, що є, по суті справи, продуктами когнітивної діяльності.

Якщо стати на позиції прихильників мікросоціології, то виявиться, що вирішення проблеми соціального порядку варто шукати не у фактичному ціннісному консенсусі (де шукають його функціоналісти) і не в насильстві (як передбачається конфліктним підходом), а в когнітивних структурах осмислення й опису соціального світу, що застосовуються учасниками в ході їхніх повсякденних взаємодій. У цьому випадку суспільство постає не як деяка монолітна система регуляторів, що диктують індивідуумам форму і зміст (тобто мотивацію) їхньої поведінки, а контингентним. Контингентний (англ. contingent) — багатозначний термін, що виражає багато значень, пов'язаних із процесами виникнення "більш високих" рівнів соціальності в ході взаємодій. Contingent, за Уебстером, означає: 1) те, що можливо, але не обов'язково відбувається; 2) відбувається випадково або непередбаченим чином; 3) призначене для використання в обставинах, які не можна точно пророчити; 4) непередбачене; S) залежне від чогось іншого чи обумовлене чимось іншим; 6) те, що не є логічно необхідним (але емпірично наявне), 7) не викликане необхідністю.

"У певному розумінні, — пише Кнорр-Цетина, — проблема соціального порядку перевизначається, традиційний підхід до порядку перевертається з ніг на голову. Соціальний порядок — не те, що зберігає цілісність суспільства, контролюючи бажання й устремління індивідуумів, а те, що виникає в численних повсякденних взаємодіях і взаємопристосуваннях цих бажань і устремлінь. Проблема соціального порядку... перетворилася в проблему когнітивного порядку...".

Власне, уже цих суджень досить, щоб зрозуміти два можливих наслідки "мікро-соціологічної революції",