Культура і соціальна структура

План

1. Соціальна структура і соціальна нерівність

2. Вертикальні класифікації

3. "Модерністський проект"

4. Марксизм і модернізм 

5. Модернізм у вивченні соціальної структури

Соціальна структура і соціальна нерівність

Відомо безліч визначень соціальної структури. Щоб знайти найзагальніше і найхарактерніше, наведемо деякі з них. Очевидні лише поступово змінні системи взаємодій соціальних сил у суспільстві - це і є соціальна структура. Соціальна структура означає опосередковану мережу відносин між соціальними елементами і через її посередництво впливаючий загальний зв'язок соціального цілого. Поняття соціальної структури відображає зв'язок соціальних явиш та існуючих між ними соціальних відносин і залежностей.

Якщо звернутися до словників, істотних відмінностей у дефініціях також не виявиться. Так, у словнику Б. Шеферса, де наводяться основні поняття соціології, говориться: "Під соціальними структурами розуміються (відносно) стабільні закономірності соціального життя, наприклад, рольова поведінка, організаційні моделі та соціальне розшарування".

Подібним чином визначає соціальну структуру американський словник сучасної соціології Т. Холта: "Соціальна структура означає (а) відносно стабільні відносини, що існують між аспектами соціальної системи, і (б) організацію специфічно групових чи індивідуальних позицій, які відрізняються одна від іншої особливим статусом".

Мабуть, найбільш загальне визначення, що підсумовує і підтверджує різноманіття дефініцій, частина з яких для ілюстрації наведена вище, дано в німецькому "Соціологічному лексиконі": "Соціальна структура, [а] структура суспільства чи, у більш загальному вигляді, соціальної системи — [Ь] організація акторів у інституціонально упорядковані відносини, найважливішими структурними змінними яких є позиція, роль і статус (Редкліф-Браун, Нагель, Лінтон, Парсонс, Мертон й ін.) Визначення важливих ознак і вимірів соціальної структури не одноманітні; згідно з відповідними пізнавальними інтересами використовуються різні підходи, наприклад, демографічний підхід (поділ населення за статтю, віком, професією, освітою, доходом, частотою зміни місця проживання тощо); підхід, що спирається на якість виробничих відносин і соціальної структури (Маркс); підхід, що виходить з масштабів і рівня поділу праці (Спенсер, Дюркгейм); підхід, що орієнтується на ступінь раціоналізації і бюрократичної організації (М.Вебер), підходи, що розрізняються за визначенням цінностей і норм та відповідно при-юди взаємодії інститутів (Дюркгейм, Парсонс, Гелен); підходи, де наголошується на соціальному розшаруванні за престижем, владою тощо.

Узагальнюючий аналіз представлених визначень показує, що в них відбиті, як правило, два основних моменти: системно-організаційний і стратифікаційний. одного боку, соціальна структура є системою відносин, що організовують суспільство в єдине ціле, те, що тримає суспільство в єдності, не даючи йому розсипатися на окремі елементи — групи-агрегати або ізольованих індивідуумів. З другого боку, соціальна структура - це сукупність статусів, груп, чи верств класів організована в ієрархічному порядку, яким володіє соціальна система. Визначення, у яких враховується момент ієрархічної організації соціальної структури, варто вважати недостатньо повними, оскільки вони нехтують фактом соціальної нерівності

Як неважко помітити, у багатьох із наведених визначень не береться до уваги що соціальна структура в кожному конкретному випадку її існування є вираженням соціально! нерівності. При читанні їх створюється враження, начебто термін соціальна структура - чисто технічний і описовий соціологічний термін, що ніяк не відображає соціальні битви за рівність і соціальну справедливість, які непокоять європейський світ уже не одне сторіччя. Насправді будь-який соціоструктурний аналіз і будь-який соціоструктурний опис завжди був і є описом систем соціальної нерівності.

Це твердження пояснюється зовсім не бажанням спровокувати чергову ідеологічну бурю. Необхідно враховувати, що нерівність індивідів і груп є споконвічною ознакою соціальної структури, тільки завдяки якій стає можливим її існування в системній якості; в іншому випадку — у випадку рівності чи тотожності складових елементів системи — просто не було би сенсу говорити про громадську організацію, про систему, структуру; мова могла йти просто про абстрактну безліч елементів. Тому в міркуваннях про соціальну структуру поняття соціальної нерівності виконує не тільки ідеологічну, а й важливу аналітичну функцію. Крім того, саме факт нерівності, як показує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури.

Вертикальні класифікації

Більшість авторів стверджує, що соціальна нерівність була завжди. Справді, нерівність людей є емпіричним фактом. Люди розрізняються за своїми смаками, за кольором волосся, за доходом, знанням, фактичною чи формальною освітою, віком, фізичною силою, сексуальною потенцією, за професією, за тим, володіють вони нерухомістю, землею чи засобами виробництва, і за безліччю інших ознак. Але не всі ці відмінності соціально значущі. Про соціальну нерівність можна говорити тільки тоді, коли відмінності людей з якихось з перелічених (чи не згаданих у цьому переліку) параметрів людської нерівності закріплено інституціонально і це стало базисним принципом класифікації людей.

Як вважає антрополог К. Едер, для того, щоб мати можливість говорити про соціальну нерівність, треба попередньо здійснити дві пізнавальні операції. Перша полягає втому, щоб піддати соціальний світ вертикальній класифікації, а друга — у тому, щоб цей вертикально класифікований світ, що складається з поділених на класи індивідуумів, оголосити відхиленням від ідеалу рівності. Тільки тоді нерівність буде усвідомлена, стане предметом наукового і суспільного дискурсу. Можна навіть сказати, що тоді нерівність почне існувати.

Цей, на перший погляд, простий опис походження отримує своє підтвердження в аналізі простих (тих, що раніше називали примітивними) і традиційних суспільств. Вертикальна класифікаціям така універсальна і характерна практично для всіх культур. Але в різних культурах у різні історичні епохи вона використовується, пояснюється й інтерпретується по-різному.

У простих суспільствах соціально значущими є такі якості людей, як належність до певного роду, стать і вік, шо відповідно трансформуються в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. Соціальні статуси мають аскриптивних характер. Аскриптивний (від англ. ascription- приписування) —термін, уведений Р. Лінтоном для позначення однієї з альтернатив соціальних орієнтацій, що складають опозицію приписування — досягнення (ascription — achievement). Про індивіда можна судити чи відповідно поводитися стосовно нього, орієнтуючись або на приписані йому якості (вік, стать, престиж, колір шкіри тощо), або на його реальну поведінку й успіхи (як представника професії, громадянина, платника податків). Ці поняття широко застосовуються для характеристики соціальних статусів, тобто як критерії стратифікації. При цьому передбачається, що соціальний статус особистості в розвинутих індустріальних суспільствах дедалі більше визначається її реальними успіхами (орієнтація на досягнення), ніж аскриптивними ознаками (приписування).

Едер приводить такий яскравий приклад. В одному австралійському племені чоловіки похилого віку мали право брати в дружини стільки дівчат, скільки вони могли собі дозволити. Щоб отримати привілейовану позицію в "системі розподілу жінок", молодим чоловікам доводилося чекати, поки вимруть старі. На практиці ця традиція призводила до того, що чоловіки досягали шлюбного віку в сорок років і пізніше. Тут належність до вікової групи була основою системи класоутворення. Зовнішній спостерігач (сучасний етнограф) міг би сказати, що така практика породжує соціальну нерівність між віковими класами. Слід зазначити, що самі представники племені не вбачали в цьому встановленні ніякої нерівності, а розглядали його просто як частину природного світового порядку.

Виникає запитання, чи справді в цьому випадку існує соціальна нерівність? Стверджувати, що в даному випадку взагалі немає нерівності, було б явно неправильно. Едер приходить до парадоксального висновку: тут існують соціальні класи людей, а отже, і об'єктивна нерівність. Однак вона оцінюється й інтерпретується не як соціальна нерівність, а як іманентний природі порядок. Інакше кажучи, незважаючи на наявність об'єктивної нерівності (у розглянутому випадку вікової) і соціальних класів, шо виникли на основі вертикальної класифікації, соціальна нерівність відсутня, оскільки вона не усвідомлена і не інтерпретована як така. Тому немає підстав для появи того, що в європейському інтелектуальному середовищі іменується дискурсом рівності. Таким чином, із двох згаданих вище когнітивних операцій зроблена перша, але не зроблена друга.

Звернімося до традиційного суспільства. Тут кількість ознак, що впливають на класоутворення, збільшується. Крім віку і статі, виникають класифікаційні лінії, засновані на поділі праці. Багато авторів думають, що й у "простих" суспільствах не тільки родинні, вікові. статеві відмінності відігравали роль критеріїв соціальної диференціації, але і відмінності, що випливають з поділу праці. Більш того ці відмінності розглядаються як основні і зумовлюючі соціальну еволюцію як наприклад, відмінність "збирачів, мисливців і хліборобів". Утім, існування землеробства як категорії поділу праці в простих суспільствах саме по собі сумнівне. Швидше за все, землеробство виникає при переході до традиційного типу суспільства. Крім того, зароджується станова структура, з'являються відмінності між селянами і ремісниками, між ремісниками і знаттю. Але і тут соціальна нерівність не є проблемою, тому що в цих суспільствах об'єктивна нерівність сприймається як частина божественного порядку. Принцип вертикальної класифікації інтерпретується як приватний прояв особливої теорії світового порядку, це теорія божественної ієрархії, яка у тому, що стосується соціальної сфери, втілилася в ієрархії станів і каст. Така (чи подібна) теорія характерна для всіх традиційних суспільств, де б вони не існували, зокрема вона яскраво виявлялася в європейському середньовіччі, коли на основі теорії