Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





"Критична історія технології" К

"Критична історія технології" К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки

Розробки екстерналістів багато в чому були стимульовані дослідженнями вчених, соціологічний аналіз яких базувався на матеріалістичному розумінні історії, розвиненому Марксом та Енгельсом. А своє перше концептуальне тлумачення ідея технології отримала у творах французького фізика та винахідника Р. А. Реомюра (1683—1757). Сам же термін "технологія" вперше вжито у 1772 p. И. Бекманом (1739—1811), німецьким вченим, автором праць з технології та економіки.

На початку 50-х років XIX ст. Маркс узявся за ґрунтовне вивчення історії техніки. Працюючи над цією тематикою, він проштудіював значну кількість публікацій. Зокрема, уважно прочитав три томи "Історії технології з часів зародження науки до кінця вісімнадцятого сторіччя" (Геттінген, 1807—18U) І. Г. Поппе, три томи "Технічного словника" (Прага, 1843—1844) А. Юра, п'ять томів "До історії винаходів" (Геттінген, 1782—1805) Й. Бекмана. До цього слід додати прослуханий ним у Лондонському геологічному інституті курс професора Р. Уїлліса (1800—1875), відомого англійського вченого, механіка, технолога та археолога.

Маркс мав намір присвятити критичному аналізу історії технології окрему працю, натомість підготовлені ним матеріали знайшли своє відображення у чернетках до "Капіталу" та у самому "Капіталі".

У "Капіталі" Маркс найчіткіше сформулював свій задум щодо критичної історії технології. Він писав, що критична історія технології могла б показати, як мало будь-який винахід (наприклад, XVIII ст.) належить тій чи тій окремій особі. Якщо Дарвін цікавився історією так званої природної технології, тобто утворенням рослинних та тваринних органів, які відіграють роль знарядь виробництва у житті рослин та тварин, то на таку саму увагу заслуговує також історія утворення продуктивних органів суспільної людини. Технологія розкриває активне ставлення людини до природи, безпосередній процес виробництва її життя, а водночас і суспільних умов життя, а також духовних уявлень, що випливають з останніх. Навіть будь-яка історія релігії, що абстрагується від цього матеріального базису, є некритичною. Звичайно, зазначав Маркс, набагато легше за допомогою аналізу знайти земне ядро туманних релігійних уявлень, ніж, навпаки, з наявних відносин реального життя вивести відповідні їм релігійні форми. Останній метод і є власне науковим, матеріалістичним методом.

Своє вчення про розвиток науки і техніки Маркс починає з історичного аналізу форм поділу праці. За його словами, підставою поділу праці є кооперація, тобто поділ праці — це специфічна форма кооперації. Генетично кооперація являє собою ту примітивну та найпростішу "клітинку", з якої виникають усі наступні, складніші й досконаліші форми співробітництва.

Первинна простота кооперації полягає у тій формі колективної взаємодії, де відсутній обмін результатами трудової діяльності, оскільки виконують не різні операції, а одну й ту саму, але у масовому масштабі. Сутністю простої кооперації є одночасність дій.

Необхідна умова кооперації — організація та управління, тобто наявність єдиного інтегратора та регулятора, що перебуває поза спільно-однотипною працею багатьох. Це новий різновид останньої — праця з нагляду.

Кооперація та праця з нагляду є свідченням відокремлення розумової праці, яка зароджувалася й прогресувала, від праці фізичної.

Наступна важлива форма поділу праці — відокремлення міста (промисловості та торгівлі) від села (землеробства). З цією формою поділу праці Маркс пов'язував більш інтенсивний розвиток виробничої та наукової діяльності людини. За його словами, вся економічна історія суспільства резюмована в русі протилежності міста і села.

За докапіталістичного способу виробництва землеробство більш продуктивне, ніж промисловість, яка являла собою радше кустарний промисел або, у кращому разі, його неякісно вдосконалений різновид, оскільки цей тип промисловості за певних конкретних умов спирається переважно не на сили природи, а на вельми обмежені фізичні можливості людини.

Перехід від природи як "організму" (землеробство) до природи як "механізму" (капіталістична промисловість) ознаменований тим, що велика промисловість починає розвиватися на наукових засадах (наукова механіка), без чого немислиме інтенсивне підвищення продуктивності праці.

З наростанням та поглибленням поділу праці посилюється роль організаторів виробництва та його науково-технічних знавців. Капіталіст, звільнений від необхідності власної фізичної праці, зосереджує свою енергію на підвищенні продуктивності фізичної праці робітників. Це зумовлює розширення сфер організаційно-управлінських та науково-технічних знань, що сприяє ефективності трудової діяльності в системі капіталістичного промислового виробництва.

Від огляду соціально-історичних передумов розвитку науки та техніки Маркс переходить до більш детального аналізу їхньої генези.

Середньовічний купець, відзначає Маркс, — це переважно передавальних товарів, вироблених міськими цехами або селянами. З часом торговельний капітал купая перетворюється на промисловий, зберігаючи за собою лише формально попередні функції. Об'єктивно купець перетворюється на творця мануфактури, яка вступає у дедалі глибший конфлікт із середньовічними цехами.

У процесі розвитку капіталістичної економіки суспільні риси праці відчужуються й тим самим позбавляються свого суб'єктивно-людського змісту. Праця дедалі більше автоматизується, а живе людське співробітництво перетворюється на машинну кооперацію. Енергію людської суб'єктивності привласнює капітал, оскільки капітал може існувати тільки за рахунок розширення діапазону людських потреб. Він змушений розширювати й поглиблювати ці потреби й бути у певному розумінні активним суб'єктом (агентом), який за допомогою науки відкриває в явищах та процесах об'єктивної дійсності нові споживчі цінності. Тому за капіталізму сили природи та наука протистоять людині як сили капіталу, точніше, сили природи та наука являють собою відчужувані продукти праці як складові капіталу. Капіталістові як персоніфікованому капіталу може бути байдужим технічний устрій машини, натомість він твердо знає, що машина — це реалізована наука, здійснена наукова думка, яка за допомогою машини протистоїть робітникам як капітал.

Кількісне та якісне розширення сфери споживання передбачає дослідження природи не безкорисливе, а з метою відкриття нових споживчо корисних властивостей речей, нових різновидів технічної обробки природних предметів, за допомогою якої (обробки) цим предметам надають нової споживчої вартості. Саме звідси веде свій родовід бурхливий розвиток природознавства Нового часу.

Прогресуючий поділ праці супроводжують диференціація та спрощення знарядь праці. З поєднання диференційованих та спрощених знарядь праці згодом виникають машини, оскільки головним принципом застосування машин є заміна кваліфікованої, складної праці простою працею. Завдяки застосуванню машин сили природи (вода, вітер тощо) перетворюються на потенціал суспільної праці.

Розвиток машини пов'язаний з розвитком системи машин. Ця система неможлива за відсутності вихідної рушійної сили та супутніх їй первинних двигунів, тобто таких двигунів, які перетворюють вихідну рушійну силу відповідно до потреби окремих машин. У розвиткові та функціонуванні системи машин вихідною рушійною силою стає паровий двигун.

Система машин постійно потребує дедалі більшої кількості енергії та точного її дозування. Відповідно до цього зростає необхідність дотримання математичної точності у процесі інженерних розробок та матеріальної реалізації їх у промисловому виробництві. Досягти такої точності при реалізації технічних проектів глобального характеру практично неможливо без застосування автоматичних машин для створення машин ще точніших та таких, що функціонують ритмічніше. Здійснення таких проектів немислиме за ручної праці, нехай навіть дуже кваліфікованої.

Процес капіталообігу — це свого роду внутрішній спонукальний мотив системно механізованої трудової діяльності. Капітал, що активно функціонує, вносячи зміни за допомогою механізованої промисловості у середовище, в якому живе суспільство, водночас зазнає зворотного впливу, змінюючись, відновлюючись та розвиваючись. Саме це мав на увазі Маркс, коли говорив, що праця у системі капіталістичного виробництва постає як сила самозбереження капіталу. Найефективнішою для такого самозбереження є праця, втілена у системі автоматично діючих машин. У цій системі жива працююча людина стає суб'єктом простої машинної праці, вона виконує допоміжні операції, обслуговуючи працюючу машину, і, по суті, перетворюється на підсобного робітника.

Поділ праці у цій ситуації стосується не стільки живої робочої сили, скільки спеціалізованих машин.

Масове виробництво, що підпорядковує процесові виробництва сили природи, які не є продуктами людської праці, сприяє зменшенню вартості одиниці товару. Таким чином, кожне наукове відкриття, яке підпорядковує сили природи людині, є істотним внеском у ефективне функціонування капіталу, завдяки чому наука стає необхідною функцією процесу виробництва. Як відзначав Маркс, тільки капіталістичний спосіб виробництва вперше ставить природознавство на службу процесові широкомасштабного виробництва, яке, у свою чергу, налає більше можливостей для теоретичного вивчення природи.

Зрозуміло, капітал не створює науки, але він активно привласнює та застосовує її знання для потреб промислового виробництва й протиставляє її цінність цінності живої робітничої праці. Не створюючи науки, капітал, проте, створює підґрунтя для її бурхливого розвитку, особливо природознавства, яке є засадовим для будь-якого наукового знання.

Таким чином, разом з поширенням капіталістичного виробництва науковий чинник уперше починають свідомо культивувати, фінансувати та розвивати.

Початок капіталістичної доби Маркс відносить до XVI ст., зауважуючи при цьому, що перші зародки капіталістичного виробництва зустрічаються в окремих середземноморських містах XIV—XV ст. Саме у цей перехідний період починає складатися мануфактура як виробнича основа майбутнього капіталістичного суспільства.

За умов цехової спеціалізації ремісники не були відособлені від засобів виробництва. Мануфактурне виробництво базується на відособленні засобів виробництва як капіталу, що протистоїть робітникові. Мануфактурний поділ праці — характерний продукт капіталістичного способу виробництва.

Поділ праці за умов


Сторінки: 1 2 3