Капіталістичний поділ праці вже на етапі мануфактурного виробництва призводить до того, що духовні моменти матеріального виробництва протистоять робітникам у вигляді чужої власності, що панує над ними як безумовна сила. Цей процес відчуження фізичних та духовних здібностей людини завершується у великій промисловості, яка відокремлює науку як самостійну потенцію виробництва від праці й змушує її слугувати капіталові. На підтвердження цього Маркс наводить слова ірландського економіста В. Томпсона (1785— J833) про те, що за умов капіталістичного виробництва людина науки відокремлює себе від робітника прірвою, в результаті чого пізнання стає знаряддям, ворожим праці робітника. Подібні думки ще раніше висловив відомий шотландський історик, філософ та соціолог А. Фергюсон (1723—1816), "Нарис історії громадянського суспільства" якого часто цитує Маркс. Фергюсон відзначав, що мануфактури процвітають там, де найбільше придушене духовне життя. Тому майстерні можна розглядати як свого роду машини, частинами яких є люди.

До головних форм мануфактури Маркс відносить гетерогенну (грецьк. heterogenes від грецьк. heteros — інший + genes — народжений', неоднорідний за складом) та органічну. Цей подвійний характер мануфактури визначений природою продукту, отримуваного або суто механічним поєднанням самостійних продуктів, або низкою послідовно пов'язаних між собою процесів та маніпуляцій. Як класичний приклад гетерогенної мануфактури Маркс наводить виробництво годинників. При цьому він акцентує увагу на годинниках як на перших автоматах, використовуваних з практичною метою. Не підлягає сумніву, пише він, що у XVIII ст. годинники вперше навели на думку застосувати автомати у виробництві.

Випереджаючи висловлювання істориків науки та техніки XX ст. (Цільзель, Бернал та ін.), Маркс підкреслював, що конструювання годинників грунтується на поєднанні напівхудожнього ремесла з науковою теорією. Посилаючись на німецьких письменників XVI ст., Маркс називає цей тип ремесла "науковим (нецеховим) ремеслом".

Порівнюючи мануфактурне та фабрично-промислове виробництво, Маркс відмітною рисою мануфактури називає використання робочої сили, а великої промисловості використання засобів праці. Тому той, хто хоче осмислити загальні закономірності переходу від ремісничого виробництва до мануфактурного, а від нього — до фабрично-промислового, повинен передусім дослідити, яким чином засіб праці із знаряддя перетворюється на машину або чим відрізняється машина від ремісничого інструменту.

Зробивши ці зауваження, Маркс одразу ж піддає гострій критиці уявлення про те, що знаряддя — це проста машина, а машина — це складне знаряддя. Крім цього, критику спрямовано також на адресу тих, хто вбачає відмінність між знаряддям та машиною у характері рушійної сили. Наприклад, знаряддя приводить у рух людина, а машину — сили природи (тварина, вода, вітер тощо). Але тоді, іронічно зауважує Маркс, запряжений биками плуг був би машиною, а круглов'язальний верстат Клауссена, який приводиться у рух рукою одного робітника і який робить 96000 петель на хвилину, був би простим знаряддям. Мало того, один і той самий ткацький верстат був би знаряддям, якби його приводила в дію рука, та машиною, якби його приводила в дію пара. Але за Марксом, у цьому разі суть справи полягає не в заміні ноги чи руки водою, парою, силою вітру тощо, а у зміні пронесу виробництва, у витісненні робітника зі сфери безпосередньої обробки, безпосереднього впливу на матеріал. Тому про промислову революцію ми маємо право говорити тільки тоді, коли механізм застосовують там, де з давніх-давен для отримання кінцевого продукту була потрібна робота людини. Інакше кажучи, промислова революція починається із застосування механізмів там, де людина не діє від самого початку як якась проста сила. Маркс виокремлює такі структурні характеристики машини:

(1) машини-двигуни (водяне колесо, крило вітряка, парова машина тощо);

(2) передавальні механізми (махове колесо, шестерні, передавальні паси тощо);

(3) машини-знаряддя (робочі машини), які доцільно змінюють предмет праці.

Треба відзначити, що Маркс не дає визначення машини, хоча певні начерки нового підходу до розуміння машин в його творах знайти можна. Так, наприклад, він указує на те, що за умов, коли наука має тенденцію до перетворення на безпосередню продуктивну силу, машини являтимуть собою створені людською рукою органи людського мозку.

За словами Енгельса, до доби буржуазного будівництва наука була чим завгодно, але тільки не наукою у власному розумінні слова. У зв'язку з цим дуже характерною є оцінка Енгельсом науки, заломлена крізь призму ставлення до техніки. Згідно з Енгельсом, у співвідношенні науки та техніки генетично першою є техніка, тобто на певному етапі історичного розвитку людського суспільства наука значно більшою мірою залежить від стану та потреб техніки. Якщо у суспільства, писав він, з'являється нагальна технічна потреба, то це просуває науку вперед сильніше, ніж десяток університетів. При цьому Енгельс посилається на виникнення гідростатики як реакції у відповідь на потребу регулювати гірські потоки в Італії у XVI—XVII ст.

У питанні про взаємозв'язок науки та техніки, про час та умови виникнення сучасної науки Енгельс, як і Маркс, звертається до вивчення форм поділу праці. Аналіз форм праці, що історично виникають, дає змогу, згідно з Енгельсом, розібратися в тому, як суспільство породжує необхідні для його життєзабезпечення функції, із здійсненням яких пов'язана поява певних соціальних груп, які виконують спеціалізовані різновиди трудової діяльності.

Після незавершених намагань Маркса написати критичну історію технології найцікавіша спроба таких досліджень репрезентована у працях відомого французького археолога, історика та етнолога А. Леруа-Гурана (1911 — 1986), автора багатотомного твору "Еволюція та техніка". За словами Леруа-Гурана, серед етнологічних дисциплін технологія є особливо важливим відгалуженням, оскільки тільки вона показує тотальну неперервність людського досвіду у часі.

Базовими для історичного розгляду технічної еволюції є у Леруа-Гурана поняття "тенденція" та "факт". Тенденція, вважає вчений, має характер неминучий, прямолінійний. Тенденція спонукає камінь, стиснений у руці, здобути для себе держак, а дві жердини, на яких тягнуть тюк з вантажем, оснастити колесами. Наявність каміння породжує мури, а зведення мурів викликає до життя важелі й талі. Колесо має своїм наслідком появу держака, приводних пасів тощо. На фунті тенденцій можливі різноманітні форми поширень та запозичень.

На противагу тенденції факт є чимось непередбачуваним. Факт — це зіткнення тенденцій та тисяч збігів середовища. Факт є унікальним. Факт — це не всталений компроміс між тенденцією та середовищем. Наприклад, не існує тенденції "кузня", але є факт, який вважається універсальним тією мірою, якою мінімум простих тенденцій є пов'язаним з виробництвом металургійної індустрії.

Не менш важливими для Леруа-Гурана є поняття "зовнішнє середовище" та "внутрішнє середовище". Різновидом поняття "внутрішнє середовище" є поняття "технічне середовище".

Під "зовнішнім середовищем" розуміють усе те, що оточує людину (увесь природний комплекс). На думку Лсруа-Гурана, це поняття слід також поширити на деякі матеріальні свідчення культурної життєдіяльності людського суспільства й навіть на ідеї, які можуть надходити від інших (зовнішніх) соціальних груп. Під "внутрішнім середовищем" розуміють те, що у кожний момент часу властиве тій конкретній людській групі, до якої вписано людського індивідуума.

Згідно з Леруа-Гураном, джерело технічного та наукового прогресу розташоване у тій частині внутрішнього середовища, яка зафіксована терміном "технічне середовище". Технічне середовище можна уявляти як складовий елемент, що збагачується попередніми елементами (винаходами) і є фундаментом для наступних нововведень.

У XX ст. сформувалася й остаточно утвердилася у своїх правах філософія технології, яка, на думку американського вченого Ф. Ферре, стала відносно новим напрямом у загальному контексті філософських досліджень, пов'язаних з філософією та соціологією науки. При цьому Ферре явно помилково вважає, що окремі праці з цієї тематики датовано останньою чвертю XIX ст., оскільки задовго до Маркса цю тематику вже грунтовно розробляли у річищі тих чи тих філософських традицій (німецька, англійська, французька).

На початку XX ст. дослідження з філософії та соціології техніки, включаючи її технологічний аспект, інтенсивно здійснювали радянські вчені X. І. Гарбер, К. Р. Мегрелідзе та ін. Наприклад, Гарбер у публікації "Гносеологія та техніка" (Москва, 1935) відзначав, що у сучасній йому літературі важко знайти однозначну й більш-менш конструктивну відповідь на питання про сутність техніки та технології. Здійснюючи критичний аналіз існуючих поглядів на природу техніки, Гарбер доходить висновку, що технічна діяльність є вихідною та вирішальною формою людської практики на відміну від природознавства, де ми маємо справу переважно з теоретичним ставленням до природи.

Згідно зі слушним зауваженням Гарбера, знаряддя праці самі по собі ще не утворюють техніки, оскільки сутність техніки — це сутність знаряддєвої діяльності людини за особливих соціально-історичних та культурних умов, які відчужують функції примітивних знарядь праці у складну систему багатьох елементарних виробничих функцій. У зв'язку з цим він стверджує, що знаряддя праці передують машинам, але машини як цілісні системи складних матеріальних взаємодій не розкладаються на окремі самобутні знаряддя праці. Чим зумовлений процес перетворення знаряддя праці на машину? Гарбер