Кожний метод збирання даних, у тому числі соціологічний метод спостереження, та метод їх аналізу тематизує та підкреслює певний аспект реальності. Для абсолютно точного вибору цього аспекту немає алгоритмічних правил. Дослідження та отримані результати стають осмисленими тільки у певних рамках та з певної точки зору. Неправильна інтерпретація смислових рамок також веде до артефактів.

Артефакт, як і метафора, виникає тоді, коли рамки співвіднесення смислу перешкоджають правильній інтерпретації результатів наукових досліджень. З цього приводу професор соціології Торонтського університету (Канада) Б. Ериксон писав, що більшість соціальних досліджень пояснює індивідуальні установки з точки зору особистих якостей людини. Наприклад, численні дослідження процедури виборів пов'язують прихильність до тієї чи тієї партії з рівнем доходів, зі статтю респондентів тощо. Витоки подібного підходу полягають у неправильній постановці самої проблеми. По-перше, предметом дослідження громадської думки має бути не окрема людина, а соціальна система. По-друге, справжнім предметом аналізу та пояснення має бути не індивідуальна установка, а рівень злагоди між людьми у рамках певної соціальної структури.

Вчені у рамках своєї дисципліни утверджують специфічну реальність і здійснюють відповідний цій реальності експеримент, безпосередніми або побічними результатами якого можуть стати артефакти, тобто факти, які нам бажано мати як вірогідні, але які не завжди є достатнім підтвердженням перевірюваної гіпотези й несуть на собі відбиток чогось штучного, суб'єктивного.

Споживачі соціологічної інформації повинні мати на увазі, ще певна інформація не завжди вірогідна. Це можна пояснити не тільки помилками у формулюванні вихідної гіпотези, відповідно до якої розробляють, наприклад, анкети. Треба пам'ятати і про присутність у світі, в якому живуть соціологи, величезної кількості артефактів (політичних, ідеологічних, релігійних, етичних тощо), які так чи так впливають на нашу поведінку, вподобання, симпатії, антипатії тощо. Тому вивчення артефактів є одним з важливих завдань соціології.

Соціологічний експеримент

З деякими застереженнями до способу спостереження у соціології та соціальній психології можна віднести так званий метод експериментального спостереження, який має на увазі мінімальне втручання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту й максимально можливе врахування своїх власних ціннісних та соціально-психологічних установок. Соціологічний експеримент належить до важких методів збирання інформації. Головна його мета, як і експерименту взагалі, полягає у перевірці відповідних гіпотез. Соціологічні експерименти найкраще проводити за відносно однорідних умов, спочатку у невеликих групах. Загальна схема експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору експериментальної групи або груп простежити за спеціально створених експериментальних умов напрям, величину та усталеність зміни характеристик, які цікавлять дослідника і які можуть бути визначені як контрольні. Експерименти розрізняють як за характером експериментальної ситуації, так і за раціональною послідовністю доведення дослідницької гіпотези.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяють на польові та лабораторні. У польовому експерименті група перебуває у природних умовах свого звичного функціонування (скажімо, студенти на семінарських заняттях). При цьому члени групи можуть бути або поінформовані, або не поінформовані про свою участь в експерименті.

У лабораторному експерименті ситуацію, а часто-густо й самі експериментальні групи формують штучно. Тому члени групи, як правило, поінформовані про експеримент.

У польовому та лабораторному експериментах як додаткові методи збирання інформації можуть бути використані опитування та спостереження, результати яких коригують дослідницьку діяльність.

За раціональною послідовністю доведення дослідницьких гіпотез розрізняють лінійні та паралельні експерименти.

Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка є і контрольною, і експериментальною. Це означає, що до початку експерименту фіксують усі контрольні, факторні (які вводить або змінює сам дослідник) та нейтральні (які немовби не беруть участі в експерименті) характеристики групи. Після цього змінюють факторні характеристики групи (та/або умови її функціонування), а потім по завершенні певного часу знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві групи — контрольна та експериментальна. Вони мають бути ідентичними за всіма контрольними та нейтральними характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними впродовж усього експерименту, натомість характеристики експериментальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики двох груп порівнюють і роблять висновок про причини та величину змін, що відбулися.

Успішне проведення такого роду експериментів значною мірою залежить від правильного добору його учасників. У прикладній соціології для формування експериментальних груп використовують: (1) метод попарного добору, (2) метод структурної ідентифікації та (3) метод випадкового добору. Застосування того чи іншого методу добору залежить від планованого експерименту.

Метод попарного добору використовують переважно у паралельному експерименті. Суть цього методу полягає в тому, що з генеральної сукупності відбирають дві групи, ідентичні за нейтральними та контрольними характеристиками.

Метод структурної ідентифікації може бути використаний як у паралельному, так і в лінійному експерименті. Для лінійного експерименту добір групи здійснюють способом квотної вибірки, щоб група являла собою мікромодель генеральної сукупності за нейтральними та контрольними характеристиками. У паралельному експерименті за тими самими характеристиками вирівнюють структури експериментальної та контрольної груп.

Метод випадкового добору ідентичний методу ймовірнісної вибірки із заздалегідь заданим обсягом. Зазвичай цей метод використовують у польових експериментах за численності експериментальних груп.

Висновки

1 Методика та техніка сучасної прикладної соціології спираються на певний теоретичний базис, без знання якого неможливе кваліфіковане проведення конкретних досліджень та узагальнення отриманих результатів. Необхідно враховувати й те, що предметна царина дослідження висуває свої специфічні вимоги до технічного інструментарію (власне соціологічного або запозиченого з інших наук). Тому треба вміти поєднувати знання певної галузі соціології зі знаннями загальнонаукового методологічного характеру, які підказують, якими принципами слід керуватися при переході від однієї наукової дисципліни до іншої або з одного рівня наукового пізнання на інший.

2 Соціологічна робота з експертами потребує використання різних методів та процедур, вибір яких визначено цілями та завданнями дослідження. Серед соціальних замовлень щодо експертизи переважають замовлення, пов'язані з прогнозами соціально-економічного розвитку та управлінням процесами цього розвитку. Природно, що останнє пов'язане з великою відповідальністю, оскільки соціологи так чи так впливають на прийняття важливих для соціальних груп та суспільства загалом рішень.

3 Сьогодні найперспективнішими з проблематики експертного аналізу є соціологічні дослідження у галузі пізнавальної (когнітивної) інженерії, пов'язані з розробкою та створенням комп'ютерних "експертних систем", які, як свідчить практика, дають змогу використовувати знання професіоналів (експертів) для оперативного й дуже ефективного розв'язання соціальних та науково-технічних завдань. Але для цього соціологи повинні оволодіти новими методами та навичками роботи з комп'ютерними програмами, попередньо засвоївши необхідний обсяг логіко-математичних знань.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.