Класична соціологія XIX ст.

План

1. Виникнення та розвиток соціології як самостійної науки. Натуралізм О. Конта
2. Органістична школа Г. Спенсера
3. Соціальний дарвінізм
4. Расовоантропологічна школа
5. Географічна школа в соціології

Виникнення та розвиток соціології як самостійної науки. Натуралізм О. Конта

Соціальні пізнання попередніх епох (Античності, Середньовіччя, Нового часу) створили якісно нові умови для подальшого власного розвитку в XIX ст. Тому виділення соціології в самостійну науку не було випадковим. Воно було підготовлено всім попереднім розвитком людства: соціально-політичним, економічним та духовним. Подальші соціальні потреби зумовили розгортання різноманітних соціальних досліджень, наукове оформлення яких було підготовлене досягненнями всіх галузей науки та докорінними змінами в соціальній свідомості. Цьому сприяли: математичні знання, розвиток статистики, політекономія. З новими прогресивними потребами молодої буржуазії міцніла ідея можливості передбачати розвиток соціальних подій, прогнозування.

Виникнення соціології як науки - досить неординарний та багатофакторний процес. Іноді її чинники хоч взаємодоповнюють один одного, однак спільного мають досить мало. З одного боку, вже згадувані напрацювання філософів та суспільствознавців, широке розповсюдження емпіричних соціальних обстежень, статистичні дослідження, застосування математичних методів обчислення формували, інтегрували зародження соціології. З іншого боку, на тлі дивовижних досягнень природничих наук абстрактні умоглядні побудови соціальної філософії та філософії історії остаточно знецінилися. Традиційні методології дослідження суспільних явищ перебували у глибокій кризі.

Ще одним суттєвим моментом у складній мозаїці "сценарію" появи соціології стали радикальні трансформаційні процеси глобального характеру, що дедалі частіше і динамічніше проявлялися в період

XVI-XX ст. – епохи зародження, розвитку (з усіма проявами як розквіту, так і занепаду) капіталістичного укладу життя, в його трансформації в усіх формах - від раннього до сучасного ("постіндустріального", "інформаційного", "постмодерного"). В даному контексті поняття "капіталізм", "уклад життя" асоціюється з поняттям "суспільство". З цієї точки зору вчені іноді розглядають і виникнення соціології - як своєрідну відповідь на виклик часу. Можливо, саме це і дало підставу видатному англійському соціологові, нашому сучасникові Е. Гідденсу визначити соціологію як науку про соціальні інститути саме індустріальних (сучасних) суспільств. Можливо також, що поява певних історичних факторів могла зумовити "умовну" появу соціології як науки про соціальні інституції рабовласницької епохи, чи як постіндустріального, постмодерного суспільства. Історія розпорядилася саме так, що точкою відліку щодо розгляду чи аналізу суспільства (від історичних його форм до сьогодення через відповідні пронаукові суспільствознавчі критерії) - стала епоха розвитку капіталістичних відносин. Можливо, такого роду трансформаційні процеси і накопичення наукових знань стали тією ланкою, якої бракувало (не вистачало), яка не стільки стимулювала, скільки кульмінувала "завершення" минулого досвіду і початок генерації нової системи наукових поглядів, появу та розвиток соціології.

Чітке усвідомлення вченими (філософами, істориками) того, що історія - це продукт людської діяльності, приводило до розуміння людини та суспільства як особливих феноменів. Суспільство вже не розглядалося як свого роду сукупність соціальних атомів, котрі існують автономно щодо один до одного. І людина, і суспільство перебувають у тісному "невидимому" взаємозв'язку, при якому розвиток окремих людей передує розвитку суспільства (О. Конт, Ф. Вольтер, Ж. Руссо). Та й у формуванні особистості вирішальна роль належить суспільству (П. Гольбах, К. Гельвецій).

Свого часу розвиток природознавства свідчив про певну спільність між органічним та неорганічним світом. Подальшою вимогою стало продовження пошуків спільного між біологічним та соціальним, і природознавство стає орієнтиром для розуміння соціальної групи. Першим, хто відчув і виразив ці ідеї, був французький утопіст-соціаліст Клод А. Сен-Сімон (1760-1825). Наукова думка, усвідомлюючи безплідність тогочасної філософії, все більш надавала перевагу позитивному (реальному) знанню. Сен-Сімон виступає з вимогою надати науці про людину позитивного змісту, ґрунтуючи її на спостереженні та використовуючи природознавчу методологію.

К. А. Сен-Сімон розпочинає свій позитивізм зі створення класифікації наук, де науку про людину він визначає як "соціальну фізику".

Новизна його ідей базувалася на таких правилах-постулатах:

¦ пріоритет спостереження в соціальній науці;

¦ орієнтація на точні методи природознавства;

¦ фіксація і опис явищ ("як, а не чому відбувається явище").

Стосовно окремої науки про людину позитивізм передбачав також:

¦ бачення суспільства як специфічного наукового предмета і необхідність науки про людину як самостійної галузі;

¦ введення методів спостереження і точної фіксації явищ;

¦ розгляд суспільства в системі взаємозв'язків із природою.

На цьому етапі розпочався відрахунок "нового часу" науки про суспільство. Позитивізм виступав не тільки "методом", "інструментом" вивчення суспільних відносин, а перш за все базовою платформою розуміння сутності людини та суспільства.

У 30-х роках XIX ст. французький філософ Огюст Копт (1798-1857) обґрунтовує принципи позитивізму як філософського напряму. Він увійшов в історію як засновник філософії позитивізму та соціології. О. Конт вперше вводить поняття "соціологія", розробляє систему соціологічного знання, окреслює його предмет, структуру, методи та можливості.

Під час обґрунтування нової науки він прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, сформулювати її основні закони. Для цього він робить спробу класифікувати науки. Першим критерієм класифікації був поділ наук на дві категорії: теоретичні і конкретні (йдучи "від загального до конкретного"). Надалі він (згідно з власною логікою) конструює власну ієрархію наук: математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, соціологія. Соціологія, за Контом, - це абстрактна наука про людину (хоча і ґрунтується на біології), яка передбачає розгалуження на більш конкретні науки, що досліджують окремі форми та елементи суспільства.

У системі соціології він виділяє два розділи: "соціальну статику", що вивчає умови існування та функціонування суспільства, та "соціальну динаміку", що досліджує закони розвитку та зміни суспільства. Соціальна статика, за Контом, це щось на зразок анатомії суспільства, теорія суспільного порядку, організації, структури суспільства. А соціальна динаміка - теорія суспільного розвитку. Конт поставив і вирішив проблему функціонування та розвитку суспільства як цілісного соціального організму. Згідно з його поглядами, суспільство визначає розвиток та діяльність всіх складових його суб'єктів - чи то особистість, чи то клас.

Вчений порівнював суспільство з живим організмом, який має різні органи, що виконують свої специфічні функції. Анатомічно розділяючи суспільство на окремі структурні елементи, інституції, О. Конт особливо окреслює сім'ю, державу та релігію як найважливіші рольові елементи, що забезпечують єдність суспільства і всього людства. Він вважав, що саме сім'я, а не окремий індивід є складовою суспільства, в якому егоїстично-особистісні задатки "людини-потвори" трансформуються у неегоїстичні "соціальні" задатки.

О. Конт звертав свої погляди і на закономірний прогресивний характер розвитку суспільства. Головний зміст суспільного розвитку, на його думку, становить інтелектуальна еволюція людства, еволюція його свідомості. Первинність свідомості людей та її вплив на розвиток суспільства - висхідний принцип Конта як філософа та соціолога. При цьому особливу роль він відводить науці як вищому прояву інтелектуальної еволюції.

Центральною ланкою філософсько-соціологічних поглядів О. Конта є відкритий ним "великий основний закон інтелектуальної еволюції людства". Згідно з цим законом, пізнавальна діяльність людей і в цілому їхня суспільна свідомість пройшла три стадії розвитку: теологічну (божественну), метафізичну та позитивну. На теологічній стадії людський розум у кожному явищі природи та суспільного життя вбачав дію надприродних сил. Це - свого роду фетишистський прояв релігійно-міфологічного світогляду. На метафізичній стадії, за Контом, людська свідомість оперує не уявленнями, а поняттями, які відображають реальні процеси зовнішнього світу. Однак у зв'язку із слабким розвитком науки ці поняття були досить-таки абстрактними. Так, в якості загальної сутності, джерелом всіх тілесних та духовних явищ вбачався "космос", "матерія", "дух". Як бачимо, на цьому рівні відбувалося руйнування старих вірувань, пошуки істинних першопричин, а місце бога посіла природа. Але і на цій стадії людство не отримало вичерпної картини природних та соціальних явищ.

На позитивній стадії людська свідомість у своїх судженнях та висновках прив'язана, як правило, до наукових спостережень. На цій стадії відбувається процес виникнення наукового менталітету, формування наукового розуміння природи та суспільства. Теологічний та метафізичний підходи до розуміння світу чимдалі трансформувалися під впливом дослідження його законів.

О. Конт не залишив поза увагою і методологічні проблеми нової науки. Досліджуючи проблеми знаходження, систематизації та .застосування фактів соціального життя, він запропонував кілька дослідницьких принципів, які сформулював як чотири методи соціології як науки: спостереження, експеримент, порівняння, історичний аналіз, – котрі й до сьогодні вважаються базовими методами в багатьох "просуспільних науках".

Метод спостереження, за Контом, є головним для соціології. Опис "соціальних фактів" виступає своєрідним нарізним взірцем позитивізму, який розвивали всі послідовники цієї традиції. Спираючись на об'єктивні дані, соціологія позбавлятиметься таким чином позанаукових спекуляцій. Експериментальний метод полягає у вивченні процесів змін під дією спеціально створених для таких цілей умов. Порівняльний метод полягає у зіставленні подібних або відмінних, минулих чи можливих елементів різних суспільних форм для з'ясування фундаментальних рис соціального світу, порівняння різних форм, циклів, рівнів життєдіяльності спільнот для виведення певних закономірностей, законів їхнього існування. Найбільш специфічними для соціології, за твердженням О. Конта, є історичний метод.