Кар'єра і соціальна мобільність

Термін "кар'єра" (від французького саrrіеrе — віз та італійського camera — біг, життєвий шлях) ввійшов до наукового вжитку з повсякденної свідомості. У загальному розумінні він означає успішне просування в галузі суспільної, службової, наукової та іншої діяльності. Словник російської мови С. І. Ожегова трактує кар'єру як "шлях до успіхів, значного становища в суспільстві, на службовій ниві, а також саме досягнення такого становища".

Вкажемо на деякі характерні ознаки терміна, що зберегли своє значення у науковому розумінні кар'єри. Насамперед, у загальних визначеннях терміна наявна ознака успіху ("успішне просування", "шлях до успіхів") та результат його досягнення. Звернемо увагу на те, що ця, на наш погляд, істотна ознака кар'єри в багатьох наукових публікаціях не знаходила дотепер належного висвітлення.

Крім того, важливим є розуміння кар'єри, з одного боку, як процесу, а з другого — як результату, певного підсумку цього процесу.

Ще однією цікавою особливістю є зв'язок поняття "кар'єра" з терміном "кар'єр" у значенні "найшвидший галоп", тобто стрибкоподібний асиметричний вид руху коня. Погодьтеся, що стрибкоподібність та асиметричність описують дуже важливі сторони сучасної кар'єри.

Наголосимо й на такій специфічній характеристиці, як охоплення цим терміном досягнення успіху в широкому діапазоні сфер діяльності: як службової, наукової, так і суспільної та інших.

Нарешті, зазначимо невипадкове, на наш погляд, розміщення терміна "кар'єра" в одному гнізді з терміном "кар'єризм", котрий трактується як гонитва за успіхом, "зумовлена прагненням до особистого благополуччя" і, відповідно, "в особистих інтересах". Негативний відтінок на всі споріднені терміни підсилюється в роз'ясненні терміна "кар'єрист" — людина, уражена кар'єризмом, що ставить турботу про свою кар'єру та особисті успіхи вище від інтересів суспільної справи. На жаль, стереотип "осудження особистих успіхів" як плід викривленої, заідеологізованої повсякденної свідомості закріпився й у наукових поглядах вітчизняних учених. Так, у довіднику з соціального управління середини 80-х років кар'єризм трактується як "негативне соціальне явище", яке полягає в підпорядкуванні особистості, її професійної діяльності вузько егоїстичним, прагматичним цілям . А відомий соціолог Т. 1. Заславська в одній із перших соціологічних праць, присвячених питанням трудової мобільності, стверджувала в середині 70-х років, що "розглядати вертикальну трудову мобільність (тобто трудову кар'єру. — М. Л.) як результат добровільних рішень працівників, очевидно, неправильно". Подібні стереотипи відволікали дослідження від реальних механізмів здійснення і управління кар'єрою, затримували розвиток досліджень цього феномена.

У науковій літературі термін "кар'єра" вживається в широкому та вузькому розумінні. Широке тлумачення кар'єри як загальної схеми життя, що складається з низки епізодів і подій, охоплює не тільки просування життєвим шляхом, а й усі значні зміни на ньому. У вузькому розумінні соціологи визначають кар'єру як "передбачуваний шлях сходами бюрократії".

В останньому розумінні розглядає кар'єру і група новосибірських соціологів —- як сукупність займаних людиною місць, визначених за ранговою шкалою. У більшості визначень кар'єра представлена у вигляді схеми переміщення індивідів з нижчих суспільних позицій на вищі. Польський соціолог Я. Щепанський вважає, що, досліджуючи проблему кар'єри, "насамперед ми стикаємося з мобільністю індивідів, яка полягає в проходженні певних щаблів у будь-якій ієрархічній системі, яке ми називаємо особистою кар'єрою". До розуміння кар'єри він залучає проходження індивідом ієрархічних сходинок "престижу", "доходу", "влади" та ін.

Не можна не помітити при цьому зайвого звужування розуміння кар'єри, коли вона трактується лише як просування працівника в результаті росту його освітнього рівня, кваліфікації, а також нагромадження досвіду до більш складної праці. Подібне трактування кар'єри немовби маскувало, приховувало наявність ієрархічної соціальної структури радянського суспільства, відволікало увагу людей від породження авторитарного режиму — номенклатурної кар'єри.

Водночас варто визнати, що вже в середині 60-х років друкуються прогресивні соціологічні праці зарубіжних авторів з питань дослідження кар'єри. Так, Еверетт Х'юз у праці "Дослідження занять" пише: "Ми живемо в епоху стрімких змін, а це означає, що змінюються також і кар'єра, й несподівані повороти кар'єр. Усе це надає дослідженню кар'єр, а також інших аспектів занять і роботи певну актуальність і привабливість, що вдало поєднуються з глибоким значенням цього дослідження для з'ясування соціальних і соціально-психологічних процесів".

У соціологічній літературі останніх років закріпилося тлумачення кар'єри як просування людини щаблями виробничої, майнової, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії, розгляд її як послідовності занять, виконуваних індивідом протягом його трудового життя.

Термін "трудова кар'єра" розуміють у нашій літературі як у широкому, так і в вузькому змісті. Широке розуміння ототожнює трудову кар'єру з індивідуальним трудовим шляхом працівника, тобто переліком усіх займаних ним робочих місць і вказівкою часу перебування на кожному. Вузьке (а разом з тим і змістовне) розуміння трудової кар'єри пов'язане з уявленням про узагальнену модель шляху, пройденого працівником не між конкретними місцями, а між групами вертикально ієрархізованих місць, які розрізняються за своєю соціально-економічною цінністю.

Процеси трудової мобільності і формування індивідуальних кар'єр тісно пов'язані. Більш того, вони представляють мовби окремі проекції того самого об'єкта, різниця між якими задається характером розв'язуваних наукових завдань. І процес трудової мобільності, і сукупність трудових кар'єр, що реалізуються в суспільстві, формуються з одного "будівельного матеріалу" — індивідуальних трудових переміщень. Але якщо в першому випадку об'єктом аналізу є сукупність переміщень, здійснених усіма працівниками в даний відтинок часу, то в другому — сукупність переміщень даного індивіда (чи даної групи) протягом усього трудового шляху.

Соціологи, на відміну від економістів, зосереджують основну увагу насамперед на переміщеннях індивідів, шансах на кар'єру, а також на факті її усвідомлення, на цілях і мотивах трудової кар'єри, а економічні явища аналізують як чинники формування трудових кар'єр.

Розглянуті нами тлумачення терміна "трудова кар'єра" дають підставу й надалі спиратись на переважне в соціології розуміння її (трудової кар'єри) як послідовності займаних індивідом робочих місць в ієрархічній системі трудової діяльності суспільства, а також самого процесу переміщення працівника з нижчих позицій на виші. У соціологічній літературі вживаються аналогічні терміни: "просування службовими сходинами", "професійно-кваліфікаційне просування", "професійний ріст" та ін.

Подальшу конкретизацію родового поняття "кар'єра", її різновиду — "трудової кар'єри" продовжимо через розгляд поняття "ділова кар'єра". Остання розглядається тут як підвид трудової кар'єри, що поширюється на просування й досягнення успіху в специфічному виді трудової діяльності — бізнесі, підприємництві, комерції, тобто в тих видах економічної, виробничої, торгової та іншої діяльності, які приносять прибуток, або дохід, інші вигоди. Тобто мова йде про кар'єру у тих видах діяльності, що здавна йме ну валися на Русі "ділом" у розумінні її як "підприємство", успіх у якому досягався "діловими" людьми — завзятими, розумними, такими, що знають справу і вміють досягти в ній успіхів.

Справді, слово "бізнес" у перекладі з англійської означає "справа", але не будь-яка, а така, що приносить фінансовий успіх, прибуток, дохід. Щоб досягти успіху, потрібно з чогось починати. Робота з метою одержання прибутку називається підприємництвом. Підприємницька діяльність розгортається на підприємствах: заводах, фабриках, фермах, домашніх майстернях і магазинах, банках і науково-дослідницьких інститутах — усюди, де робиться справа. '

Зауважимо, що справа, підприємництво неодмінно пов'язані з управлінням підприємством і людьми, які там працюють. Тому людина, яка робить справу, чи, іншими словами, суб'єкт ділової кар'єри, є управлінцем, керівником підприємства, будь то власник "справи" чи найманий керівник-професіонал, що спеціалізується на примноженні прибутку, тобто менеджер.

З переходом до ринку необхідною передумовою успішної ділової кар'єри традиційного керівника, управлінця, як і підприємця, директора (вони в англійській мові позначені терміном "менеджер"), стає оволодіння знаннями у сфері менеджменту, формування характерних рис менеджера.

Таким чином, оскільки ділова кар'єра виступає підвидом трудової кар'єри, то сутнісні характеристики є для них загальними. Тим часом розуміння сутності трудової кар'єри у вітчизняній соціології гальмувалось. І насамперед — через заперечення з ідеологічних мотивів загальновизнаної у світовій соціології теорії соціальної мобільності П. Сорокіна. При цьому вилучалася з досліджень кар'єри її методологічна основа. Лише в останні роки поряд з іншими зникають і ці "білі плями" в соціологічних знаннях. Тим самим створюється можливість з'ясувати сутність явища кар'єри як прояву індивідуальної соціальної мобільності й досліджувати особливості її прояву в трудовій мобільності.

Заслуга П. Сорокіна у сфері дослідження соціальної мобільності полягає насамперед у тому, що поряд з мобільністю окремих осіб він надавав великого значення так званій груповій мобільності. Як індивідуальну, так і групову мобільність він розглядав у трьох аспектах: економічному, політичному й "за родом занять". Під економічною мобільністю він розумів зміну рівня доходів, під політичною — зміну ступеня доступу до влади, а під "мобільністю за родом занять" — зміну професії.

П. Сорокін увів поняття вертикальної і горизонтальної мобільності. Перша охоплює всі види підвищення чи пониження статусу з погляду згаданих трьох критеріїв, друга — зміну статусу без зміни його рівня. Основне розходження між суспільствами та епохами Сорокін визначав за