Відправною точкою в розробленні теорії соціальної мобільності є положення про соціальний простір.

Соціальний простір утворюють двоє і більше людей. Там, де немає людських осіб або проживає лише одна людина, там немає соціального простору (всесвіту). Окрема людина може перебувати тільки в геометричному, але не в соціальному просторі. "Визначити положення людини чи якого-небудь соціального явища в соціальному просторі — означає визначити її (їх) відношення до інших людей та інших соціальних явищ, узятих за такі "точки відліку"

Категорія "соціальний простір" дає можливість визначити положення в ньому будь-якої людини з допомогою методу, подібного до системи координат, яку використовують для визначення геометричного положення об'єкта в геометричному просторі. Складові цього методу такі: визначення відношення людини до певних груп; відношення цих груп одна до одної всередині популяції; відношення даної популяції до інших популяцій, що складають людство.

Щоб визначити соціальний стан людини, необхідно знати її родинний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, її походження та ін. Але оскільки всередині тієї самої групи наявні різні позиції (наприклад король і рядовий громадянин усередині однієї держави), то необхідно також знати положення людини в межах кожної з основних груп населення. Коли ж, нарешті, визначено положення населення як такого серед усього людства (наприклад населення України), тоді можна вважати соціальний стан індивіда визначеним достатньою мірою.

У спрощеному вигляді всі соціальні параметри соціального стану індивіда можна звести до двох основних класів: вертикальний і горизонтальний параметри соціального всесвіту.

Вертикальні параметри служать для позначення ієрархій, рангів, підвищення і зниження соціального статусу, горизонтальні — для опису взаємозв'язків людей, не пов'язаних ієрархічно.

Диференціацію сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі розуміють як соціальну стратифікацію. Диференціація відбиває соціальну нерівність різних верств, груп людей, нерівномірний розподіл прав і привілеїв, відповідальності та обов'язку, наявність чи відсутність соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації досить різноманітні. Основними з них П. Сорокін вважає:*

економічну, яка характеризується неоднаковим економічним статусом членів суспільства, наявністю заможних і неімущих, відмінностями в доходах, рівні життя;*

політичну, для якої характерна наявність ієрархічно різних рангів у сенсі авторитетів і престижу, звань і почестей, що справді керують, і керованих, незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяї, начальники);*

професійну, для якої характерне розрізнення груп за родом їхньої діяльності, престижні і непрестижні професії, поділ професійних груп на керівників різного рангу й підлеглих.

Ці форми тісно переплетені, що складає, на наш погляд, теоретичну передумову для припущення про взаємозв'язок різних видів індивідуальних кар'єр. Крім того, представники вищих верств у одній із форм стратифікації (наприклад економічній) зазвичай належать до таких верств і в інших формах (політичній і професійній). Це стосується й нижчих прошарків. Як бачимо, успіх (чи неуспіх) у просуванні індивіда майже не буває одномірним. Він охоплює, як правило, кілька форм стратифікації, хоча "набір" і пріоритети успіху в кожного будуть свої.

Важливими для дослідження трудової кар'єри є висновки П. Сорокіна про дві основні форми професійної стратифікації:*

форму ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація);*

форму стратифікації всередині кожного професійного класу (внутрішньо-професійна стратифікація).

Фундаментом міжпрофесійної стратифікації вважаються дві умови:*

важливість роду діяльності (професії) для виживання і функціонування групи в цілому;*

рівень інтелекту, необхідний для успішного виконання професійних обов'язків.

Соціально значущими є ті професії, які пов'язані з функціями організації і контролю групи. Люди таких професій нагадують машиніста локомотива, від якого залежить доля всіх пасажирів у потязі.

Професійні групи, що здійснюють базові функції соціальної організації і контролю, розміщені в центрі "двигуна суспільства".

Крім того, перебуваючи на контрольній позиції "соціального двигуна", хоча б у силу такого об'єктивно впливового положення, яке вони займають, соціальні групи забезпечують для себе максимум привілеїв і влади. Уже цим зумовлюється співвідношення між соціальною значущістю професії і її місцем в ієрархії професійних груп.

Успішне виконання соціально-професійних функцій організації і контролю, природно, вимагає високого рівня інтелекту, ЕОМ для будь-якої фізичної роботи рутинного характеру. Відповідно, ці дві умови виявляються взаємозалежними: виконання функцій організації і контролю вимагає високого рівня інтелекту, а високий рівень інтелекту виявляється в досягненнях (прямо чи побічно), пов'язаних з організацією і контролем груп. Таким чином, можна сказати, що в будь-якому суспільстві більш професійно значуща робота полягає в здійсненні функцій організації і контролю й у більш високому рівні інтелекту, необхідного для її виконання, у більшій привілейованості групи й у більш високому ранзі, що вона займає в міжпрофесійній ієрархії, і навпаки. А оскільки рівень інтелекту залежить від рівня освіти, то, очевидно, і трудова кар'єра також залежатиме від рівня освіти індивіда.

Переходячи до розгляду внутрішньо професійної стратифікації, слід зазначити, що вона має характер внутрішньо професійної ієрархії.

Верхній прошарок у ній займають підприємці чи хазяї, економічно незалежні у своїй діяльності, що полягає (цілком або частково) в організації і контролі своєї "справи" і своїх службовців.

Другий прошарок — службовці вищої категорії: директори, менеджери, головні інженери та ін. їхня роль полягає в організації роботи; за свою інтелектуальну працю вони одержують заробітну плату.

Третій прошарок — наймані робітники; їхня праця цінується дешевше, оскільки вона є, як правило, фізичною.

Переміщення працівника з одного прошарку в інший являє собою індивідуальну трудову мобільність, що є однією зі складових соціальної мобільності. За визначенням П. Сорокіна, "під соціальною мобільністю розуміють будь-який перехід індивіда, чи соціального об'єкта, чи цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої".

П. Сорокін розрізняє два типи соціальної мобільності: горизонтальну й вертикальну. Горизонтальна мобільність — це перехід індивіда або соціального об'єкта від однієї соціальної позиції до іншої, розташованої на тому ж рівні, наприклад перехід індивіда з однієї родини в іншу, з однієї релігійної групи в іншу, а також зміна місця проживання. В усіх цих випадках індивід не змінює соціального прошарку, до якого він належить, чи соціального статусу. Важливішою є вертикальна мобільність, яка являє собою сукупність взаємодій, що сприяють переходу індивіда чи соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший. Сюди входить, наприклад, службове підвищення (професійна вертикальна мобільність), істотне поліпшення добробуту (економічна вертикальна мобільність) чи перехід у виший соціальний прошарок, на інший рівень влади (політична вертикальна мобільність).

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів і занижувати статус інших. І це зрозуміло: індивіди, що мають талант, енергію, молодість, повинні витісняти з вищих ступенів тих індивідів, які цих переваг не мають. Залежно від цього розрізняють висхідну і спадну соціальні мобільності, або соціальний підйом і соціальний спад. Висхідні плини професійної, економічної І політичної мобільності відомі у двох основних формах: як індивідуальний підйом, або інфільтрація індивідів з нижчого прошарку у вищий, і як створення нових груп індивідів із залученням груп у вищий прошарок поряд із наявними ФУ па ми цього прошарку чи замість них. Аналогічно спадна мобільність існує у формі як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на нижчі, так і зниження соціальних статусів цілої групи. Прикладом другої форми спадної мобільності може служити спадання соціального статусу професійної групи інженерів, яка займала колись дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, що втрачає реальну владу.

Цінною для розуміння механізмів кар'єри є, на наш погляд, думка про її зв'язок із процесом адаптації, а також про сам процес подолання цих бар'єрів. Знання того, яким чином окремий індивід може долати бар'єри і кордони між групами й підніматися нагору, тобто підвищувати свій соціальний, професійний, економічний і політичний статус, допоможе зрозуміти, як відбувається процес сходження.

Соціолог С. С. Фролов звертає увагу на наявність бар'єрів*111, що заважають вільному переходові індивідів з однієї статусної групи в іншу. Один із основних бар'єрів виникає через те, що соціальні класи мають субкультури, які готують дітей представників кожного класу для участі в класовій субкультурі, у якій вони соціалізовані. Дитина з родини представників творчої інтелігенції з меншою імовірністю засвоюватиме звички й норми, які допоможуть їй згодом стати селянином чи робітником. Те саме можна сказати про норми, опанувавши які, дитина стане великим керівником. Проте в кінцевому рахунку вона може стати не тільки письменником (актором, художником), як її батьки, а й робітником чи великим керівником. Просто для просування з одного прошарку в інший чи з одного соціального класу в інший мають значення "відмінності в стартових можливостях". Скажімо, діти міністра й селянина мають різні можливості для здобуття високих посадових статусів. Тому загальноприйнята думка про те, що для досягнення якихось висот у суспільстві потрібно тільки трудитися і мати здібності, виявляється неспроможною.

На думку С. С. Фролова, усяке соціальне переміщення відбувається не