Західна соціологія першої половини XX ст.

План

1. Загальна характеристика
2. Американська соціологія кінця XIX - початку XX ст.
3. Розвиток емпіричної соціології
4. Соціоінженерія
5. Теоретичні розробки 20-40-х років

Загальна характеристика

Сучасна західна соціологія - надто складне та суперечливе утворення, котре представлене розмаїттям шкіл, напрямів, течій. Вони відрізняються між собою за теоретичною спрямованістю, політичною орієнтацією, щодо часу виникнення та історичної долі. На даний момент їх так багато, що існують чимало видів класифікацій, типологізацій, які намагаються об'єднати всі соціологічні напрями у струнку систему. Так, існує класифікація за національними школами, за типом взаємозв'язку особи та суспільства. Ми будемо дотримуватися історико-хронологічного критерію в загальній систематизації соціологічних напрямів із залученням критерію новизни соціологічної теорії, її авторитетності (ступінь пізнавальної значимості та обґрунтованості соціальної природи) та визнання.

Коротко розглянемо основні моменти, від яких відштовхуватимемося в нашому огляді історії розвитку соціології в XIX ст.

Вираз "сучасна соціологія" вказує на те, що в центрі - проблема розвитку суспільства, починаючи від 20-30-х років XX ст. і до нашого часу, тобто від періоду, коли суспільство вступає в епоху розвинутого індустріалізму. Крім того, він означає, що методичні та теоретичні досягнення соціології, які застосовуються від того часу, не втрачають своєї актуальності в процесі їх розвитку. Саме на межі 20-30-х років розпочався один із періодів інтенсивного розвитку сучасної соціології.

На початку XX ст. поступово виявляється специфіка національних шкіл у соціології, пов'язана з особливостями їхнього формування. Так, у Франції соціологія вийшла з історико-філософської традиції, в Німеччині - з філософсько-економічної, в Італії - з лона політичних наук, у Великобританії - управлінських. Американський "типаж" досить складний і неоднозначний. Перш за все це пов'язано з масовою еміграцією відомих європейських вчених, масовим розвитком та вдосконаленням емпіричних досліджень, пошуком нових методів вивчення соціальних явищ.

Науковою школою, як правило, називають групу дослідників, які вивчають спільне коло проблем, дотримуються спільних поглядів, ідей. Здебільшого, школа об'єднується навколо одного чи декількох лідерів, які задають напрям дослідницькій роботі, визначають основну проблему. В 20-40-х роках у соціологічній науці Західної Європи і США постають три впливові наукові школи - французька, до якої належать послідовники Е. Дюркгейма, чиказька, осередком формування якої став соціологічний факультет Чиказького університету, франкфуртська, що сформувалася на базі Франкфуртського інституту соціальних досліджень. Дані школи дуже різняться і за тематикою досліджень, і своїми науковими світоглядними орієнтаціями.

Класики соціології (М. Вебер, Е. Дюркгейм, В. Парето та ін.) не дали єдиного розуміння її предмета, але озброїли науку емпіричними методами, які у подальшому стали претендувати на роль методології. Новий етап у розвитку соціології пов'язаний, по-перше, – зі становленням та розвитком емпіричної соціології; по-друге, – з появою нових напрямів та теорій; по-третє, – з прагненням певним чином поєднати теоретичну та емпіричну соціології. Говорячи про періодизацію даного етапу розвитку соціології, можна виділити три періоди. Перший охоплює 20-40-ті роки і характеризується потужним наступом емпіризму. Другий етап (40-60-ті роки) характеризується значним посиленням теоретико-методологічних схем, що було своєрідною реакцією на домінування емпіричної традиції. Третій період (з 70-х років) характеризується прагненням поєднати теоретичні та емпіричні дослідження, мікро- та макросоціологію, вивести науку на новий рівень теоретичного осмислення процесів як у реальному житті, так і в самій соціології, і виявити принципово нові тенденції, які мають інтегративний характер.

Американська соціологія кінця XIX - початку XX ст.

Період становлення американської соціології був ознаменований пануванням соціал-дарвіністських ідей. Певний вплив на засновників американської соціології JI. Уорда, В. Самнера, Ф. Гіддінгса та А. Смолла справила спадщина Г. Спенсера. В ході осмислення історичного досвіду своєї нації вони зробили висновок про значну роль активності людини в спрямованості та темпах суспільного розвитку. Американська соціологія з моменту своєї інституціоналізації орієнтувалася на пропаганду з побоюванням втрати зв'язку із масовою свідомістю. Це явище було ініційовано частково особливими історичними обставинами розвитку нації, а також прагматичними установками дослідників. На цьому етапі свого функціонування американська соціологія виробила стиль, метод аналізу соціальної реальності. Завдання становлення національної школи були в основному вирішені.

Першим президентом Американського Соціологічного Товариства був Лестер Уорд (1841 - 1913). Він видав кілька фундаментальних праць з соціології, в яких виклав оригінальне вчення, яке водночас було і продовженням ідей європейського позитивізму (О. Конта, Г. Спенсера), і декларацією американського бачення дослідницьких та громадських завдань соціології. Основні його роботи були присвячені з'ясуванню механізмів процесу поліпшення соціальних умов зусиллями спільнот чи індивіда, обґрунтували ідею "соціального меліоризму" (науки про вдосконалення і поліпшення соціального устрою).

Відправною точкою аналізу діяльності індивіда і спільноти Уорда був натуралістичний підхід - аналіз факторів, які спонукають до дії. Вчений прагнув побудувати модель меліоричної діяльності людини ("соціальний меліоризм" - науковий напрям про удосконалення та поліпшення соціального укладу). Уорд був впевнений, що спонукальним началом діяльності людини є бажання, прагнення до досягнення об'єкта бажання. В цій же послідовності він дав обгрунтування "бажанню" та "душі". Деякі праці Уорда були присвячені соціальній конкуренції (проблеми соціального росту), проблемі індивідуальності.

Спадщина Уорда в подальшому надихнула національну соціологію на повальний емпіризм.

Іншим фундатором американської соціології був соціолог, економіст, публіцист, представник соціального дарвінізму Вільям Самнер (1840-1910). Самнер, професор Йєльського університету, одним з перших представив студентам систематизований курс лекцій з соціології.

У своїх працях він відштовхувався від двох принципів:

1) природний відбір та боротьба за існування мають вирішальне та універсальне значення;

2) соціальна революція має автоматичний і неухильний характер.

Ідея природного відбору в його інтерпретації виступила як ідея природності соціального відбору, тому соціальну нерівність він розглядав як нормальний стан і необхідну умову розвитку цивілізації. Погляди Самнера виражали інтереси середніх прошарків американської буржуазії, які потребували сприятливих умов для вільної конкуренції.

Його спосіб викладення ідей полягав у логічній послідовності - надати людині природну здатність до праці як джерела розвитку раціональності, збільшення суспільного достатку, індивідуального енергетичного потенціалу. Його логічна система була покликана навіяти молоді думку про те, що вдосконалення суспільства пов'язано з прагматичними знаннями (в даному контексті прагматизм, одномірність). Сюди він відносив принципи природного відбору та боротьби за існування, автоматичний неухильний характер соціальної еволюції, соціальна нерівність як нормальний стан і необхідна умова розвитку цивілізації, сприйняття та оцінення різних явищ на основі культурних стереотипів "власної" стратифікаційної групи. Найбільшу увагу Самнер приділяв двом формам суспільних відносин та інститутів - війні та антагонізму, досліджував масові інститути:

¦ інститути самопідтримки суспільства (індустріальна організація, власність, війна за розподіл багатства, інститути, спрямовані на регуляцію задоволення голоду та статевої потреби);

¦ інститути сім'ї та шлюбу (які регулюють задоволення інстинкту статі і самозбереження через відтворення);

¦ інститути самоутвердження (мода, етикет, ігри, насолода);

¦ інститути релігії (які пов'язані з інстинктом страху, віри та покори).

Основоположні проблеми соціології на переломі століть висвітлив інший видатний американський соціолог - Франклін Гіддінгс (1855– 1931) – в минулому президент Американського Соціологічного Товариства. Першою з проблем, до вирішення яких звернувся Гіддінгс, був предмет соціології. В широкому розумінні він бачив соціологію обширною наукою про суспільство, яка вміщує в себе всю галузь спеціальних соціальних наук. Наступною за значимістю для соціолога була проблема визначення поняття "суспільство", під яким Гіддінгс розумів групу (свідомих істот), що природно розвивалась і в якій мають місце певні відносини, що перетворюють цю групу з плином часу на струнку, складну, стійку організацію. Вважаючи за основоположний елемент суспільного життя "свідомість роду" (колективну свідомість, яка забезпечує взаємопорозуміння і комунікацію людей), Гіддінгс використовував дане поняття поряд з терміном "соціальний розум" для характеристики суспільної свідомості. Йому відкрилася істина, що людина не завдяки свідомості, а завдяки діяльності, активності може прискорити або уповільнити хід історичного руху. Гіддінгс у 20-х роках став одним з найбільш активних пропагандистів нових концепцій позитивізму і статистичного методу дослідження, зробив помітний вплив на формування емпіричної соціології в США.

Розвиток емпіричної соціології

Одна з основних соціологічних тенденцій XX ст. – розвиток емпіричної соціології. Її прийнято розуміти як дослідження, пов'язане зі збором та аналізом конкретних соціальних фактів, формуванням та використанням спеціальних методів: опитування (письмове та усне), соціологічне спостереження, експеримент, аналіз документів, соціометричні процедури та ін. Такого роду дослідження стали активно впроваджуватися у 20–30-ті роки спочатку в США, а потім і в інших країнах. Мали місце вони і в колишньому СРСР. Існує багато причин активного поширення емпіризму в соціології, які вбачаються, як правило, у нових потребах при розвитку як суспільних відносин, так і самої науки, і виході її на новий, більш високий рівень, наближений до зрілого стану.

На початку XX ст. емпіричні дослідження мали розрізнений характер, не існувало розробленої методології і методики їхньої підготовки та проведення. А тому для подальшого розвитку емпіричної соціології виявилося закономірним саме посилення методики