З даною функцією пов'язане поняття масової культури, ставлення до якої в плані її соціальної цінності неоднозначне. З одного боку, прагнення познайомити широкі маси з досягненнями світового мистецтва, новими напрямами і тенденціями є безсумнівною заслугою ЗМІ.

З іншого боку, низький художній рівень розважальних програм, необмежені можливості їхнього тиражування породжують поганий смак у споживачів масової культури. Детальніше про сутність і особливості масової куль* тури мова йде в параграфі "Духовна культура".

ТЕЛЕБАЧЕННЯ І КУЛЬТУРА

Колись поява газети викликала в Гете серйозне занепокоєння за долю цивілізації. Йому здавалося, що газетний листок не здатний стати місцем серйозних міркувань, що він лише примітивізує поняття й ідеї з метою бути зрозумілим якнайбільшій кількості людей. З його погляду, преса несла із собою загрозу загибелі культури. Історія спростувала побоювання великого поета. Сьогодні без преси неможливо уявити собі не тільки інформацію суспільства про події, що відбуваються, але і прогрес культури. Багато важливих для розвитку культури ідей не тільки популяризуються, але і вперше одержують доступ до мас саме зі сторінок періодичних видань. Але якщо вже вести мову про лідируючий засіб масової інформації, то навряд чи можна заперечити роль телебачення.

Жодний засіб інформації, не говорячи вже про мистецтво, не знало такого стрімкого і бурхливого розвитку, яке одержало телебачення.

Телебачення було винайдено як технічний засіб, що дозволяє бачити на відстані, бачити за межами природних можливостей людського ока. Здатність телекамери показувати подію в момент її здійснення ні для кого не представляє секрету. Більш того, саме ці якості телевізійної інформації - її візуальність, вірогідність і гранична оперативність - викликали широке застосування телебачення в промисловості, у транспорті, у військовій справі, в освоєнні космосу. Не менше значення має телебачення й у розвитку культури.

Ряд дослідників пропонують різні підходи до типології систем культури, що історично розвиваються. У тому числі існує типологія, заснована на різних засобах спілкування (усна, письмова, аудіовізуальна). Цікавий зроблений ними висновок про те, що протягом людської історії співвідношення органів почуттів міняється на користь слуху.

І ще одне цікаве спостереження. Воно пов'язано з тим, що під впливом засобів інформації міняється сам тин нашого мислення. Користуючись"електронною інформацією", ми змушені думати не "послідовно" (як звикли при читанні книги), а "мозаїчно", через інтервали, за допомогою так званого резонансу. На жаль, ця погана звичка укорінюється в нас при читанні не тільки наукових публікацій, але і художніх творів: книги читаються "за діагоналлю" для того, щоб виловити цікавлячу інформацію.

Візуальний характер телевізійного викладу впливає насамперед на емоції людини, а не на її свідомість. Екран оперує найчастіше образами, а не поняттями. А якщо врахувати, що в більшості випадків телевізійні програми не піднімаються до рівня образного засвоєння дійсності і глядач найчастіше зустрічається з примітивною візуальною інформацією, то побоювання дослідників телебачення, пов'язані з його негативним впливом, зрозуміти неважко.

За допомогою маленького телеекрана люди одержують доступ до таких творів культури, які віддалені від них не тільки в просторі, але і в часі. За допомогою телекамери ми попадаємо й у музейний зал, і на лекцію відомого вченого, і на концерт віртуоза-виконавця, і в театральний зал, і навіть на сцену та за куліси. Не говорячи вже про можливість власними очима бачити і милуватися красою далеких архітектурних споруд, пейзажами далеких і ближніх країн.

Можна продовжити довгий перелік можливостей, знайомства зі світом культури за допомогою телебачення. Але було б несправедливо не бачити істотних вад, також пов'язаних з телевізійним освоєнням культури.

Кілька років тому ректор Бостонського університету в сумному розпачі заявив: "Якщо захоплення наших співвітчизників телебаченням буде продовжуватися, то, зважаючи на ідіотський характер програм, можна стверджувати, що ми виховаємо покоління недоумкуватих".

Телебачення далеке пішло від свого прототипу - кінофільму і набуло специфічних характеристик: на відміну від фільму, телепередачі не мають цілісності і закінченості, оповідач (комунікатор) легко пізнаваний, має постійну аудиторію, яка, разом з тим, має можливість вибору. Найбільша відмінність з ряду ознак відзначається між пресою як каналом письмової комунікації і радіо, а також телебаченням як каналами усної комунікації. Зокрема, безпосереднє представлення інформації в телепередачі виключає двозначність. Динаміка передачі інформації, ефект співучасті, ступінь повноти зворотного зв'язку також різні. Усе більше освоює сучасне телебачення такі можливості, як присутність аудиторії в студії, відкіля йдуть передачі, телеінтерв'ю, різні "шоу ", у тому числі і з питань культури.

Важко сперечатися з тим, що телебачення - відмінний засіб популяризації старих мистецтв, щось на зразок ілюстрованого журналу. Багато що вказує на користь цієї думки, а насамперед практика сучасного телебачення. Адже в його програмах ми знайдемо і театральний спектакль, і кінофільм, і естрадне представлення, і багато інших видів мистецтва. Подібне бачимо з журналом чи газетою. Незалежно від того, що вони друкують на своїх сторінках - вірші, розповіді чи малюнки, останні не стають новим видом літератури чи живопису, так і телебачення деякими дослідниками розглядається як новий засіб вираження лише тому, що воно показує різні твори мистецтв.

Але є істотна різниця в характері публікації на сторінках преси й екранах телевізорів. Друкуючи, наприклад, роман чи статтю, друкарня виконує чисто технічну функцію. Цього не можна сказати про студію телебачення, тому що вона не тільки "репродукує", але і створює. Телебачення не тільки публікує спектаклі і передачі. Воно і створює їх. Тим самим телебачення не тільки спосіб організації програм, але і засіб вираження, що володіє власною специфікою. Розглянемо цю специфіку на деяких прикладах.

Як добре було б за допомогою телекамери потрапити на прем'єру "самого-самого" (кращого, популярного, модного, улюбленого - продовжте цей перелік самі) театрального колективу. Але, виявляється, театральний спектакль несе на телеекрані дуже значні втрати. Найбільш яскраве і цікаве театральне видовище тьмяніє при трансляції по телебаченню. Пропадає емоційна виразність, а часом просто зникає ілюзія життя, і ми бачимо перед собою не образи героїв, а погано лицедіючих акторів. Дія, розгорнута уздовж рампи в глибину сцени, на екрані виглядає плоскою. Гра акторів, розрахована на глядацьку залу, здається перебільшеною на великому плані, коли актор виявляється перед телевізійним глядачем майже поруч. Декорації, співвіднесені з умовністю театру, під об'єктивом телекамери виявляють свою бутафорську фальш. Нарешті, відсутність достатньої кількості світла просто спотворює акторів, створюючи враження, часто зворотне тому, до якого прагнув театр.

Не краще виглядає справа з переносом на телеекран творів літератури, музики, живопису. Безпосередній шум інструментів, що налаштовуються, перед симфонічним концертом, власний темп розглядання чи прочитання художнього твору - усе це неможливо за допомогою телекамери, не говорячи вже про те, що у випадку телезнайомства, а книгою ми змушені приймати той образ героя, що склався в режисера.

Ближче усього за своєю специфікою до телебачення кіно. Але і з кінофільмом при демонстрації його на телеекрані відбуваються помітні зміни.

Монтаж і композиція кадру, різні способи сполучення музики і зображення, прийоми роботи оператора будуються з урахуванням розмірів екрана. Розмір екрана - величина, аж ніяк не байдужа для кіно-твору: довжина планів, монтажний лад, ритм і темп оповідання знаходяться в прямій залежності від його величини. Чим менший екран, тим меншу кількість інформації встигає одержати глядач за ту саму одиницю часу. А це значить, що для того, щоб він зрозумів зміст кадру, перейнявся його емоційним настроєм, у кожному випадку потрібен різний час. Але глядач - не просто спостерігач, він ще і співтворець художнього твору, і йому недостатньо тільки зрозуміти, що говорить і показує художник. Йому ще потрібний час для того, щоб усвідомити, додумати те, про що йдеться на екрані.

Звук майже не несе втрат на телеекрані. Тому фільми, у яких слово, діалог займають вирішальне місце і герої розкриваються не стільки в подіях і вчинках, скільки в суперечках, роздумах, менше втрачають на телеекрані.

Інша справа - фільми, у яких пластична сторона має вирішальне значення. Уся тонка палітра світлотіні, усі нюанси гри висвітлення, багатозначність кадру, об'ємності предмета, настрої й атмосфери пропадають на маленькому екрані. І справа тут не тільки в розмірі екрана, але й у так званій дозволяючій здатності телевізійної трубки.

Разом з тим, телебачення сьогодні - один із наймасовіших засобів інформації, його роль важко переоцінити. Немає потреби в деталях розмірковувати над наслідками того, що з телевізійного екрана далеко не завжди приходять кращі зразки культури. Саме телебачення тиражує приклади масової культури. Багато досліджень телебачення, діячі культури і соціологи вказують на небезпеку стандартизації особистості, яку несе телеекран, пропонуючи далеко не кращі зразки для наслідування, роблячи ставку, в першу чергу, на "масове" мистецтво.

Між вікном у стіні і телеекраном є та істотна відмінність, що вікно, навіть якщо воно виходить у двір, вабить вийти і взяти участь у подіях, що розгорнулися, а телевізійне