Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, які постійно повторюються, — істотні та стійкі, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Наприклад, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак таке підкорення не завжди давало змогу усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Якщо люди прагнуть побудувати ефективне суспільство, вони повинні виробляти у собі бажання оволодіти правилами та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації.

Ефективним суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей закон спрацьовує, якщо: людина щиро цікавиться іншими людьми, посміхається, пам'ятає, що ім'я кожної людини є найсолодшим і найважливішим для неї звуком на будь-якій мові, є хорошим слухачем, розмовляє більше про те, що цікавить співбесідника, щиро доводить до свідомості співбесідника думку про його значущість.

Інший закон полягає у тому, що в процесі впливу людей один на одного вони не повинні ображати одне одного. Цей закон вимагає дотримання дев'яти правил, які також сформулював Д. Карнегі: людина повинна вміти вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника; вказувати на помилки інших не прямо, а опосередковано; спочатку згадати про власні помилки, потім — про помилки інших; замість того, щоб наказувати, задавати співбесіднику питання, треба давати змогу іншим врятувати свій престиж; вміти похвалити; вміти створити іншим хорошу репутацію; вміти стимулювати діяльність людей; домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що їм пропонуємо. Поведінка людей здійснюється і під впливом інших законів: закону стереотипного мислення людей (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов'язана віддячитись за послуги чи подарунки, зроблені їй іншою людиною), закон зобов'язань і послідовність вчинків тощо.

До виду законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. Серед них найважливіші закон авторитету, закон впливу на маси та ін.

Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ формуються на основі пізнання закономірностей такого розміщення і відповідно до цілей розвитку територіальних суспільних систем. Якщо такі принципи в конкретних регіонах визначаються за соціально-економічною стратегією розвитку останніх і виходять з наявних ресурсів, то їх можна назвати принципами регіональної соціальної політики.

Отже, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це головні напрями розвитку соціальної сфери та життєдіяльності населення в умовах її використання в просторовому аспекті на конкретний (існуючий або прогнозний) період при врахуванні соціального простору і часу. Кожен із принципів повинен відображати потреби суспільства в розвитку соціальної сфери, мати в основі певну закономірність, торкатися вагомої проблеми соціального просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціальної політики і слугувати інструментом рішення стратегічних завдань розвитку.

На нашу думку, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це правила діяльності й управління соціальною сферою, соціальна політика держави в реалізації законів розміщення.

Принципи розробляються, зазвичай, у межах прийнятої стратегії соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, у період побудови так званого соціалізму під час здійснення індустріалізації та колективізації одночасно впроваджувались такі принципи розвитку окремих соціальних об'єктів, процесів і явищ:

1. Соціальна структура суспільства повинна була розвиватися в напрямі формування двох верств (робітників і селян) та прошарку — інтелігенції.

2. Передбачалося усунення майнової нерівності між громадянами країни.

3. Соціальні об'єкти будувалися у вигляді гігантів (наприклад, школи-тисячники), що вимагало концентрації населення, яка досягалася внаслідок переселення чи перевезення у величезних масштабах, тощо.

На сучасному етапі період реформування економіки та побудови в країні ринкових відносин, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ кардинально змінилися:

1. Визнаний доцільним принцип диверсифікації соціальної структури населення.

2. Вважається за необхідне формування середньої верстви.

3. Відбувається сприяння розвитку підприємництва та формування прошарку підприємців, що розглядається як запорука подальшого соціально-економічного розвитку країни.

Отже, очевидно, що надзвичайно актуальна сучасна проблема — це розроблення нових принципів розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ, необхідних для періоду формування ринкової економіки.

Формулювання принципу повинно охоплювати і конструктивну частину, яка має визначити шлях до реалізації.

Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ не відносяться до політики, але окремі з них у той чи інший період розвитку країни можуть мати політико-стратегічне значення (наприклад, регіональна соціальна політика, питання соціального захисту населення). До категорії принципів розміщення й розвитку соціальних об'єктів, процесів і явищ продуктивних сил належить і проблема територіальної соціальної структури населення. Безумовно, її розв'язання сприятиме підвищенню ефективності територіальної організації регіональних суспільних систем.

Сукупність регіональних соціальних принципів, що мають стратегічне значення, формують просторовий аспект соціальної стратегії чи геосоціостратегію.

Принципи розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ взаємозв'язані зі законами та закономірностями.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що ефективний розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливий за умов максимального врахування законів, закономірностей і принципів їх існування. Для цього необхідно ці закони, закономірності та принципи добре знати, постійно досліджувати і застосовувати у практиці життєдіяльності населення.

Література

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.

2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.

4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.

6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.

7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.

8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.

9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.