Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

План

1. Простір і час життєвого середовища

2. Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

3. Культурно-соціологічне пояснення співвідношення "людина — праця"

Термін "життєве середовище" охоплює такі окремі середовища, як природне і виробниче, середовище щоденних пересувань, відпочинку і домашнє середовище. Усі вони можуть і за своїми функціями, і організаційно дуже серйозно суперечити одне одному, що, природно, впливає на здоров'я, психіку і світовідчуття людини, яка переміщається протягом доби з одного середовища в інше, як "човник". Так, праця, що протікає в умовах загазованості чи підвищеного шуму, їзда в переповненому автобусі, нераціональне витрачання часу в черзі тощо можуть спричинити стресовий, депресивний стан індивіда ("утома від життя"), що перешкоджає сприйняттю навіть естетично прекрасних архітектурних ансамблів, історичних пам'ятників, теплоти людських стосунків у родині чи найближчому соціальному оточенні.

Зараз особливо загострилося становище в природному середовищі: екологічна криза стала глобальною і вимагає термінових скоординованих дій урядів усіх країн світу. Тому на перший план в аналізі життєвого середовища людини виступають проблеми природокористування.

Людина була і залишається у своїй основі істотою, що є частиною природи — її організм зароджується розвивається і помирає за законами природу ..Природою йому відпущено в середньому 700 тис. годин життя, з них на сон, опікуване дитинство і безпомічну старість іде приблизно 300 тис. годин. У час. що залишився, людина, природно, прагне не тільки повнокровно жити, але і самоактуалізуватися. Але і цей мізерний у порівнянні з вічністю час скорочується через погіршення природних умов: так, здоров'я людини, виявляється, лише на 20% (приблизно!) залежить від лікарської допомоги, а все інше чималою мірою визначається тим, яким повітрям дихає людина, як і чим харчується, у якому режимі живе. Погіршення екологічної ситуації позначається і на захворюваннях: у нашій країні в 25-30% дітей - хронічні хвороби, а в екологічно несприятливих районах захворюваність дітей у 1,5 - 2 рази вища, ніж у більш сприятливих.

Розглянемо теоретичні аспекти цієї проблеми. Наукою, що вивчає відносини між живою і неживою природою, є екологія. Якщо судити за етимологією слова "екологія", то мова повинна йти про науку, що описує наш дім у найширшому розумінні цього слова (з грецької "ойкос" - дім). У XX ст. стало зрозуміло, що без обліку перетворюючої діяльності людини питання екології вирішувати неможливо, так з'явилося поняття "соціосфера" (слідом за "біосферою"), що включає в себе техносферу, суспільні відносини і культуру. Останнім часом виділений термін "антропосфера", що описує проблеми, які виникають між людиною і природою. З його допомогою вивчають створену людьми техніку, домашніх тварин і культурні рослини з погляду їхнього впливу на життя людини як безпосередніх факторів його життєзабезпечення. Нині в теорії (інвайронменталізм) існують принаймні чотири концептуальних напрями: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм. Інвайронментальна соціологія описує механізм функціонування соціоекосистеми і виявляє структуру соціально-екологічного процесу, тобто пристосування організованих людських популяцій до середовища проживання. Механізм цей містить у собі соціальну організацію, що складається з культурної системи, соціальної системи і системи особистості. У центрі уваги теорії — взаємодія природного середовища і всього соціального комплексу. Соціальна організація в цілому визнається колективною адаптацією популяції до середовища.

У руслі логіки соціокультурного розуміння життєвого середовища подальший аналіз буде проводитися на основі двох суджень: 1) життєве, тобто вітальне, середовище забезпечує насамперед життя організму людини і функціонування його психіки. Тому нині основним показником якості життєвого середовища виступає характер екологічної ситуації; 2) природними координатами функціонування і розвитку життєвого середовища є простір і час, що перетворюються у власність людей (володіння за правом народження і за нормами культури).

До останнього часу в розумінні людством свого ставлення до природи переважала парадигма панування над нею, її насильницького перетворення засобами техніки заради задоволення нескінченно зростаючих потреб людей і їхніх суспільств. Технічний прогрес вважався і вважається основним шляхом до благоденства. Цей час породив технократичне мислення, що відрізняється вузьким прагматизмом у вирішенні проблем спільного життя безлічі людей. Виснаження природних ресурсів, забруднення середовища проживання ставлять перед усіма людьми дилему: або пасивно продовжувати діяти за колишнім "алгоритмом" пограбування природи, або різко змінювати загальне ставлення до неї. Такий виклик часу. Творча відповідь на нього полягає насамперед у формуванні екологічної культури населення, тобто знань, морально-правової системи, навичок позитивної взаємодії людини з природою. її повинні опанувати усі — від рядового громадянина до найвищих шарів влади, що приймають рішення в цій сфері. При цьому необхідно проводити в життя два принципи: І) культ життя людини, що є не паном, а органічною частиною природи. Цінність життя внутрішньо пов'язана з цінністю всієї природи — це значущість, що взаєморозвивається. "Благоговіння перед життям" — цей девіз А. Швейцера повинний бути основою гуманізації соціального життя і виховання екологічної культури в широких масах; 2) захист людини від неї самої, від її хижацького ставлення до природи. Ж. Дорст говорив, що людина з'явилася, "як черв'як у плоді, як міль у клубку вовни, і вигризла собі місце проживання, виділяючи із себе теорії, щоб виправдати свої дії". Широка гуманітаризація фізико-технічних теорій у процесі навчання в середній і вишій школі — ефективний шлях підготовки людей, здатних приймати грамотні і своєчасні рішення в екологічній сфері у своїй наступній управлінській діяльності.

Простір і час життєвого середовища

Якщо проблеми забруднення повітря, води і грунтів можуть бути вирішені лише соціальними способами, то питання використання в життєвому середовищі простору і часу індивідуалізовані більшою мірою. Тільки недавно було виявлено, як пише автор популярної книги "Мова рухів тіла" Алан Піз, що в людини, як і у тварин, є свої охоронні зони і території. Якщо ми зрозуміємо їхній зміст і вивчимо їх, то більш точно зможемо організовувати своє життєве середовище.

Антрополог і культуролог Е.Т. Хол на початку 60-х p.p. увів термін "проксимика" (від латинського слова procsimus — найближчий). Він необхідний для виділення і вивчення просторових потреб людини. Кожна держава, регіон, область, край і район, а також село, місто, селище мають свої чітко обкреслені і зафіксовані території ("життєвий простір"). Через права на них навіть виникають війни: усі геополітичні уявлення і вчення засновані на інтересах, зв'язаних зі сферою проживання тих чи інших народів. Елементарною одиницею "життєвого простору" народу є його особиста територія; під нею треба розуміти простір, який та чи інша людина вважає своїм, немов він є продовженням її фізичного тіла (будинок, квартира, машина в дворі тощо), а також чітко позначений повітряний простір навколо свого тіла. Розміри особистої просторової зони залежать від щільності населення, тобто зумовлені соціально і національно. Якщо японці звичні до перенаселеності, інші надають перевагу і люблять зберігати дистанцію.

Інтимна зона —найголовніша з усіх зон, оскільки саме її л юдина охороняє так, начебто б це її власність. У цю зону можуть проникати лише діти, батьки, чоловіки , коханці, близькі друзі і родичі, тобто ті, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з ним.

Особиста зона - це відстань, що звичайно розділяє людей тих, що зібралися разом з якого-небудь приводу: на офіційному прийомі, дружній вечірці, спектаклі чи зустрічі з відомим артистом, суспільним діячем тощо. Зверніть увагу на розміщення крісел у театрі, кінозалі чи костьолі: відстань між ними не повинна порушувати особисту зону кожного, прийняту в даній культурі.

Соціальна зона - цю відстань ми приймаємо й охороняємо в спілкуванні з людьми, яких ми знаємо не дуже добре. Соціальна зона характерна для спілкування людей, розташованих на різних рівнях соціальної (професійної, посадової) піраміди. Суспільна зона, коли ми звертаємося до великої групи людей, та зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії.

Викладене вище дозволяє зрозуміти, як поводяться люди в ліфті, в транспорті чи в юрбі, коли порушуються кордони тих чи інших зон, а також прийняті ритуали займати вільну територію (місця в театрі, конференц-залі, на пляжі, в електричці тощо). Зупинимося на двох спостереженнях.

Юрба звичайно налаштована агресивно стосовно тих, хто має намір обмежити її територію. Відбувається таке: у міру того, як збільшуються юрба та її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає усе меншим, і вона приймає ворожу позицію. Зі збільшенням юрби наростає її ворожість і агресивність. Знаючи це, міліція завжди прагне розігнати агресивну юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.

У представників різних націй різні і зональні простори. Просування в інтимну зону особи протилежної статі є способом вираження інтересу до цієї людини і називається заграванням. Якщо загравання не приймається, то людина відступає і надалі дотримується дистанції. Якщо ж залицяння приймаються, то