людина дозволяє "порушнику" залишатися усередині його інтимної зони. При зустрічі ж представників різних культур, скажімо, європейця й американця, через відмінності в культурних нормах можуть виникнути пікантні ситуації. Пікантні ситуації виникають і при зустрічі американців з японцями, в яких інтимна зона через перенаселеність їхньої країни і норм культури, що сформувалися на цій основі, ще менша.
Час дозволяє регламентувати, синхронізувати і тим самим упорядковувати спільне життя людей у середовищі проживання. Воно незворотне, тобто тече лише в одному напрямку: з минулого в майбутнє. Різні гадання, передбачення шляхом "осяянь", прогнози й інші види проникнення в майбутнє відрізняються один від іншого лише ступенем вірогідності, але ніколи не зможуть бути щирими. Істину у вигляді подій приносить час, природа якого багато в чому залишається загадковою. Тому варто ознайомитися з низкою теорій часу і його функцій в організації життєвого середовища.
Як, мабуть, відомо читачеві, час вважали абсолютною (Ньютон) чи відносною (Ейнштейн) величиною. Філософськи орієнтовані мислителі минулого теж по-різному оцінювали сутність часу: Гегель вважав, що час є породженням світового розуму; Берклі, Кант, Юм і Мах ставили існування часу в залежність від індивідуальної свідомості. Не вдаючись до аналізу цих тверджень, скористаємося деякими з них для вирішення нашого завдання.
На рівні конкретного життєвого середовища час є абсолютною величиною, оскільки для того, щоб він об'єктивно змінився, необхідно, щоб це середовище рухалося зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Отже, час на цьому рівні об'єктивний, він не залежить від чиїхось бажань. Саме ця його властивість дозволяє синхронізувати процеси, що протікають у життєвому середовищі, організувати (регламентуючи) взаємодію людей за місцем і часом. Для цього існують одиниці і системи його виміру: ера, століття, рік, місяць, тиждень, доба (сонячний час), місцевий час (для довготи даної місцевості), поясний час, декретний час, літній час. Сам вимір і збереження еталонів часу здійснюється різними годинниками (система рахунку часу заснована на атомній секунді, вимірюваної квантовим годинником).
Будь-які процеси можуть бути оцінені за своєю тривалістю: в економіці — це час обертання товарів чи капіталів, у психології — час реакції людини на ті чи інші стимули тощо. У плані ж сприйняття часу, зумовленого переживаннями людини, він є відносною величиною. "Щасливі на час не зважають" — судження, засноване на правильних спостереженнях. Психологічний час дуже відрізняється від астрономічного: він пов'язаний з внутрішнім світом людини і залежить від його стану. Час іде повільно, коли людина чекає кого-небудь чи чого-небудь або коли зустрічається з труднощами, які необхідно перебороти, — надія на "краще", підсилюючи привабливість майбутнього, породжує нетерплячу поведінку, "сповільнюючи" плин актуального часу. І навпаки, захопленість чим-небудь чи ким-небудь, підсилюючи привабливість сьогодення, "скорочує" час — він проходить швидко, непомітно.
Для організації життєвого середовища людей необхідно знати одну просту істину: будь-яка економія зводиться до економії людьми свого часу. Так, якщо Ви, плануючи, наприклад, будівництво мікрорайону, захоплені ідеєю симетрії, і магістралі пішохідних пересувань людей проклали по прямокутних схемах, то вважайте, що люди будуть заощаджувати і свої зусилля, і свій час та неодмінно прокладуть стежини, які псуватимуть весь Ваш архітектурний ансамбль, нехай навіть прекрасний за естетичними критеріями. Не варто сердитися на людей при цьому: їхні дії об'єктивні.
Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини
Як відомо, передісторія сучасної людини налічує близько 6 млн. років. Можні стверджувати, що протягом цих мільйонів років людина "виходила" із тваринного світу. Аналіз специфіки доступних для безпосереднього спостереження співтовариств приматів дозволяє стверджувати, що їм притаманна: адаптивна гнучкісті через навчання (деяке подолання інстинктів); користування найпростішими знаряддями, що знаходяться в природі; наявність примітивних комунікативних систем (сигнали тривоги, шлюбні церемонії, прийоми навчання молодших тощо) полювання і збирання. Приматам притаманна також здатність до відповідних ре акцій на зміни і вимоги навколишнього середовища (зміни клімату, рельєф флори і фауни в середовищі проживання).
Але жодна тварина, утому числі людиноподібиі примати, не здатні вийти за межі своїх потреб і природних можливостей. Така споконвічна заданість фіксується системою інстинктів, що регулюють поведінку тварини, і початками мислення, що дозволяють знаходити адекватні ситуації, але в рамках тих же інстинкт Отже, є щось, що принципово відрізняє людину від тварини, - и здатність до діяльності, насамперед трудової. Візьмімо мурашник. Вражає те, що в ньому .снує чіткий поділ "трудових функцій" між мурахами - "соціальними" комахами. Здавалося б, саме це і є одним із найважливіших критеріїв наявності в мурах здатності до діяльності, тобто до постановки мети, застосування знарядь (засобів) і докладання сил для виконання своїх, заданих поділом праці, функцій. Однак розкопки показують, що за останні 600 млн. років мурашник як співтовариство і як "суспільний" пристрій структурно і функціонально не розвивався. Мурашник застиг, утім, як і увесь тваринний світ, у своєму природному середовищі ("культурні" тварини і рослини з'явилися як продукти діяльності людини).
Рушіями еволюції людини в історії, як нині зрозуміло, стали природний, у тому числі статевий добір, виникнення праці і її поділ, опосередковані розвитком свідомості і мов (вербальних, рухів тіла, мімічних). Складається світ знаків і їхніх значень, подвоєння світу веде до формування основ культури спільності, до більш ефективної взаємодії з природою і з іншими спільнотами. Люди починають "входити" у природу на основі її емпірично встановлених законів, але в напрямі своїх, вже усвідомлюваних інтересів.
Зупинімося на еволюції праці. Сучасна наука вимагає застосування комплексного підходу до пояснення цього питання. Розуміння людини як "кентавра", тіло якого вийшло з тваринного світу, підказує думку про те, що поява і розвиток її свідомості (яку можна простежити в історії) були викликані невблаганною необхідністю виживання. Отже, свідомість була спрямована спочатку на розвиток тих перелічених вище здібностей, які ми знаходимо в приматів.
Подальшу еволюцію праці можна зрозуміти лише за умови, що під працею треба розуміти не тільки діяльність, спрямовану на природу, але і діяльність, яка здійснює соціальне і художнє конструювання реальності, тобто творення суспільного устрою в його політичних, економічних і культурних аспектах.
Культурно-соціологічне пояснення співвідношення "людина — праця"
Як розглядаються питання, що стосуються проблеми "людина — праця", у сучасній соціології культури? Треба відзначити серйозне просування цієї науки у розумінні даної проблеми: ключовим моментом успіху тут є розгляд повсякденності як світу досвіду людей. Але співвідношення "людина - праця" у соціально-культурологічному розумінні не зводиться лише до виявлення ролі праці в повсякденному житті людини. Нові глибини відкриваються при розгляді проблеми "людина - результати праці". Відповіді вимагають прості на перший погляд питання: чому в суспільстві одному випадає праця, наприклад, лікаря, а іншому - вантажника? Чому така випадковість, як народження дитини в сім'ї багатого чи іишого, визначає його долю? Чи чому з усіх відносин людей головними виявяються знеособлюючи їхні відносини корисності, простої функціональності? З найбільшою повнотою на ці питання відповідає концепція відчуження людини в історії, що розроблялася багатьма мислителями, починаючи з Ж.Ж. Руссо.
Розуміння відчуження людини пройшло в історії думки принаймні три етапи. Ж.Ж. Руссо і філософи-просвітителі (ПА Гольбах, Д.Дідро) пояснювали почуття самітності, що підсилюється, і духовної спустошеності розривом між суспільними відносинами і самою природою людини, за якою "кожен з народження має невід'ємні права на життя, свободу і власність". Люди рівні і незалежні від народження. Однак ці мислителі бачили можливість оздоровлення суспільства в поверненні до природи, тобто в приведенні суспільних порядків до згоди з природою людини. У цих закликах уже було первісне пояснення рабства й убогості одних і багатства, панування інших людей, тому вони носили революційний характер (читачеві, звичайно, відома роль французьких матеріалістів у підготовці Великої французької революції).
Німецька класична філософія, намагаючись побачити недосконалість суспільства в характері діяльності людей, зводила відчуження людини до будь-якого акту опредмечування нею своїх сил і цілей у процесі діяльності, у тому числі і трудової. Тим самим був знайдений, з одного боку, механізм відчуження сил людини від неї самої ("самовідчуження" у Гегеля) і їх передачі в розпорядження соціальних інститутів, але з другого боку — була втрачена революційність французьких матеріалістів, тому що твердження проте, що будь-який акт опредмечування (говорячи сьогоднішніми термінами — об'єктивації, уречевлення) людиною своїх сил і умінь є в той же час актом відчуження від неї результатів діяльності, призвело до висновку про те, що відчуження людини є вічним явищем, і перебороти його неможливо. Зрозуміло, що цей висновок відноситься насамперед до праці, адже саме трудовій діяльності іманентно притаманні як опредмечування, так і розпредмечування, розкодування, наприклад, знарядь праці, креслень тощо, з метою їхнього використання. Найбільш повно пояснив проблему відчуження К. Маркс у праці "Економічно-філософські рукописи І844 p.". Основні його висновки зводяться до наступного.
За Марксом, сутність відчуження людини в її історії зводиться до поступового відриву від неї і панування