над нею тих сил, що вона створює сама. Вона перестає контролювати поведінку результатів своєї ж діяльності. Така держава, власність, пануюча ідеологія. Природа людської діяльності, насамперед трудової, така, що л юдина на ранніх етапах свого розвитку змушена протиставити собі створені нею ж сили для того, щоб ззовні стимулювати свою працю, зміст якої для неї непринадний, тому що ця праця диктується нестатком і зовнішньою доцільністю, праця , що знаходиться на низьких ступенях свого історичного розвитку. Такими силами є гроші як ідеальна сторона товарів (продуктів праці), релігія (всевідаючии Бог, що контролює поведінку людини за допомогою її релігійної совісті і воздасть їй за заслугами у "Судний день"). Така і держава, яка необхідна на цьому історичному етапі для насильницького утримання в підпорядкуванні населення, що страждає від соціальної, економічної і політичної нерівності, та яка контролює розподіл результатів праці "за власністю". Це царство найманої праці, коли робоча сила стає товаром, тобто "власністю" працівника.
Відчуження історично проходить шлях від свого "нейтрального" стану (коли, наприклад, праця і зарплата взаємно розвивають одна одну: зарплата при цьому - байдужа до людської індивідуальності даність; у сфері праці вона є лише механізмом підвищення продуктивності праці) до "ворожої сторонності". Для цього ступеня розвитку людства (як і в індивідуально-біографічному плані) характерна вже наявність елементів деструктивності у взаєминах працівника і його праці: за допомогою результатів праці працівника їхній власник (власник засобів виробництва) панує над працівником, керуючи його трудовою поведінкою. Суспільна необхідність в організації систематичної праці мільйонів виявляється в такому випадку у формі, ворожій робочій силі за своєю природою. Держава, як і ряд інститутів суспільства, пов'язаних з нею, виступає сукупним капіталістом, захищає приватну й іншу власність, виявляє властиву капіталу експансивність і ворожість стосовно інших держав (націй), затіває війни, виходячи з "вищих державних інтересів". Державні діячі цього періоду сприймають лише "проблеми держави", але не бачать людей. Люди стають простим засобом досягнення цілей держави, пануючого класу, нації. Етноцентризм, що розвивається в цей період, також ставить людину в становище "засобу нації". У мистецтві виникає соціальний тип — образ "маленької людини", гнобленої обставинами життя (особливо яскраво такий тип було уособлено Ч.Чапліном).
Виявлення двохетапності в розвитку відчуження людини (цей момент дуже сумнівний у теорії Маркса) привело Маркса до висновку, що подолання відчуження проходить ті ж етапи, але в зворотному порядку: вороже відчуження переводиться в розряд "нейтрального" революційним шляхом (перша фаза комунізму), а потім вона еволюційним шляхом переростає в другу: праця перетворюється в першу "життєву потребу", держава відмирає через зникнення політики як форми боротьби за інтереси груп і класів, ідеологія засобу захисту класових інтересів перетворюється в науку про суспільний розвиток, зникає суспільна нерівність. Шлях перетворення праці в першу життєву потребу, за Марксом, складний і довгий. Щоб праця перетворилася в першу життєву потребу, необхідно змінити її характер.
Аналіз показує, що біля витоків економічних, соціальних і політичних структур, які не сприймаються більшістю, лежить відчуження праці, більше того економічне, соціальне і політичне гноблення, так що несвобода людини розуміється саме природою відчуженої праці. Насильство держави над особистістю наприклад, цілком зрозуміле в рамках цього уявлення, тому що результати відчуженої праці дозволяють утримувати цілу верству людей, закріплених у "силових структурах", і концентрувати владу в руках окремих у результаті історичної узурпації ними функцій управління (рабовласники, аристократія, буржуа, чиновництво у формі партократів тощо). Демократизація управління виробництвом і демократизація управління країною, однак, не є паралельними процесами. Політична демократія мало пов'язана з виробничою: технологія не терпить свавілля учасників трудового процесу.
Чи є ці й інші висновки Маркса утопічними, надуманими, однобічними і надрадикальними? Наше суспільство перехворіло марксизмом і як "єдино правильною революційною теорією", і як революційною утопією, що не витримала іспиту практикою. Настав момент протверезіння, а отже, вдумливого аналізу достоїнств і недоліків марксистської теорії суспільного устрою. З цією метою і викладені тут основи марксистської концепції відчуження людини і праці в історії.
А.Дж. Тойнби, видатний філософ історії, підкреслював, що "соціальна несправедливість, духовне відчуження, втрата людиною природних зв'язків із природою — усе це плоди індустріалізації західного світу, що розширюється". На тлі цих процесів наша країна "вторгається" у техногенну цивілізацію і, як свідчать факти, починає вбирати в себе насамперед жужільну частину культури Заходу. Пройти свій шлях при цьому з мінімальними втратами — завдання відповідальне. З'ясування, розуміння ситуації за допомогою розуму, у тому числі і культурно-соціологічних теорій минулого, що розкривають співвідношення "людина — праця", — насущне завдання.
Література
1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.
2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.
3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.
4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.
7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.
8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.
9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.
10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975.
11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991.
12. Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б
13. Іонін Л.Г. Повсякденна і професійна інтерпретація // Структура культури і людина в сучасному світі. — М.: Ін-т філософії, 1987.