Етносоціологія та предмет її дослідження

План

1. Етносоціологія та предмет її дослідження

2. Основні підходи до вивчення етнічних спільнот

3. Концептуальні схеми етносоціології і соціології нації

4. Національне відродження України та роль етносоціології в розбудові

Етносоціологія та предмет її дослідження

Етносоціологія є порівняно молодою спеціально-соціологічною наукою, що виникла на межі етнографії та соціології. Сам термін "етносоціологія" складається з двох слів різного походження: етнос (від грец. ethnos — народ) і соціологія (від лат. societas- суспільство і грец. logos — вчення). Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів.

Етносоціологію визначають як науку, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізми їх входження у систему соціальних відносин.

Для етносоціології етнічні і національні спільноти є складними соціальними системами, що динамічно розвиваються у взаємозв'язку з динамікою соціальної структури суспільства, з політичними, економічними, соціокультурними процесами, які відбуваються у суспільстві. Етносоціологія досліджує також особливості етнічної ідентифікації людей, соціальну зумовленість національної свідомості і міжнаціональних взаємин.

Саме тоді у західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з X. Сетон-Уотсоном, яка акцентувала свою увагу переважно на етнічних процесах в доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не затушовують значення і ролі етнічності. Навпаки, вони посилюють прагнення людей до збереження етнічної самототожності. Утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, вони посилюють боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу у такому суспільстві, за врахування прав національних меншин.

Термін "етносоціологія" був впроваджений у науковий обіг зарубіжної соціології ще у 30-х pp. XX ст. Р. Турнвальдом.

Таким чином, предметом етносоціології є взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними, а об'єктом — особливості етнічних виявів соціального.

Дослідники відзначають, що сфера етносоціологічного вивчення є надзвичайно широкою, а проблеми, які досліджуються етносоціологією, — вельми численними. Це — етнічні особливості наступних соціальних змін:*

динаміки розвитку основних етнічних груп як всередині тієї чи іншої країни, так і в діаспорі;*

темпів соціальних переміщень в етнічних групах;*

внутрішньої і зовнішньої міграції етнічних груп і національних меншин;*

тенденцій розвитку внутрішньо-сімейних стосунків;*

напрямків змін у використанні мови титульної нації, мов національних меншин та мов діаспори різноманітними соціальними групами;*

процесів взаємодії сучасної і традиційної етнічно-національної культури;*

змінюваної ролі традицій у політичному житті і соціальній поведінці, процесах модернізації, постіндустріальному розвитку;*

міжкультурних взаємодій представників різних етнічних і національних груп;*

зростаючої ролі релігії у житті суспільства взагалі та окремих його етнічних спільнот;*

формування етнічної самосвідомості, авто- і гетеро-стереотипів, етнічних установок і національних інтересів, вироблення національної ідеї;*

розвитку націоналізму;*

виникнення та розв'язання міжетнічних конфліктів, послаблення міжетнічної напруги.

Етносоціологія має свою внутрішню структуру і поділяється на соціологічні субдисципліни, які вивчають певні етнічні спільноти — племена, народності тощо. Серед них особливе місце займає соціологія нації.

Роль соціології вбачається у виявленні таких точок напруги і недопущенні міжнаціональної конфронтації; в разі ж виникнення міжнаціональних конфліктів соціологи допомагають знайти шляхи їх мирного розв'язання, полагодження міжнаціональних стосунків.

З наведеного видно, що етносоціологія і соціологія нації покликані виконувати важливі соціальні функції у суспільстві. Серед таких функцій виділимо наступні.

1. Теоретико-пізнавальна. Вона полягає у тому, що етносоціологічні дослідження дозволяють:*

одержати знання про розвиток етнічно-національних спільнот у сучасних умовах,*

з'ясувати їх місце і роль у суспільному розвитку,*

виявити вплив соціуму на етнічні спільноти і групи тощо.

2. Описово-інформаційна. Її суть в тому, що соціологами здійснюється систематичний опис і накопичення матеріалу про етнонаціональні спільноти і групи. На основі цього в подальшому:*

робляться практичні висновки,*

приймаються управлінські рішення, законодавчі акти;*

виробляється державна національна політика.

3. Функція соціального планування. Соціологи надають результати своїх досліджень для:*

планування розвитку різноманітних сфер життєдіяльності нації та національних меншин,*

сприяння планомірному розвитку титульної нації й інших етнічних груп,*

забезпечення умов для всебічної реалізації національних інтересів як всередині країни, так і за її межами.

4. Прогностична функція. Етносоціологія та соціологія нації здатні розробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку етнонаціональних спільнот і груп в майбутньому, особливо в перехідні періоди.

Можна вичленувати й інші функції етносоціології та соціології нації, такі, як критична (суть якої полягає в критичному аналізі теоретичних положень і практики регулювання етнонаціональної політики), світоглядна (їх вплив на формування національної свідомості й культури, етнополітичні орієнтації та поведінки), інтеграційна (що передбачає інтегрування знань, набутих іншими соціо-гуманітарними науками щодо етнонаціональних процесів) тощо. Всі вони засвідчують велику роль і значення етносоціології в житті суспільства та в забезпеченні гармонійного розвитку етнонаціональних процесів і явищ.

Предмети досліджень соціології нації* | соціальні, економічні, політичні, духовні взаємовідносини між націями та національними меншинами як в окремих багатонаціональних державно територіальних утвореннях, так і у федеративній державі;*

процеси формування і розвитку національних спільнот і груп, зміни в їх складі, відмінності у способі життя та культурних проявах;*

сфера міжнаціональних напруг і конфліктів

Основні підходи до вивчення етнічних спільнот

Головними рядоутворюючими категоріями етносоціології та соціології нації є етнос і нація. З приводу їх суті, утворення й функціонування існують різноманітні концепції і точки зору.

Теоретичні підходи до визначення суті етносів* | соціобіологічний;*

еволюційно-історичний;*

інструментальний;*

конструктивістський;*

психологічний

Соціобіологічний підхід, — описує етнос з еволюційно-генетичних позицій як природну форму існування людини, як живий організм з певними віхами розвитку (народження, розквіт, занепад). Етнос як жива система працює на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Надлишок енергії приводить до активізації етнічної системи, а дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду. В останньому випадку етнічна система переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім. Втім, руйнація тієї чи іншої етнічної системи не означає її цілковитого знищення. Часто настає лише період розриву зв'язків між її компонентами і подальше їх входження до нової етнічної системи. Найбільш відомим представником такого підходу був російський вчений Л. Гумільов.

Еволюційно-історичний підхід, — пов'язує етнос не з біологічними аспектами існування, а з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з ним кожній такій стадії суспільного розвитку відповідає окрема стадія розвитку етнічності. Можна виділити такі стадії етнічності, як плем'я, народність, нація.

Плем'я — найбільш стародавня етнічна спільнота, життя і діяльність якої була заснована на родинних і соціальних зв'язках. Кожне плем'я мало ознаки етнічної спільності: вони різнились одне від одного своїм походженням, мовою, сформованими традиціями і звичаями, поведінкою і духовною культурою.

З переходом до цивілізації, при якій розпались племена і на перший план вийшли не родові, а соціальні зв'язки між людьми, плем'я поступилось місцем іншому типу етнічної спільності — народу. На відміну від племені народи досягли в епоху цивілізації незрівнянно більшої соціально-етнічної колонізації і більш високого розвитку своєї мови, матеріальної і духовної культури. Саме в цей період почали формуватися національні характери багатьох народів, що знайшло своє вираження в їх національній свідомості і самосвідомості.

Формування й існування народності пов'язується з суспільствами докапіталістичної стадії розвитку (рабовласництвом і феодалізмом). Нація в цьому ланцюгу виникає на індустріальній фазі розвитку соціуму, в період становлення капіталізму; саме тому нація розглядається як вища (для сучасності) форма існування етносу.

Інструментальний підхід. Згідно з цим підходом потреба збереження етнонаціональних спільнот зумовлена практикою сьогодення, а саме: розгортанням процесів інтеграції, асиміляції, нищення етнічної ідентичності, а відтак виступає противагою цим процесам. Такий підхід міститься в працях американського вченого Дж. Девіса.

Конструктивістський підхід. Він полягає у твердженні, що етносів і націй насправді не існує, що це — сконструйовані інтелектуальною елітою чи вченими поняття. Представники цього підходу (зарубіжні вчені Ф. Геккманн, Е. Геллнер вважають, що етнічна спільнота — це об'єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам'ять тощо.

Психологічний підхід. Його суть полягає у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні і функціонуванні етнічних спільнот. Поштовх до появи такого роду концепцій дає наприкінці XIX ст. французький вчений E. Ренан.

Формування націй, яке почалося з розкраду родоплемінного стану, завершилося з розвитком машинного виробництва капіталістичного ринку, який зв'язував всі райони і області тієї чи іншої країни в єдиний економічний організм.

В. Лавриненко

Рядоутворюючою категорією соціології нації виступає такий складний феномен, як нація. З приводу суті точаться наукові дискусії і виникають різноманітні концепції. Вагомий внесок у розвиток соціологічних концепцій нації зробили українські вчені, особливо у період між Першою і Другою Світовими війнами. Переважна більшість з них працювала в еміграції, оскільки в радянській Україні будь-які спроби Дослідження національної проблематики мусили здійснюватися лише в межах марксизму-ленінізму. У середовищі ж українських соціологів в еміграції були розповсюджені і представлені майже всі відомі з західної науки концепції нації та націогенезу. Поразка у