Прогнози та роль експертів у їх розробці

Розглянемо технічний інструментарій сучасної прикладної соціології у контексті понять "експертиза", "експертний аналіз", "експертні системи", "прогноз", "план", "управління".

Одна з головних функцій соціальної інституції експертів полягає у прогнозуванні, без якого неможливо уявити життя сучасного промислово розвиненого суспільства. Відсутність прогнозів означає підходити до розгляду найближчого та віддаленого майбутнього наосліп і приймати важливі рішення безвідносно до майбутніх наслідків, сприятливих чи несприятливих.

Щоб мати раціональний метод оцінки того чи того прогнозу, потрібно виробити критерії для визначення якості прогнозів. Головна вимога, яку висувають до цього критерію, — це корисність обраного критерію для осіб, що приймають рішення.

На підставі критерію корисності для визначення якості прогнозу свого часу було розроблено метод, відомий під назвою "опитна модель". Цей метод оцінки називають "опитуванням", оскільки у ньому використовують спеціально складений список запитань. У пропонованій соціологами моделі було здійснено спробу максимально підвищити ймовірність урахування всіх міркувань, які стосуються справи.

Що являють собою різні форми опитувань? Яким є рівень вірогідності отримуваної за їхньою допомогою інформації? Яка роль опитування в експертних оцінках?

Такі форми збирання первинної соціологічної інформації, як анкетування або інтерв'ювання, призначені передусім для масових опитувань, мета яких полягає в тому, щоб отримати вірогідні відомості про предмет дослідження. Проте у соціологічній практиці можуть виникати ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища або процесу важко виокремити конкретне джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані з прогнозуванням (від грецьк. pro — вперед + gnosis — знання, вчення; передбачання, передбачування) зміни того чи того соціального процесу або явища.*

Існує безліч способів та методів прогнозування. Перевага сучасних раціональних методів прогнозування полягає в тому, що вони доступні для наукового вивчення і можуть бути адекватно описані та пояснені. Понад те, ці методи забезпечують розробку методик, які можуть застосовуватись будь-яким фахівцем, що пройшов необхідну підготовку (фаховий вишкіл), а також давати однакові результати незалежно від того, хто використовує ці методики. Власне кажучи, в однаковості результатів і полягає перевага точних методів над інтуїцією людей з великим практичним досвідом, які можуть помилятися, наприклад з причини нежитю або просто поганого настрою. До того ж у разі розходження в результатах завжди можна з'ясувати, яких було припущено помилок при застосуванні певних методик у розрахунках або при обробці отриманих даних.

Прогноз має бути гнучким і постійно контрольованим щодо внесення у нього необхідних корективів, коли несподівано й різко змінюються зовнішні обставини, які вимагають змін у планах, розроблених з урахуванням первинних, вихідних прогнозів.

Життєдіяльність будь-якої соціальної організації пов'язана з прогнозами та перспективними планами, які будують на підставі певних прогнозів.

Знаний американський фахівець з прогнозування науково-технічного розвитку Дж. П. Мартіно виокремлює умовно п'ять етапів у діяльності будь-якої організації, щоб на їх прикладі продемонструвати механізм прогнозування, який зазвичай використовують керівники організацій.

Розпочинає цикл прогнозування (1), на підставі якого розробляють відповідний план (2) послідовності виконання (3) робіт, необхідних для досягнення мети, поставленої у програмі (4), підґрунтям для складання якої є план. Результати послідовного, згідно з планом, виконання програми потребують оцінок, щоб не увійти у суперечність з реальною ситуацією. Отримувані оцінки характеризують фактичний стан справ в організації й надають можливість порівнювати їх з тим, що було передбачено планом та програмою. Результати оцінок (5) є відправним базисом для переходу до нового циклу.

Як підкреслює Мартіно, розвиток діяльності організації за цим циклом не є серією дискретних, ізольованих один від одного етапів, оскільки всі вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. Тому прогноз належить регулярно коригувати в міру надходження нової інформації. За необхідності може бути переглянутий і сам план, навіть якщо його ще не виконано, оскільки план — не самоціль, а засіб для виживання організації, особливо за умов конкурентної боротьби.

Цінність прогнозу вимірюють його корисністю, а вартість — витратами на складання плану та прийняття рішення.*

Прогнози зазвичай роблять компетентні особи, яких називають експертами (від лат. expertus — досвідчений; фахівець в якій-небудь галузі, який здійснює експертизу), робота яких зі складання прогнозів увіходить до вартості розроблюваних планів. Є й інші методи складання прогнозів, відмінні від методу з використанням експертів. Проте існують такі сфери соціального життя, в яких неможливо використовувати інші методи прогнозування, крім експертних. Передусім це стосується тих сфер, де відсутня необхідна та достатня інформація про минуле або, скажімо, технічні можливості більшою мірою залежать від схвалюваних рішень, ніж від ентузіазму новаторів. Оскільки головним критерієм добору експертів є компетентність (від лат. competentia — приналежність за правом; коло питань, в якому певна особа має знання, досвід) їх, остільки для визначення компетентності використовують передусім два методи — самооцінку та колективну оцінку авторитетності експертів.

Найпростішою формою самооцінки експертів є сукупний індекс (коефіцієнт рівня компетентності), розрахований на підставі оцінювання експертами своїх знань, досвіду та здібностей за ранговою шкалою з позиціями "високий", "середній", "низький". При цьому першій позиції приписують числове значення "1", другій — "0,5", третій — "0" з урахуванням того, що коефіцієнт рівня компетентності експерта може набути значення віл І (повна компетентність) до 0 (цілковита некомпетентність). Цей коефіцієнт обчислюють за формулою:

де к1 — числове значення самооцінки експертом рівня своїх теоретичних знань, к2 числове значення самооцінки практичного досвіду, к3 — числове значення самооцінки здатності до прогнозування.

Зазвичай до групи експертів заведено включати тих, у кого індекс компетентності не менший за середній (0,5) й вищий (до 1).

Отримання первинних числових значень самооцінки (&,, к2, к2) для обчислення індексу компетентності експертів відбувається за допомогою таблично-запитувальної форми (табл. 3.2.1).

Таблиця 3.2,1.

Числові значення самооцінки експертів

Індикатори | Рівень

високий (1) | середній (0,5) | Низький (0)

Теоретичні знання (Ј,) | +

Практичний досвід (к2) | +

Здатність до прогнозування (к3) | +

Виходячи з числових значень оцінок, позначених хрестиками, можна легко обчислити рівень компетентності експерта щодо проблем, які нас цікавлять. У цьому разі матимемо такий коефіцієнт:

К=(1 +0,5 + 0,5): 3 = 0,7.

Отримане число свідчить про те, що рівень компетентності експерта вищий за середній.

При доборі експертів методом самооцінки виникає проблема її завищення. Проте досвід численних експертиз показує, що групи з високою самооцінкою помиляються у своїх судженнях менше, ніж "скромні" експерти.*

Опитування компетентних осіб називають експертними, а результати опитувань — експертними оцінками. У найзагальнішому вигляді виокремлюють три головні функції експертної оцінки у соціологічних дослідженнях, а саме: прогноз тенденцій розвитку різних соціальних процесів; оцінка рівня вірогідності даних масових опитувань; атестація групи або її членів за різними критеріями (скажімо трудова або політична активність). У прогнозах найяскравіше виявляється відмінність експертної оцінки від інформації, отриманої у результаті масового опитування. Останнє, як правило, має анонімний характер, натомість в експертних опитуваннях особистість респондента відіграє важливу роль. Звідси випливає, що експерти мають бути поінформовані про завдання, які розв'язують за їхньою допомогою. У цьому разі відпадає потреба користуватися побічними запитаннями або якимись іншими прийомами з метою з'ясування "прихованих" позицій респондента. Оскільки експерт є активним учасником здійснюваного дослідження, остільки спроби приховати від нього мету та завдання дослідження обтяжені втратою довіри до організаторів дослідження.

У прикладній соціології для отримання прогностичної оцінки використовують низку методів та прийомів роботи з експертами.

Традиційний та головний інструментарій експертних опитувань — анкета або бланк-інтерв'ю, розроблені за спеціальною методикою, яка відповідає дослідницькій програмі. На відміну від масового опитування, програма прогнозного опитування експертів не настільки деталізована й має переважно концептуальний характер. Згідно з рівнем розробленості концептуальної гіпотези формулюють запитання, на які експерти повинні дати відповіді. Процедура опитування експертів може бути очною або заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу — обмін думками. Така робота з експертами передбачає одночасну присутність усіх експертів за "круглим столом", де й відбувається виявлення домінуючої думки з обговорюваних питань, пропонованих дослідником.

Розглянемо слідом за Мартіно метод прогнозування, пов'язаний з використанням комісій або груп експертів. Суть цього методу полягає в тому, що фахівці, які увіходять до однієї групи, повинні взаємовпливати так, щоб компенсувати помилки один одного. Комісії мають низку переваг, які роблять їх використання бажаним за певних обставин. До цих переваг належать:

1. Якщо склад групи ретельно підібрано й до неї включено тільки осіб, які є фахівцями у певній галузі, то загальна кількість інформації, яку має група, більша за ту, яку має будь-який з її членів. Як то кажуть, одна голова добре, а дві — більше (або краще).

2. Урахування чинників, що стосуються певної царини експертної оцінки, вище у групі, ніж урахування їх окремим експертом.

3. Група експертів з більшою готовністю перебирає на себе відповідальність, ніж окремі фахівці. Особливо це є значущим