інших — престижні професії, які передбачають швидкий успіх і збагачення: бізнес-менеджмент, прикладна економіка, юриспруденція, що висунулися на передній план через економічні трансформації. Для третіх — престижні професії, які взагалі не передбачають систематичного навчання, але дозволяють працювати в персональній охороні, стрип-шоу, просто в комерції будь-якого масштабу. Саме релятивізація престижності професій і видів діяльності веде до зниження ролі соціальної мобільності. Мобільність цінується тільки в стабільній системі престижу. Там, де її нема, мова може йти тільки і винятково про індивідуальну оцінку престижу професії чи роду діяльності.
Тому освіта нині втрачає свій колишній соціальний зміст. Вона набуває двоякого нового змісту: як засіб досягнення економічного успіху і як інструмент доступу до нових життєвих форм і стилів.
Специфічна організація політики практично збігається з відзначеною Беком тенденцією, характерною для західноєвропейських країн. Сьогодні політичне життя в Україні далеке від традиційних західних моделей, але близьке до сучасних західних моделей. Якщо абстрагуватися від минущих проблем слабкої процедурної організації (цілком природних для даного періоду, тому що в нас поки що досвід демократичної практики вкрай убогий), то як головну ознаку української політики можна назвати практично повну відсутність соціально прошаркової ідентифікації політичних партій. Незліченні спроби окремих партій і лідерів установити передбачувану класичними політологічними вченнями "принципову координацію" між партією з її доктриною і відповідним соціальним прошарком багаторазово і красномовно провалювалися. Робітники відмовляються йти в лоно соціал-демократії, промисловці і підприємці не підтримують тих партій, які для них створювалися, а якщо і функціонують ті чи інші партії, то вони є "кишеньковими" і створюються, як правило, напередодні чергових виборів.
Формування блоків і рухів регулюється не соціальною (соціально прошаровковою) близькістю партій, а актуальними політичними темами, на основі яких може виникнути тимчасова спільність цілей, і конкретними політичними ситуаціями. Соціально зумовленої ідіосинкразії не виникає.
Наскільки рухливі партії, настільки ж рухливий і мінливий виборець, який уже не шукає партію, що відповідає його класово-прошарковій специфіці, і часто навіть узагалі не визначає для себе партію, за яку він буде голосувати постійно. Виборець змінює свої переваги, орієнтуючись при виборі на конкретні політичні теми і ситуації. Якщо й існують закономірності поведінки таких "рухливих" виборців, то, мабуть, їх треба вивчати, спираючись на поняття життєвих і культурних стилів, що, власне, і виражають специфіку виборчої поведінки.
Література
1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.
2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.
3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.
4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.
6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.
7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.
8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.
9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.
10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975.
11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991.