Економіка і її роль у житті сучасного суспільства

План

1. Стан економіки і рівень життя

2. Відносини власності

Чи можна споживати багато, а робити мало? У чиїх руках знаходиться виробництво? Які зміни відбудуться в економіці XXI століття?

Слово економіка грецького походження. Спочатку воно означало мистецтво управління домашнім господарством. У наш час поняттям "економіка" позначають широку галузь у житті суспільства, що включає економіку підприємств, галузей, народне господарство в цілому, різні сторони господарської діяльності, фінанси, грошовий обіг тощо. Ми будемо вести мову про економіку в широкому розумінні слова, припускаючи сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування з застосуванням праці.

СТАН ЕКОНОМІКИ І РІВЕНЬ ЖИТТЯ

Існує прямий зв'язок між станом економіки і рівнем життя населення.

Рівень життя - це рівень добробуту населення, ступінь задоволення основних життєвих потреб людей.

Характеризуючи рівень життя, звичайно використовують різноманітні показники. Серед них і споживання на душу населення, і реальні доходи населення, і забезпеченість житлом, і показники розвитку освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Рівень життя залежить відстану економіки.

Неважко знайти зв'язок між обсягом виробництва продуктів на душу населення і споживанням. Так, у середині 80-х pp. XX ст. у США на душу населення вироблялося 117 кг м'яса, а споживалося 119 кг; в Австралії відповідно 150 і 102 кг; в Угорщині - 216 і 79 кг; у Китаї - 17 і 18 кг; у колишньому СРСР - 61 і 62 кг.

Проілюструємо цю думку і на прикладі середньомісячної зарплати. У 1996 р. валовий внутрішній продукт на душу населення в доларах в Україні був 2206 доларів, у Чехії - 10460 доларів, а в Росії - 4235 доларів. А середньомісячна заробітна плата (у доларах) була в Україні 100, у Чехії -737, а в Росії - 223 долари.

Але збільшення чи зменшення споживання залежить не тільки від обсягів виробництва у власній країні (адже жодна країна не виробляє усе, що споживає її населення), але і від того, купує чи продає країна даний продукт за рубежем. Однак для того, щоб купити що-небудь за рубежем, потрібно мати іноземну валюту. Одержати ж її можна в результаті продажу за рубіж якихось товарів чи послуг.

Показники виробництва (кількість виробленого металу, вугілля, нафти, автомобілів, взуття тощо) усе-таки не цілком характеризують стан економіки. Країна може виробляти багато електроенергії, сталі, зерна тощо, але залишатися бідною. Так буває в тому випадку, якщо господарство країни ведеться нераціонально, з великими витратами і втратами, коли необхідні ресурси відволікаються, наприклад, на різні непродуктивні витрати: утримання непомірно великої армії й обслуговуючої її потреби промисловості, надзвичайно зросло утримання бюрократичного апарата, державні кредити іншим країнам без належних гарантій їхнього своєчасного повернення тощо.

Причиною низької ефективності господарства можуть бути і застарілі технології. Так, у нашій країні в 80-х до". XX ст. на одержання однієї тонни міді витрачалося 973 кВт/год. електроенергії, у ФРН - у три з зайвим рази менше. Через низьку економічність побутових приладів витрачається щорічно зайвих 20 млрд. кВт/год. електроенергії, тобто стільки, скільки виробляє гігантська електростанція.

Для того, щоб рівень життя населення підвищувався, необхідний постійний економічний ріст, тобто збільшення масштабів сукупного виробництва і споживання в країні. Економічний ріст характеризується збільшенням реального обсягу виробництва і супровідним йога поліпшенням технологічних, економічних і соціальних характеристик суспільства. Показниками економічного росту є валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД).

З першими двома показниками, ви познайомилися при вивченні "Економічна діяльність". Національний дохід - це обчислена в грошовому вираженні вартість створеного в країні протягом року сукупного) продукту. Або інакше: національний дохід дорівнює валовому національному продукту за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Можна також сказати, що це загальний дохід, створений усіма факторами виробництва: працею, землею, капіталом, підприємницькою діяльністю тощо.

Науково-технічна революція викликала корінні зміни якості економічного росту. Вони проявилися насамперед у посиленні соціальної спрямованості економічного розвитку, тобто в орієнтації його на більш повне задоволення потреб людини. До цього виробників підштовхує економічна необхідність.

Ми уже відзначали, що роль людського фактора виробництва зростає. Підвищується роль знань сучасного фахівця, широта його кругозору і здатність швидко освоюватися в новій ситуації. Саме від нього залежить успіх фірми. Висока якість працівника виробництва включає і його кваліфікацію, і здоров'я, і психічний стан, і морально-вольові якості, і загальну культуру. Непомірно високі потреби людини спонукають до посиленого розвитку індустрії добробуту тих галузей, що забезпечують підвищення рівня життя людей. Названа причина змушує піклуватися про безпеку умов праці, дотримання припустимих норм забруднення середовища проживання. Усе це веде до того, що зростає питома вага засобів, які витрачаються на соціальну сферу (освіта, охорона здоров'я, транспорт, індустрія дозвілля тощо).

Основним фактором економічного росту, як ми уже відзначали, в умовах науково-технічного прогресу стає інтенсивний шлях розвитку виробництва, при якому зменшується число зайнятих у виробництві, кількість використовуваної сировини й енергії.

ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

Власність - це приналежність засобів і продуктів виробництва певним особам - індивідам чи колективам.

Відносини власності - найважливіша сторона економічних відносин. Власник засобів виробництва володіє і самостійно розпоряджається ними, використовує їх для організації виробництва і отримання доходу. Іншими словами, щоб розібратися у відносинах власності, варто з'ясувати питання: кому належать засоби виробництва і вироблені продукти? Хто володіє, хто користується і хто розпоряджається ними?

У XIX ст. основною фігурою власника був капіталіст - підприємець. У XX ст. розвиток одержали різні види групової власності. Типовою формою такої власності є акціонерне товариство (корпорація). У середині 80-х рр. XX ст. у США з 15 млн. підприємств різних видів було близько 3 млн. корпорацій (20%), На них припадало 90% валового доходу всіх підприємств країни.

Акціонерне товариство випускає цінні папери - акції різної вартості, власники яких (акціонери) мають право на одержання частини доходу акціонерного товариства (дивіденди), що відповідає сумі акцій, і на участь в управлінні його справами. Акції можуть купувати робітники та службовці, причому не тільки працюючі, але і не працюючі на підприємствах акціонерного товариства (у США, наприклад, у 1985 р. було 47 млн. акціонерів). Для вирішення питань, що стосуються справ акціонерного товариства, зібратися відразу всі акціонери практично не можуть, тому реальне управління знаходиться в руках групи великих власників, що мають значну частину акцій (контрольний пакет), але не обов'язково 50%, можливо, і 5-10%. Саме ця група, а не всі акціонери розпоряджається справами акціонерного товариства.

Крім групової, існує й індивідуальна приватна власність. Вона представлена головним чином у сільському господарстві, ремеслі, торгівлі, сфері послуг. Наприклад, у США в середині 80-х рр. XX ст. в індивідуальній власності знаходилося 10,7 млн. підприємств із загальної кількості 15 млн. Серед них значну частину складали дрібні господарства, засновані на особистій праці виробника і його сім'ї. Дрібна трудова приватна власність представлена сімейними фермами в сільському господарстві, майстернями з ремонту побутової техніки, швейними, майстернями, бензоколонками, продовольчими і галантерейними крамничками. В індивідуальній приватній власності знаходиться також значне число дрібних і середніх фірм, що використовують найману працю.

У 70-80-х рр. XX ст. у США і країнах Західної Європи поряд зі зміцненням позицій великих об'єднань зросло значення дрібних та середніх підприємств і фірм. У загальній кількості на частку дрібних підприємств, які мають 10-20 і менш працюючих, припадає від 94 до 99%. Саме дрібні підприємства найчастіше беруть на себе освоєння нової техніки, створення нових видів товарів, що нерідко пов'язано з ризиком, здійснюють послуги з ремонту й обслуговування промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів тощо). Багато дрібних фірм у капіталістичних країнах знаходяться у виробничій і фінансовій залежності від великих об'єднань. Розвиток дрібного і середнього підприємництва дозволяє краще використовувати економічний потенціал, сприяє гнучкості форм господарювання і пристосовності до швидко мінливих умов.

У сучасному світі приватна власність відіграє велику роль: вона стимулює ініціативу і заповзятливість, відповідальне ставлення до праці.

В економіці кінця XX ст. велике значення мала державна власність. У країнах Західної Європи у власності держави знаходились насамперед деякі великі промислові підприємства, банки, а також підприємства тих галузей, що обслуговують виробництво і соціально-побутову сферу - вантажний транспорт, енергетику, зв'язок тощо. Питома вага державного підприємництва в сукупному виробництві досягає нині 15-20%. Створення державних підприємств почасти продиктовано бажанням прискорити науково-технічний прогрес. Так, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції. Разом з тим, держава іноді бере на себе технічне переозброєння слабких ланок економіки. Наприклад, у Великобританії після Другої світової війни держава узяла на себе видатки щодо розвитку транспорту й енергетики.

У 80-х рр. XX ст. у ряді країн розгорнулася денаціоналізація економіки головним чином