За своїм змістом і соціальною функцією виділяються ритуали споріднення, причому вони стосуються не споріднення по крові чи по шлюбу, а родинних відносин, що сформувалися на основі функціональних взаємозв'язків. Такі, наприклад, ритуали взаємин членів родини з хрещеним батьком чи хрещеною матір'ю. Це так зване ритуальне споріднення (третій тип споріднення поряд зі спорідненням по крові чи по шлюбу). У традиційних культурах воно відіграє дуже важливу роль.

Ми назвали лише найбільш поширені типи ритуалів. Узагалі ж залежно від застосовуваних критеріїв і рівня аналізу можна виділити буквально нескінченну кількість типів ритуалів. Наприклад, ритуали можуть класифікуватися за участю в них чоловіків чи жінок на суто чоловічі, суто жіночі та змішані ритуали. У суто чоловічих ритуалах мають право брати участь тільки чоловіки, але деякі з них фігурують у ролі жінок і символічно імітують фізіологічні функції, властиві жінкам; у суто жіночих ритуалах, навпаки, окремі жінки імітують фізіологічні функції чоловіків. Але це зовсім не означає "прийняття ролі" жінки чи, навпаки, чоловіка, відповідно до відчужених рольових визначень (якщо говорити сучасною мовою).

Це означає буття жінкою чи відповідно чоловіком у період ритуального часу, виключеного з нормального чергування часів.

Крім того, ритуали можуть бути класифіковані за масовістю, тобто за кількістю тих, що беруть у ньому участь, за ступенем структурованості, за чергуванням елементів аморфності та структурованості, за характеристиками групи, усередині якої і в ім'я якої вони виповнюються. Останній момент дуже важливий, тому що ритуали стратифіковані, причому ^ратифіковані подвійно — щодо як земної, так і міфологічної ієрархії. Деякі ритуали можуть виконуватися тільки вождями, тільки старійшинами чи тільки мисливцями (тільки брахманами чи тільки кшатріями тощо), причому виконання відповідних ритуалів представниками інших груп (чи каст) тягне незліченні важкі наслідки як для винуватців, так і для опоганених груп і навіть самих опоганених ритуалів. Боги (та інші міфічні істоти) ревниво ставляться до виконання ритуалів. Так, використання ритуального предмета, призначеного для служіння на честь однієї міфічної істоти, у ритуалі, призначеному для іншої, може призвести до зовсім непередбачених наслідків. Наприклад, до деградування Бога, зміни місць і значущості богів, коротше, до перевороту у світобудові, що, безперечно, відіб'ється і на людях (як помста ображеного Бога).

У будь-якій культурі присутня також безліч ритуалів нерелігійного чи не прямо релігійного характеру. Тут мається на увазі ритуалізований характер будь-яких типів дій і форм діяльності, аж до таких, що зустрічаються найбільш часто. Такі ритуалізовані форми, важливі й значущі також у сучасному житті, можна назвати дифузійними формами ритуальної поведінки. Але оскільки ці ритуали не кодифіковані, не стандартизовані, а найчастіше навіть і не рефлексовані й у той же час виконують найважливішу функцію створення і підтримання досить стабільних структур міжіндивідуальних взаємодій, точніше їх можна було б іменувати дифузійними формами соціальності. Тонкий аналіз таких ритуалів провів американський соціолог І.Гофман.

Не будемо аналізувати концепцію Гофмана в повному обсязі, а покажемо його підхід до ритуалістичного за своєю природою феномену поважної поведінки, тобто поведінки, функція якої — висловити повагу і вдячність однієї людини іншій. . Гофман пише, що поважна поведінка з боку актора складається звичайно в демонстрації шанобливості, вдячності і благоговіння перед реципієнтом такою мірою, що це здається надто комплементарним і, ймовірно, перевершує ті почуття, що актор міг би дійсно відчувати стосовно реципієнта. Здається, начебто актор віддає реципієнту перевагу сумніву і може навіть ховати за розсипом компліментів свою дуже низьку оцінку його достоїнств. Такі акти поваги формують ідеальну модель, відповідно до якої тепер і надалі будуть розгортатися реальні взаємини актора і реципієнта.

Розрізняють поважну поведінку двох видів, кожна з яких орієнтується на відповідний тип ритуалу: ритуал запобігання чи ритуал презентації. Ритуали запобігання - це передбачувані обмеження поведінки, призначені для підтримання соціальної дистанції між індивідами. Вони обмежують ступінь втягнутості індивідів у соціальні відносини допомагають зберігати деякий рівень формальності та визначений ступінь індивідуальної автономії для його учасників. Відзначимо, шо ритуали запобігання в тому вигляді, в якому вони описуються Гофманом, нагадують зіммелівське поняття такту.

Ритуали презентації— це моделі поважної поведінки, передбачувані також, але служать меті заохочення й активізації взаємодії. Якщо ритуали запобігання передбачають, чого не треба робити стосовно партнера, щоб не принизити його свободу й індивідуальність, то ритуали презентації передбачають способи залучення партнера у взаємодію шляхом виявлення знаків поваги. Це, за Гофманом, "...вітання, запрошення, компліменти, дрібні послуги".

Rites de passage

Ритуали переходу — це особливий клас ритуалів, що існують у кожній культурі та виконують особливі функції, пов'язані, в першу чергу, з послідовним проходженням індивідом стадій свого життєвого шляху — від народження до смерті. Ритуалами переходу відзначаються моменти зміни індивідуальної ідентичності. Ритуали переходу особливо важливі і мають особливо виразний характер у традиційних, а також у "первісних" суспільствах. Тут момент переходу найчастіше означає повну втрату старої ідентичності та придбання нової, зовсім іншої ідентичності, що передбачає зміну всіх соціальних характеристик особистості, іноді аж до зміни імені. У ряді культур ініціація — перехід у статус дорослого повноправного члена клану чи племені — ототожнюється зі смертю і новим народженням. У деяких культурах ініціація не короткочасний акт чи подія, а розтягнутий на кілька тижнів чи навіть місяців процес, під час якого дійсно відбувається перетворення ініційованого, перетворення його в іншу людину.

Представимо схему церемонії ініціації в африканських племен регіону Убанге. Молодих кандидатів (ганза) поселяють у спеціально побудованому таборі далеко від села. Три дні їх змушують практично голодувати, потім ведуть до річки купатися, а після повернення проводять між двома шеренгами озброєних міцними лозинами дорослих чоловіків, що піддають ганза найжорстокішому кривавому биттю. На цьому їхні муки не закінчуються: наступає обрізання. У той же вечір свіжообрізані ганза, не звертаючи увагу на біль і кровотечу, танцюють перед старійшинами. Увесь цей час їм не можна видати ні стогону, ні крику, ні яким-не-будь чином виявляти біль; нестриманість може стати джерелом довічної ганьби. Потім вони повертаються в табір, де їм читають короткий освітній курс (сім'я, цивільні обов'язки, статева мораль, ритуальні танці, ремесла) і відбувається "змиття" старих гріхів, для чого ганза працюють на суспільному полі як раби — під батогом наглядача, під палючим сонцем, без якого-небудь захисту від мурах, бджіл тощо. Після такого служіння кожен ганза отримує нове ім'я. Уперше вони залишають табір, який відразу спалюють, через місяць після обрізання повертаються у свою родину в спеціальному розфарбуванні й в особливому убранні. Тут їм три дні не дозволяється вимовляти ні слова, адже вони тільки що народилися і не вміють говорити.

У ряді племен аборигенів Австралії процесом ініціації передбачаються такі ритуали.

Обрізання. Воно здійснюється на "живому столі": у землю встромляється палиця, навколо якої, тримаючись за неї руками і нахиляючись уперед, стають п'ять чи шість чоловіків, утворюють стіл, на який обличчям догори кладуть ініційованого. Оперують, сидячи верхи на ініційованому, зрізують крайню плоть. У племені аранда операція відбувається під звуки сопілки - голосу великого духу Тванйирика.

Підрізання. У тих племенах, де ця операція здійснюється, вона вважається найважливішою в процесі ініціації. Того, хто піддається ініціації, кладуть на "живий стіл", піднімають його пеніс і роблять на ньому розріз. Дорослі чоловіки знову надрізають ті місця, де в них колись під час ініціацій були зроблені розрізи, і кров стікає по стегнах. Ініційованого кладуть на землю обличчям униз, а інші танцюють над ним, окропляючи його кров'ю. Існує думка, що цей обряд рівнозначний обряду надрізання піхви в дівчаток, який практикувався в деяких племенах, імітуючи менструальну кровотечу. Він іменується Кунапипи і має відповідне міфологічне обгрунтування "Кунапипи означає надріз чи живіт Матері-прародительки, пеніс символізує Пітона або Змію-Веселку, або Змію-Блискавку, а надріз — жіночу матку. Таким чином, чоловічий член, на якому була зроблена операція підрізання, символізує одночасно як жіночі, так і чоловічі статеві органи, що повинні з'єднатися, щоб відбулося запліднення. Кров з надрізу, чи то в первісній операції чи в наступних, символізує відразу і післяпологову, і менструальну". Післяпологова кров, власне, і