Відносини народної культури з масовою суперечливі. З одного боку, масова культура нав'язує народній творчості певний спосіб мислення і вираження. У той же час саме ця культура часто базується на народній. Наприклад, естрадні виконавці часто використовують елементи фольклорної музики. Л звертання до різних традиційних сюжетів, скажімо, до легенд про короля Артура, у сучасних фільмах веде до їх популяризації і спонукує деяких глядачів звернутися до першоджерел.

В останні десятиліття заговорили про появу екранної культури, що пов'язано з комп'ютерною революцією. Екранна культура складається на основі синтезу комп'ютера і відеотехніки. Відеотелефони, електронні банки, Інтернет дозволяють викликати на екрані комп'ютерів практично будь-яку необхідну інформацію, перетворити домашній комп'ютер у могутній засіб спілкування. Прямі контакти і читання книг ідуть на другий план. З'являється новий тип спілкування, заснований на можливостях вільного виходу особистості у світ інформації. Завдяки використанню комп'ютерної графіки вдається збільшити швидкість і поліпшити якість одержуваної інформації. Комп'ютерна сторінка несе із собою новий тип мислення й освіти з характерними для нього швидкістю, гнучкістю, реактивністю.

Багато хто сьогодні вважає, що саме екранній культурі належить майбутнє.

Ми познайомилися з деякими галузями культури сучасного суспільства. Як ви думаєте, чому були обрані саме ці культури?

ДІАЛОГ КУЛЬТУР

Як уже відзначалося, масова й елітарна культури взаємодіють одна з одною. Поговоримо детальніше про діалог різних культур і про те, що є результатом цього діалогу. Для прикладу розглянемо розвиток національних культур і їхню взаємодію.

Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їхнього формування. Ці відмінності мають глибокі корені, які відбивають особливості громадського життя тієї чи іншої соціально-історичної чи етнічної спільності людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності - одне з джерел багатогранності історичного процесу, які надають йому барвистість і багатомірність. Кожна національна культура неповторна, унікальна. І ця неповторність, незамінність визначають необхідність особливо дбайливого ставлення до неї.

Разом з тим, вже в античній цивілізації йшов процес взаємодії культур. У міру того, як історія ставала всесвітньою, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у рамках окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах усього людства. Науково-технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, величезна рухливість населення, світовий поділ праці - ці и інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але в той же час породжують і різноманітні проблеми.

Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де вона насаджується насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що недавно звільнилися від колоніальної залежності прагнення до відокремлення національне"! культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля західної масової культури.

Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної викликали в ряді країн відповідну реакцію населення: звучать заклики обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі.

Не випадково, наприклад, сучасне покоління молодих японців з особливою увагою стало ставитися до національного одягу, їжі і культури. Л в Уельсі, де практично усі вже давно говорять англійською, у 70-і рр. XX ст. народився широкий рух за відродження уельської (кимрської) мови, яка практично зникла.

В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Так, у деяких народностей Півночі немає своєї писемності, і рідна мова поступово забувається в процесі постійного спілкування з іншими народами.

Подібні проблеми можна вирішити лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Не випадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. У результаті діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми і, в першу чергу, такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога.

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ КУЛЬТУРИ

Проблеми сучасної вітчизняної культури часто зводять до її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшої частини населення і поганого впливу "бездуховної" культури Заходу. Незважаючи на те, що, принаймні, дві перші проблеми дійсно, існують, це вкрай спрощене пояснення.

Історія людства показує, що рівень культури аж ніяк не завжди пропорційний рівню фінансування і забезпеченості населення. Що ж стосується "експансії Заходу", то вона можлива завдяки тому, що з якихось причин затребувана в Україні. Суть того, що відбувається в сфері сучасної культури, можна зрозуміти, тільки розглядаючи цю проблему в більш широкому контексті. Справа в тому, що сучасна вітчизняна культура - це культура перехідного періоду.

Перетворення, що віддулися в нашій країні за останнє десятиліття, настільки фундаментальні, що, власне кажучи, є радикальною зміною способу життя, системи цінностей і стилю свідомості. Характеристиками подібних періодів в історії культур є динамічність розвитку, з одного боку, і значна нестабільність - з іншого.

Переходячи до конкретних питань вітчизняної культури, необхідно відзначити крайню ЇЇ мозаїчність. Звичайно, субкультури існували в Україні й у радянський час, однак в умовах безроздільного панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, вони, залежно від їхнього характеру, контролювалися і вписувалися в єдину соціалістичну культуру чи придушувалися. На рубежі 80-90-х рр. XX ст. стримуючий фактор, а також "залізна завіса", що відокремлювала Україну від Заходу, зникають, і починається стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їхніх видів і варіантів дуже велика: від відродження і відокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, так званих "нових українців"), від традиційних хіпі до таких екзотичних я нищ. як прихильників відродження язичництва і шанувальників романів англійського філолога Дж.Р. Толкієна.

Процес культурного багатоголосся взагалі ж нормальний, природний і плідний, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим більше вона буде цікавою. Однак у ситуації нашої батьківщини таке становище речей викликає і певну тривогу. Почуття національної ідеї, що лежить в основі великих культур і об'єднуючої субкультури, у даний час сильно послаблено, а уявлення про неї розмиті. І таким способом вищезгадане різноголосся може негативно вплинути на українську культуру.

Помітна також різниця культурної ситуації столиці і провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура - культура інформаційного суспільства, і рівень оволодіння нею залежить від ступеня доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтернетом, масою книжкової продукції тощо. У цій сфері ми досягли значних успіхів, але, як правило, переважно в столицях, жителі яких мають більшу можливість вибору. Рівень же культурної інформації, який досягає провінції, істотно скоротився за більшістю показників, причому не тільки за обсягом, але і за якістю.

Інша група проблем пов'язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія - не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює сам характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним з факторів, які формують новий спосіб життя. Стосовно культури можна згадати, що перехід у живописі до тюбиків з фарбами (раніше вони були у відкритих чашках) радикально змінив його характер, а разом з ним, істотно змінилися життєві відчуття європейців XIXст., що можна бачити на прикладі імпресіоністів. У даний час навряд чи не найзначнішою з цих технологій є Інтернет. Про його роль у сучасному суспільстві не припиняють сперечатися: одні бачать у ньому найбільше досягнення, інші - найбільшу небезпеку (полегшує підпорядкування й усереднення людської свідомості, необмежені можливості для злочинності і шпигунства тощо). І ті, й інші по-своєму праві.

але необхідно пам'ятати, що такі суперечки ведися навряд чи не з приводу кожного великого нововведення (наприклад, кінематографа на початку XX ст.). Вчені і політики стверджують, що в ХХІст. "багатство, праця, культура, знання, гроші, торгівля усе буде циркулювати через кібернетичні мережі". Кордони інформаційних полів будуть ретельно охоронятися. А саме ці поля стануть набагато більш ефективним засобом у боротьбі за владу над світом, ніж зброя. Необхідно також врахувати, що при всезростаючому потоці інформації (обсяг наукових публікацій в одному тільки 1985 р. перевищив їхній обсяг, що з'явився в Європі з часів епохи Відродження) знайомство з нею одними традиційними методами (через книги, наприклад) усе більш проблематичне, так само, як і цими методами майже неможливий настільки необхідний постійний діалог творчих людей різних країн. І цю можливість надає Інтернет. Сам розвиток мистецтва нерозривно пов'язаний з комп'ютерними технологіями. Кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп'ютерну графіку і взагалі можливості, надані віртуальною реальністю. Однак, якщо порівняти поширення в нас мережі Інтернету, картина дуже невтішно