Древні мислителі про світ і людину

План

1. Міфи стародавності

2. Древньоіндійські веди про походження світу

3. Світ людей

4. Мудреці даоської школи

5. Конфуціанство

6. Платон і аристотель про суспільство і державу

Чи вірили древні греки в існування кентаврів? Про що розповідають дреньоіндійські Веди? Кого древні китайці вважали "благородною людиною"? Чи хотіли б ми жити в ідеальній державі Платона?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Особливості міфологічної свідомості, цінності Заходу і Сходу.

Люди здавна намагалися пояснити існування суспільства. Як воно з'явилося? Чому виникли групи, які займають різне соціальне становище? У якому напрямі міняється суспільне життя? Чи треба сприяти цим змінам? У різні історичні епохи люди давали неоднакові відповіді на ці і подібні їм питання. На ранній стадії суспільного розвитку основним способом розуміння світу була міфологія (від грец. mythos - переказ, сказання).

МІФИ СТАРОДАВНОСТІ

Міфи існували у всіх народів і охоплювали широке коло тем: походження світу, народження і смерть людини, виникнення ремесел, поява відособлених соціальних груп тощо. Так, походження світу в міфах часто пов'язується або з його творенням якою-небудь вищою істотою, або з розвитком з деякого вихідного стану, де першооснови світобудови ще змішані, невизначені. У древньокитайських міфах були присутні обидва такі сюжети. В одному з міфів прародителькою світу вважається Нюй-ва - напівлюдина-напівзмія: вона створила людей і всі речі. В іншому переказі образом вихідного стану світу виступає яйце, у ньому земля і небо ще злиті воєдино.

Діючими особами міфів, як ви знаєте з курсу історії, є боги, герої, люди, а також фантастичні істоти (часто це напівлюди-напівтварини, як уже згадана Нюйва в древньокитайській міфології чи кентавр - напівлюдина -напівкінь у давньогрецькій міфології). Включення в оповідання таких істот спонукувало людей більш пізніх епох вважати, що міф - це різновид деякої чарівної казки. Але для людей ранньої стадії суспільного розвитку міф був цілком реальний і правдивий, у дійсності описаних у ньому подій ніхто не сумнівався. Людям тих далеких часів була властива особлива свідомість, яку дослідники надалі назвали міфологічною, тому що саме в міфах її риси проявилися особливо повно. Наприклад, сама поява змішаних типів (напівлюдей-напівтварин) свідчить про те, що людина ще не відокремила себе цілком від природного світу. Про це ж говорить і олюднення неживої природи. Так, місяць в австралійських міфах уявляється чоловіком одного з впливових племен, сонце ж - це дівчина, що піднялася з деревом на небо.

Міф завжди розповідає про щось конкретне, але це часто набуває значення символу. Приміром, відомий вам з курсу історії давньоєгипетський міф про Озіріса - умираючого і воскресаючого бога - символізує цикли природи. Уже наявні в суспільстві блага (використання вогню, ремесло, хліборобство) пояснюються діями якого-небудь героя (згадайте, хто з героїв давньогрецьких міфів подарував людям вогонь, хто навчив їх ремесел).

Таким чином, у міфології виражалася насущна потреба людини в осмисленні себе самої і навколишнього світу. За допомогою міфу минуле зв'язувалося із сьогоденням і майбутнім, забезпечувався духовний зв'язок поколінь.

Поряд з міфологією свої відповіді на вічні питання буття шукали релігія і філософія. Індія і Китай на Сході, Греція на Заході стали цивілізаціями, де з'явилися релігійно-філософські картини світу, що вплинули на світогляд* багатьох поколінь людей.

ДРЕВНЬОІНДІЙСЬКІ ВЕДИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ

Першим джерелом філософської мудрості в Древній Індії стала так звана ведична література ("веда" - знання) - великий набір текстів, що складалися протягом дев'яти сторіч (1500-600 р. до н.е.). Чому світанок проганяє пітьму, день змінюється ніччю, народжується і помирає людина? Тому що діє універсальний космічний порядок, якому підлегле усе. Так вважали древні мислителі. В одному з ведичних гімнів говориться проте, що спочатку було "щось одне", нерозчленоване, аморфне, яке володіло єдиною властивістю - подихом. "Крім цього, нічого іншого не було, пітьма була спочатку, пітьма, покрита тьмою..." Початок творенню поклало жертвопринесення. Як свідчать Веди, космічний велетень Пуруша був розділений на частини і став джерелом життя для всіх живих істот. Отже, "у всього сущого і у всіх богів один початок - жертвопринесення". Справді, Сонце дарує своє тепло і світло, щоб могли жити всі істоти на Землі, мати жертвує сили і здоров'я для виховання своїх дітей, дощ віддає свою вологу полям, а людина свої знання - людям.

Різноманітний світ Всесвіту заповнений людьми і духами. Вони населяють не тільки Землю, але і численні космічні світи, Сонце, зірки. Люди зі своїм складним суспільним устроєм, тварини, рослини, ріки і струмки, сніг і вітер - усе має живу безсмертну душу, тому можна благати гору, просити прощення в дерева, наказувати хмарам.

Таким чином, для древніх індійців залежність і взаємозв'язок життя Людини, Землі і Космосу були очевидні.

СВІТ ЛЮДЕЙ

Яке ж місце приділяється людям у різноманітному світі сущого? Перші вищі ступені сущого займає світ богів - простір" де процвітає райське життя. За ним йде світ людей, соціальна структура якого відбиває космічну ієрархію. Вище усіх стоять брахмани - мудреці, тлумачі Вед. їхнє становище символізує білий колір доброти і святості. За ними йдуть кшатрії - воїни, правителі. їхній колір червоний - колір влади і пристрастей. Третій ступінь займають вайш'я - клас хліборобів і скотарів. Жовтий колір їхньої варни уособлює помірність і працьовитість. На нижчому ступені соціальних сходів стоять судри - слуги з чорним кольором варни, що означає неуцтво.

За світом богів і людей розташовуються демони, духи, мешканці пекла. Усі вони не мають ніякого вибору і цілком залежать від умов життя, у які потрапили. Таким чином, людина займає середнє, але не центральне становище у світобудові. Вона може піднятися до божественних висот і опуститися до пекельного життя.

Невід'ємною частиною древньоїндійської філософії було вчення про вічний кругообіг життя і закон відплати - Карму. Після смерті тіла душа продовжує жити, вселяючись в тіло народженої істоти. Але яке тіло обирає душа? Від чого це залежить? Відповіді на ці питання дає закон Карми. Той, хто робив благі дії, жив у злагоді з діючою мораллю, народиться в майбутнім житті як брахман, кшатрі чи вайш'я. Той, чиї дії не були правильні, може з майбутньому житті народитися членом нижчої касти чи навіть твариною, а то і пришляховим каменем, що приймає на себе удари тисяч ніг як розплату за гріхи минулого життя.

Чи можна змінити несприятливу Карму чи звільнитися від її? Щоб бути гідним кращої долі в майбутньому, людина повинна добрими справами і праведним життям відпокутувати кармічний борг колишніх існувань. Найнадійніший шлях до цього - шлях аскета-пустельника. "Перетинаючи потік існування, відмовся від минулого, відмовся від майбутнього, відмовся від того, що між ними. Якщо розум звільнений, то, що б не сталося, ти не прийдеш знову до руйнування і старості".

У буддистському вченні, яке виникло в Індії в IV ст. до н.е., розкривається той шлях, що повинен призвести до подолання страждань. Правильне життя полягає в дотриманні розпоряджень моральності - п'яти буддійських заповідей: не шкодити живим істотам, не брати чужого, утримуватися від заборонених статевих контактів, не вести дозвільних і брехливих мов і не вживати напоїв, від яких п'яніють.

Одним зі способів звільнення душі є йога (з'єднання, зв'язок). Для оволодіння комплексом практичних методів у системі йоги вимагаються витримка, завзятість, дисципліна, твердий самоконтроль, постійне тренування. Мета основних етапів цього тренування - володіння собою, оволодіння диханням, ізоляція почуттів від зовнішніх впливів, концентрація думки, медитація (споглядання), звільнення душі від тілесної оболонки.

Таким чином, зміст усіх зусиль йоги не в тому, щоб продемонструвати свої чудесні можливості чи вразити уяву людей, а в тому, щоб досягти такого стану, що допомагає звільненню душі від пута Карми. Настільки загострена увага до психічних і моральних можливостей людини багато в чому визначає сьогоднішній інтерес до древньоіндійської східної традиції.

МУДРЕЦІ ДАОСЬКОЇ ШКОЛИ

За уявленнями древніх китайців, людина, що поєднує темне і світле, чоловіче і жіноче, активне і пасивне, займає деяке серединне становище у світі і покликана ніби перебороти його розкол на два початки,: Інь (темний початок, пасивне чекання) і Ян (щось активне, що висвітлює шлях пізнання). Таке становище визначає і серединний шлях людини, її роль посередника: "Передаю, але не творю". Через людину, Сина Неба, небесна благодать сходить на землю і поширюється всюди. Людина - не цар всесвіту, не підкорювач природи. Краща поведінка для людини - це наслідування природному ходу речей, діяльність без порушення міри (принцип "у вей"). Людина тисячами ниток пов'язана із природою, а також зі співтовариством людей, вона ніби розчиняється в цьому єдиному цілому.

Дані положення розвивали прихильники даосизму ("вчення про шлях") одного з найважливіших напрямів древньокитайської філософії. її центральним поняттям є дао - шлях. Усе у світі знаходиться в