Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

В XXI ст. відбувається розвиток і диверсифікація видів об'єктів соціальної сфери, що, безумовно, приведе до збагачення структури соціальної географії, самостійних галузей знань соціальної географії, регіональної соціальної географії. Робляться спроби передбачити шляхи такого розвитку й особливості диверсифікації видів об'єктів соціальної сфери у різних передпроектних роботах прогнозного характеру. До них відноситься стратегія соціально-економічного розвитку адміністративної області, що в офіційних нормативно-законодавчих актах України розглядається як регіон.

Стратегія соціально-економічного розвитку адміністративної області має специфічні особливості:—

процес розроблення стратегії не завершується негайними діями і результатами; він закінчується, зазвичай, визначенням загального напряму соціально-економічного розвитку території області;—

головне завдання стратегії — зосередити увагу і сконцентрувати зусилля на конкретних, найважливіших завданнях і можливостях;—

формулювання стратегії не може передбачити всі нові можливості та нюанси, які можуть виникнути у процесі соціально-економічного розвитку обласної територіальної суспільної системи;—

успішна реалізація стратегії може бути забезпечена лише внаслідок побудови зворотного зв'язку від наявних у межах області економічних суб'єктів;—

якість стратегії залежить від досягнення орієнтирів — показників соціально-економічного розвитку урбанізованої території на конкретний часовий горизонт;—

орієнтири — ціль розвитку, а стратегія — засоби для досягнення цілі.

Дотримуючись цього, ми уточнюємо зміст поняття "стратегія соціально-економічного розвитку адміністративної області". Отже, це — набір принципів і положень, орієнтованих на досягнення певних соціально-економічних результатів у найближчій і віддаленій перспективі. Ці принципи та положення повинні враховуватися органами управління регіоном при реалізації системи заходів, спрямованих на досягнення мети.

Стратегії соціально-економічного розвитку областей, розроблені в наш час, — це стратегії соціально-економічного розвитку областей в умовах функціонування нестабільної економічної системи України. Ми дотримуємося погляду вчених, котрі під нестабільною економічною системою розуміють таку систему, що перебуває у стані нерівноваги внаслідок специфічної дії, внутрішніх (інерційність вияву в нестабільній системі, властивих попередній системі антагоністичних суперечностей) і зовнішніх (наприклад, політичні конфлікти з іншими країнами) факторів функціонування цієї системи.

Отже, стратегія розвитку адміністративної області — це сукупність цілей, спрямованих на досягнення довготермінової мети розвитку області, що охоплює напрями, завдання та пріоритети її соціально-економічного розвитку і комплекс відповідних заходів, дій і рішень. Вона повинна узгоджуватися з національною соціально-економічною стратегією.

У стратегії соціально-економічного розвитку області має бути визначена суперстратегія — вибір економічної моделі розвитку регіону, а також стратегії, що входять до складу суперстратегії. Ми вважаємо за доцільне виділяти кілька підходів для визначення стратегій другого порядку: за кількістю фінансових ресурсів і часовими можливостями їх освоєння (мінімалістська, проміжна, максималістська, змішана стратегії), сферами впливу на розвиток господарського комплексу (стратегія спеціалізації господарства, стратегія територіального розвитку, стратегія екологічного розвитку) та ін.

Суперстратегія — найголовніша ціль, місія розвитку регіону. В межах суперстратегії формується стратегія територіального розвитку соціальної сфери, яка повинна ґрунтуватися на:—

виділенні зон стратегічних ресурсів території області, у тому числі елементів опорного каркасу міського поселення, інфраструктурних систем тощо;—

виділенні стратегічних зон для розміщення об'єктів соціальної інфраструктури;—

визначенні стратегічних соціальних вузлів у межах стратегічних зон;—

визначенні депресивних соціальних об'єктів у межах депресивних зон і розроблення заходів з їх санації;—

оцінці стабільності розвитку стратегічних зон соціальної інфраструктури на основі розрахунку їх життєвих циклів та ймовірного здійснення заходів, спрямованих на продовження фази зростання;—

визначенні проміжку часу, достатнього для перетворення стратегічної зони соціального розвитку на полюс економічної активності, та ін.

Надзвичайно важливе завдання — здійснення у межах стратегії соціально-економічного розвитку регіону демографічного прогнозу, основного у прогнозуванні всіх соціальних процесів, явищ, і у визначенні стратегічних ємностей видів соціальної інфраструктури регіону.

Безумовно, класичний демографічний прогноз здійснюється при використанні демографічних методів. До них відносять ті, що не просто вивчають демографічну поведінку населення, а й враховують специфіку його відтворення. Однак дослідження останніх років засвідчили, що демографічна поведінка населення детермінується економічною моделлю, згідно з якою розвивається господарство тієї чи іншої території. Ось чому остаточне визначення показників перспективної чисельності населення за наперед заданими періодами повинно бути відкориговане, беручи до уваги особливості демографічної ситуації у межах конкретної економічної моделі. Здійснення остаточного визначення показників перспективної чисельності населення регіону за наперед заданими періодами — надзвичайно складне завдання.

Якщо демографічний прогноз чисельності населення на перспективний період (десять років) по регіону справджується з відхиленням до 10 %, то це — добрий результат, а якщо остаточно визначені показники перспективної чисельності населення матимуть відхилення від фактичних упродовж 20 років на 15 %, то це — дуже вдалий результат прогнозу.

Поряд з прогнозом чисельності населення необхідно здійснювати прогноз потреб населення та можливі шляхи їх реалізації. Саме нові потреби, нові можливості їх реалізації становитимуть основу виділення нових галузей соціальної географії. Дуже важливо передбачити можливі перспективні шляхи соціалізації в умовах того чи іншого регіону.

З огляду на сказане, важливе значення має концепція полярної конвергенції (зближення) мотивів і девіантної (відхилення від нормативної) поведінки у сфері діяльності як фактора реструктуризації соціальної сфери регіону.

В стратегіях передбачено появу нових видів економічної діяльності в регіонах. Багато з них пов'язані зі соціальною сферою. Суттєво розвиватиметься сфера соціальних послуг.

Отже" в XXI ст. очікується збагачення структури соціальної географії, самостійних галузей знань соціальної географії, регіональної соціальної географії на основі розвитку та диверсифікації видів об'єктів соціальної сфери, появи нових соціальних процесів, нових мотивів поведінки населення тощо.

Літератури

1. Алаев Е. Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983. — С. 11—46.

2. Джонстон Р. Дж. География и географы. — М.: Прогресс, 1987.

3. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

4. Мороз С. А., Онопрієнко В. I., Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997.

5. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

6. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

7. Соціально-економічна географія / За ред. О. /. Шаблія. — Львів: Світ, 1994. — С. 10—21.

8. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.

9. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998.

10. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

11. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

12. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.

13. Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. — Львів, 1997.

14. Шевчук Л. Т. Сакральна географія. — Львів: Світ, 1999.