У бібліотеках дуже важко орієнтування у світі книг. І тут порада бібліотекаря допомагає вибрати правильний шлях для задоволення запитів читача, формування його інтересів і смаків.

Найбільший за охопленням людей і за загальнонародною значимістю внесок у діяльність з поширення духовних цінностей вносить школа, насамперед учитель. Згадаємо широкий, суспільний зміст слова "учитель": це мислитель, що веде людей по дорозі знань і допомагає їм оформити свої погляди, шукати і знаходити свій життєвий шлях. Саме вчитель є для дітей і юнаків живим джерелом знань і умінь, носієм естафети часів, він поширює, передає новим поколінням найбільш головне, цінне і по-людському загальнозначуще з того, що накопичене наукою, технікою, мистецтвом із глибокої стародавності до наших днів. Учитель прагне закласти основи розуміння сучасної системи наукового знання, що розвивається, про світ, людину, суспільство.

Масова аудиторія, що сприймає духовні цінності, - це сотні мільйонів читачів газет і журналів, слухачів радіо, телеглядачів, тобто ті, на кого постійно впливають засоби масової інформації (ЗМІ).

Безсумнівним народним надбанням є класичні театральні постановки і кінофільми, відтворення яких телевізійними засобами знайомить нові покоління з мистецтвом народу України, різних закордонних країн.

ОСВОЄННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

Створення, збереження і поширення духовних цінностей спрямовані, як відзначено вище, на задоволення духовних потреб людей. Процес їхнього задоволення називається духовним споживанням, прилученням до духовної культури.

Найважливіша духовна потреба людини — у пізнанні. Про це говорили філософи різних епох. Аристотель писав: "Усі люди від природи прагнуть до знання". А французький мислитель XVI ст. М. Монтень стверджував: "Немає прагнення більш природного, ніж прагнення до знання".

Інша найважливіша духовна потреба - естетична. Прагнення освоювати світ за законами краси, бачити гармонію в природі, у людях, глибоко відчувати музику, живопис, поезію, удосконалювати людські відносини - усе це грані єдиної естетичної потреби.

Ще одна духовна потреба людини - у спілкуванні. Любов до людини" дружба, товариство - справжні людські потреби. Моральна і психологічна підтримка, увага одне до одного, співчуття, співпереживання, обмін ідеями, спільна творчість - ось деякі прояви потреби в спілкуванні (згадайте, що говорилося про значення спілкування в попередніх розділах).

Духовні потреби породжують види діяльності, спрямовані на їхнє задоволення. Відбувається ніби рух назустріч один одному: діяльність письменника зустрічається з діяльністю читача, діяльність актора - з діяльністю глядача, діяльність учителя - з діяльністю учня. Духовне життя суспільства немислиме без поєднання духовного виробництва і духовного споживання. Ніхто не зможе насолоджуватися музикою, яка ще не створена. Але професійний музикант буде засмучений, якщо на його концерті глядацька зала виявиться напівпорожньою. Духовні потреби, таким чином, викликають до життя ті види діяльності, які спрямовані на створення, поширення духовних цінностей і на прилучення до них. Але і самі потреби не є незмінними. Коли з'являються нові духовні цінності, виникає і потреба в прилученні до них. Нова книга, наприклад, знаходить своїх читачів. Створення духовних благ, таким чином, впливає на духовні потреби, розширює і змінює їх. А освоєння (споживання) духовних цінностей також впливає на духовні потреби, розширюючи, збагачуючи і поглиблюючи їх.

Отже, у духовному житті суспільства діяльність, спрямована на створення, збереження і поширення духовних цінностей, духовні потреби і духовне споживання є нерозривною єдністю.

Розглянемо детальніше духовне споживання. Духовні цінності найчастіше з'являються перед нами в речовинній формі (іноді говорять, що вони мають речову форму). Так, зміст літературного твору, думки й образи, створені письменником, можуть бути відбиті дрібним або великим шрифтом на сліпучо білому чи сірому папері, у м'якій чи твердій обкладинці. Книга це цінність духовна, але в той же час річ, предмет.

Коли споживаються матеріальні блага, то конкретна матеріальна цінність (дана річ) припиняє своє існування. Наприклад, зношені одяг і взуття вже не існують як цінності, обумовлені їх призначенням. Духовні цінності, як правило, можуть використовуватися багаторазово і багатьма людьми протягом тривалого часу. У тих випадках, коли здобуток може бути відтворено (книги, ноти тощо), загибель однієї речі - носія духовної цінності не веде до зникнення самої духовної цінності. Споживання (використання) унікальної картини в художньому музеї ніяк не впливає на її речовинну форму, якщо дотримуються оптимальні фізичні умови її збереження (температура повітря, вологість тощо). Більше того, цінність духовних продуктів у процесі їхнього споживання все більшою кількістю людей, як правило, зростає.

Духовні цінності, що виступають предметом споживання, у процесі задоволення духовних потреб не зникають, а збагачують духовний світ людини, стають її приналежністю. Така перша особливість духовного споживання.

Друга особливість полягає в тому, що процес духовного споживання є певною мірою і процесом духовного виробництва. Сприйняття духовних "цінностей носить творчий характер. Кожен по-своєму осмислює зміст літературного твору, сприйняття музичного добутку породжує власні образи і почуття. Будь-яка людина переживає духовні цінності через призму власного досвіду, але завжди це творча робота душі і розуму людини.

Сказане вище дозволяє нам зробити висновок про те, що духовне споживання - це особливий вид діяльності, і, отже, він має свою спрямованість, вимагає певних зусиль, використання відповідних засобів.

Спрямованість духовного споживання визначається суспільними умовами і духовними запитами людини. Одна шукає книги, що спонукують міркувати про зміст людського життя, інша не виходить за межі пригодницької літератури. Одна вчитується в опис природи, інша пропускає ці сторінки. Одній потрібна серйозна музика, іншій тільки розважальний жанр.

У процесі духовного споживання засобами досягнення мети виступають, з одного боку, матеріальні можливості, з іншого боку - відповідні знання і навички. Щоб прочитати книгу, потрібно мати можливість одержати її в бібліотеці чи купити. Щоб слухати музику, треба або потрапити в концертний зал, або володіти записами і технічними пристроями, що дозволяють відтворювати звучання. У даному випадку магнітофон - це один із засобів задоволення потреби в музиці. Але, з іншого боку, піднятися до вершин духовної культури не можна без знань про літературу і мистецтво, про письменників і художників, про виразні засоби і способи їхнього використання, без навичок дивитися і бачити, слухати і чути, читати і розуміти. Рівень освіти і загальної культури особистості безпосередньо впливає на споживання духовних цінностей.

Наукові дослідження дозволили зробити висновок: чим вища культура людини, тим більше засобів із сімейного бюджету вона прагне виділити на задоволення духовних потреб (купування книг, компакт-дисків, підписку на журнали, відвідування театрів тощо), тим більше вільного часу затрачає на самоосвіту, читання художньої літератури й інші види духовного споживання і творчості.

Але справа не тільки в кількісних показниках (витратах коштів і часу), головне - якісна характеристика духовного споживання. Можна за допомогою сучасної звуковідтворюючої техніки насолоджуватися шедеврами світової музичної творчості, але та ж апаратура може відтворювати примітивні добутки, цінність яких сумнівна. З програми телевізійних передач можна вибрати спектаклі за участю великих акторів сучасності. Але хтось дивиться тільки спортивні змагання, а хтось годинами сидить біля телевізора і дивиться все підряд. Отже, споживання духовних цінностей залежить насамперед від суб'єкта цієї діяльності, від його духовних запитів.

У багатьох випадках на духовне споживання дуже впливає мода. Модними можуть стати ті чи інші книги, театральні спектаклі, вірші і пісні (подумайте, як оцінити вплив моди на духовне споживання: позитивною чи негативною буде ця оцінка?).

Найбільш розповсюджені засоби прилучення до духовних цінностей -книга, радіо і телебачення. Читання книг - це найважливіший вид духовного споживання. "Люди перестають мислити, коли перестають читати, - говорив французький філософ Д. Дідро (1713-1784). А інший французький мислитель Р. Декарт (1596-1650) писав: "Читання гарних книг є ніби бесіда з поважними людьми минулих століть - їхніми авторами, і причому учена бесіда, у якій вони відкривають нам тільки кращі зі своїх думок".

Дослідження соціологів у 60-80-х рр. XX ст. показали, що за кілька десятиліть відбулося зрушення в структурі культурної діяльності людей. Значно зросло споживання культури "у домашніх умовах" (індивідуально організовані форми культурної діяльності) у порівнянні з відвідуванням установ культури (суспільно організованими формами). Росте чисельність книг в особистих бібліотеках у порівнянні з бібліотечними установами, збільшилася кількість фільмів і спектаклів, переглянутих по телевізору.

Виникли суперечки: чи витісняється читання книг переглядом телепередач? Висловлювалися різні точки зору. Одні говорили, що через телебачення люди стали менше читати, що школярі, замість того, щоб прочитати "Лісову пісню" Лесі Українки, обмежуються переглядом фільму, створеного за цим твором. Інші стверджували, що, хоча телебачення і відняло частину часу в читання, воно, по-перше, через майстерність виконання повніше і глибше представляє образи й ідеї твору; по-друге, для людей, що прилучилися до читання, телефільм нерідко буває стимулом до прочитання відповідної книги; по-третє, якщо телебачення і забирає час, то для частини людей це відбувається за рахунок часу, що раніше затрачався на гру в карти чи доміно, на