свій час був виснов0к Маркса про те, що Релігійний світогляд є самосвідомістю людини, яка "чи не знайшла себе, чи вже знову втратила". Цим самим любов як життєстверджуюча сила знаходила нову орієнтацію: через любов до свободи вона поверталася до самої людини, і вона уже не здавалася "рабом Божим", а прагнула бути вільною особистістю. Гуманізм і як доктрина, і як соціальна практика є любов'ю до людини, "благоговінням перед її життям". У сучасних умовах, у століття техногенної цивілізації, коли знання — сила, ідеальним є стан урівноваженості, гармонія між світською і релігійною культурами. Будь-яка релігія претендує на надання вищих сенсів людському існуванню. Однак упорядкування внутрішнього життя, ментальності людини за допомогою релігійних цінностей і норм виправдано лише у випадку виникаючого іноді в суспільстві вакууму в сфері ідей і значеннєвих цінностей. Тому надія лише на релігію в ділянці духу зовсім ілюзорна. Справа в тому, що цінності і канонізовані соціокультурн і зразки вірувань звернені в основному в минуле. Але люди у своїй свідомості одночасно живуть у минулому, сьогоденні і майбутньому. Соціальні цінності і норми, зразки дій у сьогоденні і майбутньому багато людей черпають (в умовах свободи совісті) зі світської культури, що, будучи більш динамічною, мінливою, досить адекватно відповідає історично збільшуваній розмаїтості людей.
Людина сексуальна. Сексуальна культура
3. Фрейд відзначав, що "як в окремої людини, так і в розвитку всього людства тільки любов як культурний фактор діяв у розумінні повороту від егоїзму до альтруїзму". Зрозуміло, дистанція від статевої любові до любові до Бога ч и людей величезна,, але, по суті, ці два полюси мають той самий біопсихічний корінь — психічну захопленість суб'єкта любові її об'єктом, яка диктується потягами, сексуальними за своєю природою. Самоідентифікація з об'єктом любові, що відбувається при цьому, має своїм наслідком обмеження агресії проти нього. Однак Фрейд виявляє в цьому процесі серйозне протиріччя. Так, коли чоловік відчуває романтичний потяг до жінок, вони не притягують його до любовного спілкування, і він "потенційний тільки з іншими жінками, яких він не "любить", не поважає і якими навіть нехтує". Витіснення первинних сексуальних потягів тим чи іншим вихованням, придушення їхнім духом підсилюють почуття любові платонічного характеру, недарма вся історія церкви є боротьбою духу проти плоті, знищення тілесного начала людини до рівня "незначного" з метою підняття Вищої істоти в очах пастви (згадаймо хоча б лицарські романи, вони ґрунтувалися, звичайно, на природних імпульсах, але мали абсолютно безтілесний, платонічний прояв).
Повернення людини до себе як вищої цінності у світській культурі зажадало перегляду поглядів, і тут сексуальна любов зайняла в ній своє природне місце як один з необхідних складових людського щастя. Однак свобода, досягнута сьогодні в цій галузі людських переживань, вимагає обмеження її культурними нормами, виробленими суспільством у сфері регуляції статевих стосунків.
Для того, щоб не виникало відчуття, начебто культура за своєю природою протилежна свободі любові, треба знати, що відповідно до вихідної позиції культури любов є постійним феноменом людського буття, часто вона поглинає людину цілком. Тому в основі розуміння місця статевої л любові в житті людини лежить не принцип вигнання її з життя чи знищення в ієрархії цінностей людини, а принцип необхідності синтезу між "небесною" і "земною" любов'ю: перша пов'язана з ніжністю, захистом, "обожнюванням" предмета любові, друга — з чуттєвим бажанням, силою й енергією. Любов пов'язана з ідеалізацією об'єкта любові (усі його якості оцінюються вище, ніж якості "нелюбих", улюблений звільняється від критики, закоханий ніби "перетікає" в улюбленого: його "Я" розчиняється в ньому, схиляючи до скромності, до самопожертви заради благополуччя об'єкта любові). Щоб не було наркотичного саморозчинення в предметі своєї любові, життя "придумало" таке: при нормальній любові сексуальне задоволення щораз заново знижує сексуальне перевищення оцінки об'єкта, і тим самим зберігається "Я" особистості люблячого.
У випадку ж "нещасливої" любові, коли немає взаємності і сексуальне задоволення нормальним шляхом не досягається, перевищення сексуальної оцінки об'єкта робить його усе ціннішим, привабливішим. Об'єкт уже займає місце ідеалу суб'єкта, критика мовчить, і совість не застосовується до того, що робиться на користь об'єкта: у любовному осліпленні люди йдуть і на злочини, зовсім у цьому не каючись. Настає закохана залежність (3. Фрейд). Гіпноз закоханості, особливо в сфері трансцендентальних світів, найчастіше веде до формування фанатизму, одного з найлютіших ворогів культури.
Прояви порушень "Пристрасть, любов, секс — скільки проблем існує в цій галузі!" З цих слів починається глава "Сексуальність" у книзі П'єра Дако "Нове мистецтво жити". Соціологія культури виділяє для аналізу, однак, не історичні форми шлюбу, інститут проституції чи сексуальну патологію, а проблему формування сексуальної культури, статевого виховання і самовиховання людини, фактора, що допомагає людині у влаштуванні щасливого життя для себе і своїх близьких. Статеве виховання — це насамперед виховання загальної культури людини. На те, що сексуальна культура особистості є органічною частиною її загальної культури, вказують дані соціологічних досліджень, що проводились у США. Обстеження ув'язнених дозволили встановити найбільш поширені "симптоми" асоціальності (табл.).
Прояви порушень
Проблеми з трудовою діяльністю | 85
Проблеми в подружньому житті | 81
79
Затримка органами правопорядку | 75
Алкоголізм Проблеми з навчанням | 72
71
Імпульсивність поведінки Сексуальні проблеми | 67 64
Будь-яка система заходів з виховання в суспільстві, у тому числі і сексуальної культури, зобов'язана виходити зі знання ситуації у сфері насамперед сексуальних розкладів, статевих злочинів і відносин суспільної думки до секс меншин. Дослідження американських соціологів указують на те, що в США терапевти відзначають сексуальні розлади у своїх хворих у 15% випадків, гінекологи у – 14%, а психіатри – у 77% випадків, при чому розлади, що мають за функціональну основу статевий невроз,складають – 60-80% від кількості усіх виявлених розладів, а зумовлені органічним фоном – близько 15-30%.
Антисоціальний тип патологічного розвитку особистості, у тому числі і сексуального характеру, відзначається в 0,05— 15% популяції (США) чи в 3% чоловіків і 1 % жінок. До основних симптомів такого типу розвитку особистості в суб'єктів молодших від 18 років належать конфлікти з вихователями, імпульсивна поведінка в школі, конфлікти з правоохоронними органами, ранній сексуальний досвід, алкоголізм, вандалізм, прогулювання уроків. Одна з причин низької сексуальної культури нації (суспільства) — це "відчуження" любові, пов'язаної з ніжністю, захистом і ціннісним підходом до об'єкта любові, від фізіології любові — сексу. Найбільш чітко цей момент видно у випадках зґвалтування. За даними J. МсСагу (Нью-Йорк, 1978),на 100 тис. жінок припадає така кількість зґвалтувань: у США — 36, у Норвегії — 1, в Англії — 3, у Польщі — 7, у Туреччині — 14 випадків. Зрозуміло, це лише зареєстровані випадки, тобто статистика, вірогідність якої дуже сумнівна (основними причинами незаяви є острах помсти злочинця, сором перед навколишніми, невіра в можливості правоохоронних органів; переважає серед причин недооцінювання значущості того, що сталося).
Вдивімося в особистість ґвалтівника. Аналіз400 кримінальних справ (Польща, 1995 р.) показав, що цей вид злочину зумовлений такими факторами, як алкоголізм, садизм, хуліганство, психоемоційна розбещеність. Із засуджених за зґвалтування 58% у момент здійснення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння. Для них типовими є рання сексуальна ініціація, надмірна зацікавленість сексом, легкість обговорення сексуальних питань і установлення вербальних контактів на цю тему. 78% злочинців були молодшими від 30 років, 60% мали початкову освіту, у 15% були діагностовані психічні й особистісні відхилення. Характерно, що велика частина обстежених у юності була ознайомлена з питаннями сексу в цинічній і вульгарній формі.
Відчуженню духовного начала від тілесного в сексуальній поведінці людей сприяла так звана "сексуальна революція", хвилі якої прокотилися світом (насамперед Заходу) у попередні 20—30 років. З одного боку, вона сприяла корисній відкритості, гласності в цих питаннях, зменшуючи сферу психосексуальних відхилень і тим самим сприяючи оздоровленню статевих відносин як одного зі складових індивідуального щастя. З другого боку — породила і сексуальну розбещеність, що веде до цинізму у статевих стосунках. Багато в чому винні засоби масової інформації, що виходили як з наукоподібних досліджень соціологічного плану, так і з необхідності постійного прагнення породжувати й утримувати інтерес до себе з боку читачів і глядачів в умовах ринкових відносин у сфері інформації. А це можливо лише на грунті безупинного пошуку і поширення сенсаційних, пікантних повідомлень. Експлуатація природної краси жіночого тіла, наприклад, у рекламній справі досягла, на думку ряду дослідників, крайніх меж.
Сексуальна культура сучасної людини немислима без знань і навичок сексуальної поведінки, без урахування "чуми двадцятого століття" — СНІДу. Мірою профілактики (лікування ще не ефективне) зараження вірусом статевим шляхом є безпечний секс (урахування груп ризику, користування презервативами, статеве виховання в школі, що передує статевому дозріванню, рання діагностика венеричних захворювань, взаємна вірність статевих партнерів). Усе перелічене