"І самі ми, — пише Августин, — у собі пізнаємо образ Бога, тобто цієї найвищої Трійці... Тому що ми існуємо, знаємо, що існуємо, і любимо це наше буття та знання. Щодо цих трьох речей ми не побоюємося обманути себе якою-небудь неправдою, що має вигляд правдоподібності... Без будь-яких фантазій і без будь-якої гри примар для мене найвищою мірою вірогідно, що я існую, що я це знаю, що я люблю. Я не боюся ніяких заперечень щодо цих істин з боку академіків, які могли б сказати: "А якщо ти обманюєш себе?" Якщо я обманюю себе, то тому вже існую, тому що хто не існує, той не може, звичайно, і обманювати себе".

"Внутрішня людина, — зауважує Неретіна, — починається з любові до Бога, ця любов породжується "певним світлом і голосом, певним ароматом і певною їжею, і певними обіймами". "Це світло, голос, аромат, їжа, обійми внутрішньої моєї людини, — читаємо ми в "Сповіді", — там, де душі моїй сіяє світло, яке не обмежене простором, де звучить голос, який час не змусить замовкнути, де розлитий аромат, який не розвіє вітром, де їжа не втрачає смаку при ситості, де обійми не розмикаються від перенасичення. Ось що люблю я, люблячи Бога мого".

Але можливо, усе це метафори і гарні слова? Ні в якому разі. Езотерик, що досягнув, нарешті, справжньої реальності, не тільки відчуває її цілком натурально, але і переживає найінтимніші свої бажання, виявляється захоплений подіями, про які він мріяв багато років. Езотеричний характер переживань Августина підтверджує ще одне спостереження. Багато езотериків підкреслюють думку про те, що ввійти в справжню реальність можна лише за умови, якщо удасться цілком згорнути звичайні почуття і думки, якщо свідомість людини буде активною, але мовчазною. Коли це відбудеться, справжня реальність прийде сама і людина переживе справжнє щастя, оскільки наблизиться до порятунку. "Якщо, — пише Августин, — у людині замовкне хвилювання плоті, зникнуть уявлення про землю, воду і повітря, замовкне і сама душа, вийшовши із себе, про себе не думаючи якщо наступить повне мовчання, то заговорить сам Бог, і почуємо Слово Його не з плотських вуст, не в загадках і подобах, як зараз коли ми вийшли із себе і швидкою думкою доторкнулися до Вічної Мудрості, над усім перебуваючою Якщо такий стан міг би продовжитися, якщо вічне життя таке, яким була ця хвилина збагнення, то хіба це не те, про що сказано: "Увійди в радість пана Твого".

Знайшовши у своїй особистості і справжній реальності тверду основу езотерик починає складну подвійну роботу: з одного боку – змінює, переробляє себе в напрямку, що дозволяє йому, з рештою, потрапити у цю реальність. Дослідження езотеричних вчень про те, що устрій справжньої реальності ізотерика відповідає його ідеалам та особистості, іншими словами, ми зможемо сказати, що, потрапляючи в справжню реальність, езотерик "летить у самого себе" або, якщо осмислювати цей процес раціонально, у формі езотеричних переживань і пізнання, він рефлексує свою особистість. Але одночасно у формі рефлексії своєї особистості езотерик пізнає і навколишній світ.

Усі ці моменти можна простежити й у творчості Августина. Справді, він пізнає не тільки Бога, але і за допомогою Бога свою душу; пізнаючи себе, Августин одночасно пізнав, як влаштований Бог і його творіння. Ми починаємо розуміти, чому взагалі Августин вважає за можливе вивчення творця, а також чому вивчення реальності працях Августина увесь час протікає у вивченні себе (душі) і навпаки. Наприклад, обговорюючи, як Бог з нічого створив світ, Августин уподібнює акт божественного творіння акту власної думки, у результаті йому вдається зрозуміти, як Творець міг реалізувати свій задум (адже в ході мислення в нашій свідомості народжуються цілі світи). Обговорюючи природу часу, Августин приходить до думки, що час є не що інше як розтягування своєї душі.

Цілком у дусі езотеризму рефлексію душі і свого релігійного досвіду Августин обертає в сакральне і навпаки. Наприклад, кінцевий вибір на користь Бога Августин пояснює тим, що Бог його "викупив": "Я вирішив перед очима Твоїми не поривати різко зі своєю службою, а тихенько відійти від цієї роботи... піти, як звичайно, у відпустку, але бути більше продажним рабом: я був Тобою викуплений". У цьому ж руслі можна зрозуміти і зауваження Неретіної. "Повторимо, — пише вона, — через дослідження внутрішніх інтелектуальних суджень, уявлень, через аналіз того, чим є органи чуттів, пам'ять, образи, через проблематизацію часу, слова Августин показує буття Бога".

Але езотеризм був формою, сутність же творчості Августина в нашій інтерпретації зводиться до побудови схем і образів середньовічної особистості, орієнтованої на Священне писання і роботу з перебудови "стародавньої" людини. Особливістю середньовічної особистості є конкретна діалектика свободи і необхідності, суть якої полягає у визнанні та межах корпоративних відносин і віри в Бога особистої свободи людини.

Намітивши схеми й образи середньорічної особистості, Августин, з одного боку, створив умови для конституювання і формування цієї особистості, з другого боку — принципову можливість її осмислення. Справді, становлення особистості припускає формування самостійної, особистісної поведінки людини (звичайно, у специфічно середньовічному розумінні). У свою чергу, самостійна поведінка неможлива без особливої семіотики і уявлень, що задають "образ себе". Схеми й образи середньовічної особистості та суб'єктивності, намічених Августином, саме і виконують цю функцію, тобто задавали "образ себе", за допомогою якого середньовічна людина починає будувати самостійну поведінку і встановлювати стосунки з іншими людьми і владою. На основі цих схем і образів середньовічна людина також усвідомлює себе і міркує з приводу себе, отримуючи нові знання.

Аналіз розглянутого матеріалу дозволяє розрізнити "становлення" особистості та її "існування" (функціонування), а також обговорити особливості середньовічної особистості. У "Сповіді" Августин розповідає, як він приходить до християнства, що можна охарактеризувати саме як "становлення" особистості. Августин згадує, що всі його друзі і близькі, починаючи з улюбленої матері, приходили до християнства, і це не могло не впливати, змушуючи "вірити в Бога ще до віри". Намагаючись повірити в Бога, Августин проробив величезну роботу, переосмислюючи свої повсякденні уявлення. Він навчився символічно й алегорично тлумачити тексти Священного писання, редукував образ Бога спочатку до ефірної всепроникаючої нескінченної істоти, потім до безтілесного образу — умови створення усього й істини ("Я оглянувся, — пише Августин, — на світ створений і побачив, що Тобі зобов'язаний він існуванням своїм і в Тобі міститься, але по-іншому, не так, немов у просторі; Ти, Вседержитель, тримаєш у руці, в істині Твоїй, тому що все існуюче істинне, оскільки воно існує"). Знайшов Августин і місце злу, яке не від Бога, а те, що з Богом не узгоджується. Перечитуючи "Сповідь", можна зрозуміти, як ідея Творця, спочатку зовсім неприйнятна і неправдоподібна для Августина, поступово ставала усе більш зрозумілою і необхідною та, зрештою, перетворилася в реальність, у якій не можна було засумніватися.

Чому цей процес називається становленням особистості? А тому, що, знаходячи віру в болісній роботі і сумнівах, Августин не може обпертися ні на кого, крім себе самого, він діє самостійно, виробляючи власне розуміння Бога й інших реалій. Августин розповідає, як, маючи одні уявлення про світі себе, зрештою приходить до зовсім інших уявлень, тобто відкриває для себе нову реальність. Ця реальність (уявлеення про бога, світ, сутність і місце людини) хоча, є загальнозначущою, у цьому розуміється те, що вона вписується в християнську середньовічну культуру, проте є унікальним розумінням християнства Августином Аврелієм. У ньому багато від раціонального філофського осмислення від особистості Августина, який віддав перевагу чуттєвій любові до Бога (тому, до речі, Августин розуміє Бога як возлюбленого). Не зовсім канонічне і розуміння Августином Христа: "Я шукав шлях, на якому знайшов би силу, необхідну, щоб насолодитися Тобою, і не знаходив його, поки не схопився "за Посередника між Богом і людьми, за Людину Христа Ісуса", який є сущий над усім Бог, благословенний навіки".

У процесі становлення християнської особистості (що Біблер пов'язує з "перетворенням" середньовічної людини) Августин змушений був, так би мовити, перебороти в собі античну особистість. Дійсно, центральна проблема античної особистості — ставлення до традиції і поліса. Для середньовічної людини більш важливим є прийняття образів Творця, Христа і звернення до ближнього, тобто підпорядкування самостійної поведінки ідеям християнства, християнській любові, безкорисливій допомозі. Важлива особливість середньовічної особистості — збіг її