Справді, зі зміною сукупності умов у кращий бік підвищується ефективність адаптаційного процесу, усталюються адаптаційні зв'язки індивіда з виробництвом. Проте зі зміною умов у протилежному напрямі процес адаптації також може змінити свій напрям на зворотний, тобто перетворитися на процес дезадаптації. Основний наслідок таких змін — ослаблення адаптаційних зв'язків, яке може закінчитися їхнім розривом.

Зрозуміти сутність виробничої адаптації допоможе розгляд її функцій стосовно кожного елемента (рівня) організації трудової діяльності — суспільства, трудового колективу, окремого працівника.

Для працівника функції виробничої адаптації надзвичайно вагомі і значущі. В сукупності вони немовби утворюють соціальний механізм, за допомогою якого індивід освоює найважливішу сферу людської життєдіяльності — сферу виробництва. У ході виробничої адаптації в індивіда завершується формування сукупності соціальних, психологічних і біологічних характеристик, що визначають його як суб'єкта трудової діяльності, здатного до творчого освоєння й розвитку навколишньої реальної дійсності.

У процесі освоєння конкретних трудових операцій відбувається активізація, розвиток і закріплення необхідних для цього властивостей організму людини. Закріплюється здатність до трудової діяльності в широкому її розумінні.

Кваліфікована й сумлінна праця щодо освоєння професії стає передумовою для суспільного визнання і схвалення колективом, сприяє зростанню задоволеності працівника своєю роботою, обраною спеціальністю і конкретним підприємством, трудовим колективом. Економічна незалежність, піднесення матеріального добробуту створюють матеріальні передумови для зміцнення родини, виховання дітей.

Формування стосунків з товаришами з приводу виконуваної роботи поряд з розширенням кола неформальних зв'язків і відносин збагачує особистість, створює додаткову базу для її творчого розвитку, сприяє стабілізації психіки, завершенню формування характеру.

У цілому ж серед усієї сукупності змін, що відбуваються з працівником у процесі виробничої адаптації, провідним і визначальним є процес його соціального розвитку. Процесом виробничої адаптації в основному завершується соціалізація індивіда. Починаючи виробничу адаптацію нерідко на маргінальному (нестійкому) рівні своєї соціалізації, працівник поступово досягає вищого рівня соціальних якостей і по завершенні адаптації — стійкого рівня соціалізації. Тим самим створюється фундамент для стабільної трудової діяльності та ефективного освоєння динамічних змін сучасного виробництва, зумовлених науково-технічним прогресом.

Не менш істотними є функції виробничої адаптації в трудовому колективі, де вона фактично здійснюється, взаємодіючи і значною мірою матеріалізуючи, наповнюючи життям основні функції самого колективу: предметно-цільову, соціально-інтегративну та управлінсько-виховну.

Виробнича адаптація не тільки є необхідною й важливою передумовою успішного функціонування трудового колективу, а й як вид трудової діяльності безпосередньо входить у це функціонування. Крім того, в ході адаптації здійснюється і певне коригування функцій трудового колективу, спрямоване на створення найсприятливіших умов для виробничої адаптації нових працівників, які привносять із собою нові, високі вимоги до трудового колективу й сучасного виробництва.

Подібна адаптація в літературі іноді визначається як адаптивна поведінка організації через реорганізацію й модернізацію її структури. При цьому істотно змінюються організація робочих місць, штатний розпис і як наслідок — статусно-рольова структура колективу. Відбувається не стільки просторово-організаційна перестановка працівників, скільки формування нової системи соціальних зв'язків, комунікацій і статусно-рольових диспозицій.

Індивідуальну адаптаційну поведінку пов'язують із процесом переходу індивіда в інший соціальний статус, що зумовлює формування нових рольових характеристик трудової поведінки. Це — складний і досить тривалий процес, пов'язаний з переглядом усталених звичок, стандартів організаційної і функціональної поведінки. Прикладом є перехід рядового працівника в статус керівника.

В адаптаційно-пристосувальній поведінці можна виокремити такі її різновиди, як конформна і конвенціональна. Конформна поведінка характеризується специфічним способом пристосування працівника до установок інших осіб, що дає змогу підтримувати стійкість свого статусу в організації. Діапазон конформної поведінки коливається в межах від вимушеного прийняття неприйнятних для індивіда норм і цінностей до безпринципної згоди. Конвенціональна поведінка — проміжні, транзитні поведінкові структури, засновані на явному чи неявному узгодженні статусно-рольових позицій, інтересів і потреб індивідів, які діють спільно. Вона базується або на відносно жорсткому, нормативно запропонованому розподілі прав і відповідальності між працівниками, або на розподілі сфер, що досягається через спілкування, вплив. Власне кажучи, конвенціональна поведінка — це форма пристосування працівників до сформованої чи мінливої поведінкової структури один одного; перманентно відновлювана система компромісів між ними.

Стосовно суспільства в цілому функції виробничої адаптації мають опосередкований характер і пов'язані насамперед із формуванням робочої зміни і здійсненням наступності поколінь. Освоюючи в ході виробничої адаптації професію і виробничі відносини, реалізуючи в результаті успішної адаптації свій освітній, професійний і духовний потенціал, помножений на властиве молоді прагнення до творчості, освоєння і впровадження нового, до самоствердження у праці й суспільному житті, працююча молодь поповнює собою найбільш освічену, кваліфіковану і творчу частину трудящих, підвищуючи й розвиваючи тим самим її соціально-виробничий потенціал.

Водночас молоді робітники, спираючись у ході адаптації на підтримку й допомогу старших товаришів, наставників, кадрових працівників, прилучаючись до громадського життя трудового колективу, засвоюють його кращі традиції. Зміцнення, збагачення і розвиток їх молодими працівниками в процесі подальшої трудової діяльності сприяє здійсненню наступності між поколіннями.

Отже, аналіз функцій виробничої адаптації як складного біопсихосоціального явища, сутність якого полягає в освоєнні індивідом нових (для нього) видів трудової діяльності, свідчить, що виробнича адаптація є соціальним механізмом приведення в діючий, діяльнісний стан практично всієї сукупності основних біологічних, психічних і соціальних людських можливостей, особистості працівника.

Види виробничої адаптації

Згідно з цілісним підходом до особистості працівника структура виробничої адаптації має охоплювати не тільки освоєння ним певної професійної діяльності, а й усіх сфер його життєдіяльності, пов'язаних із виробництвом, а також соціальних умов існування. Адаптаційні зв'язки та відносини виявляються в кількох сферах: професійній, організаційній, матеріально-побутовій, соціально-психологічній і сфері дозвілля. Така диференціація здатна відбивати специфіку процесу адаптації в кожній зі сфер, давати уявлення про основні моменти його перебігу, а також зумовленості загального успіху адаптації ефективним проходженням її у кожній зі сфер.

Визначальним моментом у цій структурі є професійна адаптація — освоєння працівником характерних рис та умов праці за фахом. Вона полягає в подальшому оволодінні обраною професією, трудовими навичками; формуванні деяких професійних характеристик особистості, необхідних для успішного оволодіння спеціальністю залежно від характеру завдань, які вирішують підрозділи, служби підприємства; у закріпленні позитивних установок до обраної спеціальності.

Однак адаптивна ситуація на сучасному виробництві не завжди сприятлива для професійного становлення молодих робітників. Наявність елементів відчуження, які залишилися від командно-адміністративних методів господарювання, серйозно утруднює її процес, що виявляється, зокрема, у високій плинності кадрів із професійних мотивів. Дослідження залежності професійної адаптації від організації профорієнтаційної роботи в країні свідчать про необхідність надання цій роботі нової спрямованості — орієнтації школярів на професійний вибір профтехучилища як обов'язкового етапу професійної підготовки перед приходом на підприємство, а також про необхідність більш ранньої і глибокої профорієнтації. Соціологічні дослідження підтверджують вплив на процес професійної адаптації загальноосвітньої і професійної підготовки молодих робітників. Найефективнішими формами професійної підготовки виступають міжзаводські навчально-виробничі центри, що поєднують переваги професійно-технічної освіти й виробничого навчання.

Аналіз впливу цих та інших чинників на виробничу адаптацію протягом усього шляху трудового становлення молоді приводить до висновку, що основи успіху професійної адаптації закладаються ще до приходу молодого робітника на підприємство. Вони виникають у процесі профорієнтації, професійного добору, від ефективності яких залежить правильний вибір професії, що оптимально поєднує здатності і потреби молодих людей і необхідністю розвитку народного господарства. Створені в цей період передумови для успішної професійної адаптації зміцнюються під час ефективного професійного навчання і розвиваються надалі уже в процесі самої адаптації, успішність якої значною мірою залежить від результативності системи професійного просування молоді на виробництві. Загалом успіх професійної (а іноді й інших видів) адаптації залежить від скоординованості й цілеспрямованості спільної роботи підприємств, професійно-технічних училищ, шкіл, а також родини і громадських організацій щодо професійного становлення молодого покоління.

Значне місце у виробничій адаптації займає організаційна сфера адаптації. Через неї відбувається залучення працівників в організацію суспільної праці як спосіб об'єднання їх із засобами виробництва. Принципові можливості для успішної адаптації в організаційній сфері закладені в принципах організації суспільної праці, націленої на забезпечення відповідності між організацією праці й потребами трудящих. Однак для реалізації цих можливостей стоїть на заваді реально сформована, малоефективна система організації праці на підприємствах. Курс на реформи в управлінні економікою країни, на розвиток інтересу трудящих як господарів виробництва, поєднання планового керівництва з ринковими методами стимулювання, інтересів особистості й колективу відкриває нові можливості для розуміння і здійснення організаційної адаптації.

Організаційна адаптація припускає встановлення взаємних