Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

План

1. Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

2. Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

Формування та виокремлення будь-якої галузі знань — тривалий процес, який вимагає розуміння суті наукових знань, їх відмінності від побутових. Однак для цього необхідно спочатку з'ясувати, що таке поняття "наука".

Наука — сфера дослідницької діяльності, яка скерована на отримання та виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення, що охоплює всі моменти цього виробництва: вчених із їх знаннями та здібностями, кваліфікацією, досвідом, розподілом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне та наукове обладнання; методи науково-дослідницької роботи; понятійно-категорійний апарат; систему наукової інформації, а також сукупність знань, що виступають як передумова або засіб чи результат наукового виробництва. При цьому результати можуть бути однією з форм суспільної свідомості. Отже, наука — це цілісна система різних галузей знань.

До головних функцій науки належить пояснювальна, основне завдання якої — формування світобачення, уяви про Природу, Людину. В період науково-технічної революції наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу: наукові знання необхідні на виробництві, вони стають надбанням величезної армії спеціалістів, інженерів організаторів виробництва і робітників. Наука реалізує нові цілі: замість пояснення природи — її зміна, перебудова.

Отже, наукове знання — це знання, отримане в процесі функціонування науки як системи. Особливості наукового знання, структура і систематика наук досліджується наукознавством — важливою сферою діяльності вчених.

На основі сказаного до наукових географічних знань слід віднести знання, отримані в процесі формування, становлення і розвитку географічних наук. Відомо, що до складу географічних наук належать: природничі географічні науки, які дають уяву про земну поверхню, територіальні закономірності розвитку природних комплексів, тобто формують наукові знання про Дім Людський — Землю; суспільні географічні науки, що дають змогу зрозуміти становище Людини в цьому Домі, територіальні особливості суспільних процесів, закономірності формування кластерів, оборонних комплексів тощо; картографічні й інші географічні дисципліни, які допомагають відчути, уявити, проаналізувати географічні процеси і явища.

У системі наукових знань географічним знанням належить особливе місце, можна сказати — унікальна роль.

По-перше, саме географічним знанням належить вирішальна роль у формуванні Людини як особистості. Кожна освічена людина знає, що географічні знання — адекватна уява про поверхню Землі, різні країни та народи. Але географічні знання — це ще і любов до рідного краю, до Батьківщини, формування світогляду.

Однак географічні знання про Землю — це знання про Дім Людини.

Географічні знання навчають людину мислити географічно. Суть географічного мислення полягає у вмінні аналізувати просторові закономірності, встановлювати взаємозв'язки між геосистемами чи їх окремими компонентами на основі низки методів і системного підходу, що дає змогу дати наукове пояснення сучасній географічній картині світу.

Відомий географ Н. Баранський писав: "Географічно мислить той, хто достатньою мірою звик звертати увагу на відмінності від місця до місця не лише за природними умовами, а й за історичними долями...". Далі він уточнює: "В поняття географічного мислення входять дві ознаки. Географічне мислення — це мислення, по-перше, прив'язане до території, яке кладе всі судження на карту, і, по-друге, зв'язане, комплексне і таке, що не замикається в рамках одного "елементу" чи "галузі", інакше кажучи таке, що "грає акордами, а не одним пальчиком".

Е. Алаєв наголошує, що до двох ознак географічного мислення — територіальності та комплексності — необхідно додати третю — конкретність, зазначаючи: оскільки кожна точка на земній поверхні перебуває під впливом не лише строго детермінованих і "випадкових" факторів, то тільки конкретний підхід може забезпечити правильність аналізу та висновків. Н. Баранський також неодноразово нагадував про роль конкретного підходу в географії.

Географічні знання та географічне мислення дають змогу зрозуміти місце і роль Людини у Власному Домі, тобто на Землі. З одного боку, Людина — продукт природи, а з іншого — істота, котра увібрала в себе культуру, істота, котра має унікальний дар розумової діяльності. Проте які б здібності чи унікальні обдарування Людина не мала, вона становить частку природи і підкоряється її законам. За найважливішими функціями, що надають змогу Людині жити на Землі, вона не відрізняється від інших живих істот. Людина, добуваючи їжу і розмножуючись з інтенсивністю, яку допускало навколишнє середовище, підтримувала своє життя за рахунок цього середовища. Згодом ситуація загострилась настільки, що захисники довкілля стали вважати Людину ворогом природи.

Люди, як і тварини, повинні захищатись від деструктивних впливів навколишнього середовища. Більшість таких деструктивних впливів породжені розвитком сучасного суспільства. Отже, постає нагальне питання: врятування людства від самого себе. Експлуатуючи природу, людство створило загрозу для власного існування. Для того, щоб захистити себе, йому необхідно поводити себе по-іншому. Однак люди не можуть відгородити себе від наслідків власних дій, не виробивши нової загальної концепції світу та його розвитку. Без такої єдиної концепції Людина радше буде заложником еволюції, а не її лідером.

Кожна людина, котра живе сьогодні, отримала у спадок усі найрізноманітніші форми поведінки, властиві людському роду. Географічні знання і географічне мислення дають змогу оцінити особливості цієї поведінки у різних суспільствах, суспільних групах, різних куточках Землі, але і сама поведінка Людини безпосередньо залежить від географічних знань.

Без всебічної оцінки поведінки Людини на Землі в різних країнах, різних суспільних групах не можна виробити нову загальну концепцію світу.

Отже, вироблення концепції та стратегії виживання Людства можливе лише за умови використання географічних знань про Людину, її Дім — планету Земля, а також завдяки застосуванню наукового передбачення. Під науковим передбаченням розуміють сукупність положень, які ґрунтуються на узагальнених теоретичних і експериментальних даних на основі врахування об'єктивних закономірностей розвитку і містять інформацію про невідомі (незареєстровані) явища чи події, або про ті, які ще не відбувались, але очікуються. Вчений, володіючи безцінним даром — науковим передбаченням, може запрогнозувати зміни у суспільстві, природі, господарстві загалом на Землі, в окремих її куточках, зокрема.

Географічні знання постійно накопичуються, удосконалюються. Без них не можна уявити сучасного світу. Саме вони дають уявлення про генетичні корені, еволюцію та суть природних і соціальних процесів, що повсякчас формують майбутній образ Людини, Землі.

Складність і структура географічних знань повинна відповідати складності та структурі об'єкта дослідження. Будь-який географічний об'єкт дослідження характеризується, як відомо, компонентною структурою і територіальною структурою. Отже, структура географічної науки повинна мати два аналогічні зрізи: компонентний (галузевий) і територіальний, у тому числі регіональний.

О. Шаблій у книзі "Суспільна географія" зробив феноменальну спробу поєднати ці дві структури і відобразити власне бачення цих структур. Незважаючи на те, що на схемі є низка дискусійних моментів (наприклад, незрозуміло, чому вчений географію науки і культури відносить до соціальної географії, а медичну географію — до суміжних дисциплін), роль і значення цієї структури важко переоцінити: до цього другому аспектові (територіальному) практично значення не надавалося, оскільки бралося до уваги, що в самому терміні "географія" присутній територіальний аспект.

На наш погляд, два зрізи структури географічної науки (галузевий і територіальний) на одному рисунку важкі для сприйняття хоча б тому, що такий територіальний зріз, як регіональний, мав би бути поданий окремо. Адже на сучасному етапі окреслюються як самостійні галузі знань регіональна соціальна географія та її складові: регіональна медична географія, регіональна географія культури тощо. Територіальний зріз кожної зі суміжних дисциплін — специфічний і особливий. Отже, уточнення структури географічної науки вимагає подальшого розвитку та поглиблення теоретичних уявлень і про компонентну, і про територіальну структуру досліджуваного соціальною географією об'єкта.

Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

Кожна з наук виконує низку функцій. Всі науки мають аналогічні чи подібні функції і специфічні функції, які виконують саме ті, а не інші галузі знань. У складі першої групи функцій (аналогічні або подібні функції) соціальна географія і регіональна соціальна географія виконують чимало таких функцій. До найважливіших у названій групі належить загальноосвітня функція. Освоєння знань соціальної географії та регіональної соціальної географії населенням підвищує його освітній рівень.

Другою функцією у складі аналогічних або подібних функцій є світоглядна функція. І соціальна географія, і регіональна соціальна географія за допомогою власної основи знань допомагають зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд, створювати свою картину світу. Світоглядна функція дає змогу не лише побудувати свою картину світу, а й зрозуміти, у чому полягає сенс Людського життя, перебування Людини у Світі.

До надзвичайно важливих у цій групі функцій належить виховна функція. Оволодіваючи соціально-географічними знаннями, людина може свідомо регулювати свої відносини з людьми різних соціальних груп, розвивати у собі толерантність, терпимість, уміння поважати інші погляди тощо.

Регіональна соціальна географія виконує такі, властиві лише цій галузі знань, функції:

1. Інтегративну, Суть її