2. Комунікативну, яка виражає, завдяки регіонально-соціально-географічним знанням, підвищену можливість й особливості спілкування людини на локальному рівні, враховуючи різні зрізи соціального простору та часу в конкретному регіоні, конкретних геопросторово-часових координатах.

3. Регулятивну, що забезпечує поведінку людини за наперед визначеною схемою (наприклад, знання регіональних особливостей культових обрядів, норм, вимог дає змогу людині краще орієнтуватися в сакральному соціальному просторі регіону).

4. Адаптивну, або захисну. Вона допомагає людям, котрі володіють регіонально-соціально-географічними знаннями, легше пристосуватися до інтегрального та видового соціального простору та часу, в якому вони здійснюють життєдіяльність.

І соціальна географія, і регіональна географія розвиваються, збагачують свій зміст, диверсифікують структуру. Це в свою чергу сприяє диверсифікації функцій, що вони виконують.

Передбачення подальшого розвитку названих галузей знань, прогноз появи нових функцій залежить від підходів до вивчення соціальної географії та регіональної соціальної географії. В сучасних наукових школах сформувалася низка підходів: історичний, генетичний, проблемний тощо.

На проблемному підході як найважливішому в сучасних умовах акцентував О. Шаблій, вирізняючи його з-поміж інших. Таку позицію він аргументує тим, що сучасний, за його висловом, "доленосний" період "вирізняється передусім теоретизацією географії загалом, її гуманізацією і екологізацією зокрема. Суттєво змінюються форма і зміст наукових проблем внаслідок впровадження нових методів дослідження, особливо ГІС-технологій з використанням математичних методів і моделей, а також одержання нової інформації шляхом використання дистанційних засобів та зі світової мережі Інтернет тощо".

На думку О. Шаблія, трансформація українського суспільства "вимагає переглянути теорію його геопросторової організації в цілому, а також його складових аспектів — демографічних, соціальних, екологічних, духовних та економічних", а це пов'язане з розв'язанням комплексу надзвичайно складних і різноманітних проблем.

У суспільній географії вчений вважає найважливішим подолання таких недоліків у розвитку цієї царини знань, як описовість, індиферентність до науково-теоретичних пошуків, апологетизм (оправдання глибоких територіальних диспропорцій, будівництва гнилих морів, розміщення у давньоосвоєних регіонах України підприємств-гігантів, у тому числі АЕС), втрата прогностичної функції науки та ін.

О. Шаблій зробив детальний аналіз проблем розвитку суспільної географії в розрізі таких груп проблем: методологічні (уточнення онтологічного та гносеологічного об'єктів пізнання, глибше дослідження простору і часу, пошук істинності суспільно-географічних знань), метатеоретичні (проблеми предмета і конкретних об'єктів дослідження, проблеми змісту, компонентної структури і зв'язків з іншими сферами наукового знання), власне теоретичні (проблеми термінів, понять і категорій, понятійно-термінологічних систем, наукових ідей, гіпотез і принципів, законів і закономірностей, концепцій і теорій тощо), методичні (проблеми системи методів), конструктивні чи прикладні (використання принципів, положень, теоретичних, методичних засобів суспільної географії у різних сферах людської діяльності). При цьому він наголошує на важливих проблемах географічного українознавства, тобто проблемах історії географії України й української географії, її місця у контексті розвитку світової та європейської суспільної географії, актуальні міждисциплінарні й внутрішньодиспиплінарні проблеми — українського етно- і націогенезу, вичерпності працересурсного потенціалу України, геополітичного, геоекономічного потенціалу та ролі України у контексті світових і євразійських реалій, структури національного комплексу України, його геопросторової регіоналізації та ін.

Отже, окреслені особливості застосування проблемного підходу до вивчення суспільної географії — особливості застосування проблемного підходу і для соціальної географії, і для регіональної соціальної географії, які загальні для обох галузей знань у межах суспільної географії. Однак кожна з названих галузей знань характеризується власними особливостями застосування проблемного підходу.

Не менш важливі такі підходи, як історичний та генетичний, що надзвичайно тісно переплітаються між собою, оскільки обидва прагнуть відстежити витоки тих чи інших знань та особливості їх накопичення впродовж тривалого періоду.

Список рекомендованої літератури

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983. — С. 11—46.

2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

5. Соціально-економічна географія / За ред. О. І. Шаблія. — Львів: Світ, 1994. — С. 10—21.

6. Социологический энциклопедический словарь / Ред. - коорд. — акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М - НОРМА, 1998.

7. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.

8. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

9. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

10. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун.-т ім. І. Франка, 2001.